1.3 Аналіз стану законодавчої бази функціонування кредитного ринку
В зв’язку із проявом негативних наслідків світової фінансової кризи в 2008-2009 роках, особливо гостро стає питання процесу регулювання кредитного ринку України, а саме удосконалення вітчизняного законодавства з метою захисту як кредиторів (в сучасних умовах це питання дуже гостре) так і боржників.
На сьогодні діяльність із надання кредитів (крім системи кредитної кооперації), позик, факторингу, фінансового лізингу, гарантій регулюють такі закони:
1. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”;
2. Закон України „Про фінансовий лізинг”;
3. Цивільний кодекс України (глави 49, 58, 71, 73);
4. Закон України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”;
5. Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”;
6. Закон України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Основи правового забезпечення банківського кредитування закріплено у ст.92 Конституції України, де йдеться про засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти; а також статус іноземних валют на території України. Ст.100. визначається, що рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.
Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність ” ст.17, 50 та Положення „Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій” п. 22 Національний Банк України видає банкам ліцензію на видачу кредитів за умови виконання таких вимог, що затверджені Національним банком України у Положенні „Про порядок ліцензування банків в Україні”.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно чинного законодавства України та з додержанням встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимоги щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів.
Основним інструментом законодавчого регулювання кредитного ринку України є «Основні засади грошово-кредитної політики», які затверджуються на щорічній основі Радою Національного банку України та визначають першочергові тенденції розвитку кредитної системи країни. Так, «Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік» враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи [5].
При здійсненні координації діяльності учасників на кредитному ринку Національний банк України проводить наступні операції:
- операції з резервними фондами та касове обслуговування комерційних банків,
- купівлю й продаж державних цінних паперів та іноземної валюти,
- визначення курсу національної валюти щодо валют інших країн.
Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення комерційних банків та на їхню діяльність на території України Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основними функціями Національного банку України є:
- емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;
- надання кредитів комерційним банкам;
- випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;
- збереження офіційних золотовалютних резервів;
- грошово-кредитне регулювання економіки;
- загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й виконання фінансового законодавства.
Основним головним болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких, за даними Асоціації українських банків, складає більш як 70 млрд грн від усього кредитного портфеля (близько 9%). Для порівняння – у європейських банках вважається максимально припустимим рівень до 2%.
З метою забезпечення сприятливих умов для відновлення стабільної діяльності банків у період фінансово-економічної кризи, підвищення рівня капіталізації банків, керуючись статтями 7 і 55 Закону України “Про Національний банк України”, статтями 66, 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, пунктом 1.6 глави 1 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, в Постанові від 22 липня 2009 року № 421 Правління Національного банку України на період до 01.01.2011 впровалило наступні заходи:
1. Ураховувати під час визначення адекватних заходів впливу до банків показники діяльності банківської системи, а також своєчасність та повноту виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами та вкладниками, що підтверджується відсутністю скарг та залишків на рахунках з обліку документів клієнтів банку, які не виконані в строк з вини банку.
2. Не застосовувати до банків заходів впливу в разі:
- наявності в банку збитків, які спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, здійсненими на підставі кредитних договорів, укладених до 01.10.2008, та/або такими, що були реструктуризовані;
- збільшення частки негативно класифікованих активів у загальній сумі активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, унаслідок зменшення загальної суми активів за умови формування банком відповідних резервів та надання детального плану заходів, спрямованих на зменшення негативно класифікованих активів з щомісячною розбивкою;
- якщо порушення економічних нормативів (починаючи з дати прийняття цієї постанови) пов’язано зі зменшенням регулятивного капіталу внаслідок формування резервів за кредитними операціями за умови надання банком графіка поступового протягом 6 місяців приведення цих економічних нормативів до їх нормативних значень.
3. Зобов’язати органи управління банків, які мають збитки уживати невідкладних заходів щодо підвищення рівня ліквідності, дохідності та оптимізації витратної частини банку.
4. Заборонити банкам, які мають збитки:
- надавати бланкові кредити;
- здійснювати активні операції з інсайдерами в частині надання нових кредитів та гарантій;
- здійснювати дострокове погашення боргових цінних паперів власної емісії за винятком випадків, коли дострокове погашення боргових цінних паперів власної емісії відбувається за ціною, не вищою, ніж 50% від номіналу, та не призводить до суттєвого погіршення ліквідності банку.
Захист прав кредиторів – на сьогодні питання стратегічне. Адже кожен суб’єкт господарювання може бути як і боржником, так і кредитором. Крім того, практично всі підприємства стикаються з проблемами неповернення боргів. Чинні ж закони (про відновлення платоспроможності боржника, реєстрацію закладеного майна, виконавче провадження) не дозволяють кредитору ефективно відстоювати свої права. Світова ж практика свідчить: при законодавчій захищеності прав заставоутримувача й ефективності процедур реалізації заставного майна підприємства, що надають заставу, можуть отримати у дев’ять разів більшу суму кредиту, на більший в одинадцять разів термін кредиту. А відсоткова ставка при цьому зазвичай виявляється вдвічі меншою, аніж у тих, хто завжди захищає будь-якого, нехай навіть недбайливого, позичальника.
Банкіри наполягають на внесенні ряду суттєвих змін у законодавство, яке регулює заставні правовідносини. Пропонується привести пункт 8 статті 34 Закону «Про виконавче провадження» у відповідність із статтею 20 Закону «Про заставу», який не передбачає призупинення процедури стягнення заставного майна. При цьому, враховуючи гіркий досвід, необхідно чітко визначити, що у разі коли почнуться процедури банкрутства, виконавче провадження щодо стягнення заставного майна боржника не припиняється.
Крім того, пропонується внести зміни в статтю 43 Закону «Про виконавче провадження», яка передбачає отримання державним виконавцем відразу всієї суми виконавчого збору незалежно від того, якою мірою з боржника буде стягнуто борг. Природно, такий порядок не стимулює виконавців вжити всіх заходів для задоволення законних вимог кредиторів. Щоб змінити сформовану практику, банкіри наполягають на законодавчому закріпленні норми, відповідно до якої стягування збору здійснюється пропорційно задоволеним вимогам кредиторів.
Однак закони – ще не єдина проблема. На думку багатьох спостерігачів, в Україні склалася судова практика, яка дозволяє визнавати кредитні договори недійсними або неукладеними. Йдеться про розгляд справ, пов’язаних із визнанням недійсними або неукладеними договорів застави, поручительства, гарантії та видачі кредиту. Щоб змінити існуючу судову практику, банкіри пропонують включити в нову редакцію постанови Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання договорів недійсними», ухвали судових колегій за вже розглянутими раніше судовими позовами. Так, наприклад, судові колегії уже визнавали, що передача майна акціонерного товариства без згоди загальних зборів не повинна бути підставою для визнання недійсними договорів застави.
Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.