Як показує світова практика, від змін у взаєминах між кредитором і позичальником виграють не тільки і не стільки представники банків, скільки представники бізнесу.
2. Дослідження особливостей кредитного ринку України
2.1 Державне регулювання кредитного ринку України
Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.
Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Її стратегічною ціллю має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Визначаючи тактичні та оперативні завдання грошово-кредитної політики, потрібно враховувати необхідність диференціації її залежно від конкретної макроекономічної ситуації. Основними завданнями грошово-кредитної політики передбачається[5]:
- підтримка низьких темпів інфляції;
- розвиток банківської системи;
- ремонетизація економіки насамперед за рахунок строкових депозитів підприємств, організацій та фізичних осіб;
- заохочення комерційних банків до довгострокового кредитування підприємств, організацій та населення;
- розширення безготівкової сфери розрахунків;
- лібералізація оборотності капіталів та створення передумов для інтеграції України у міжнародні фінансові ринки.
В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР) України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.
Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.
Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних обмежень виникає при "перегріванні" економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.
До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у Національному банку. За допомогою цього інструменту держава впливає на рівень інфляції, нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних банків, підтримуючи оптимальний обсяг активної грошової маси і стабільність грошового обігу. Змінюючи норми обов'язкових резервів, центральний банк може стимулювати операції комерційних банків по наданню кредитів і позик або, навпаки, стримувати ці операції.
Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу – вони зменшуються. Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних ресурсів комерційних банків, а й на розмір процентних ставок на ринку банківських резервів.
Одним із заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановою Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 обмеження обсягів кредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки.
У цей самий період постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 406 внесено зміни до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, згідно з якими:
- суттєво підвищено коефіцієнти резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходжень валютної виручки;
- посилено вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальників –фізичних та юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про них;
- підвищено вимоги щодо якості прийнятого забезпечення.
Банківська система є самоналагоджуваною, оскільки зміни економічної кон’юнктури та політичної ситуації неминуче ведуть до автоматичної зміни політики банків. У період економічної кризи й політичної нестабільності банки скорочують довгострокові інвестиції у виробництво, зменшують терміни кредитування, збільшують доходи не за рахунок основної, а переважно за рахунок побічної діяльності.
З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також з процентним та валютним ризиком. Про зміни нормативів та методики їхнього розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.
Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків. НБУ має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. Якщо банк або працівник, до якого пред’явлено вимогу звільнити його з посади, не згодні з цим, вони можуть оскаржити таку вимогу в суді.
У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів чи доходів і настання неплатоспроможності банку, або завдало істотної шкоди інтересам клієнтів, а також за приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк України має право відкликати ліцензію на здійснення всіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку з призначенням ліквідатора.
Регулювання на кредитному ринку небанківських кредитних установ здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Так, у зв‘язку з фінансовою кризою, що призвела до зростання неплатежів за кредитними договорами і, як наслідок, до збільшення прострочених кредитів, виникла необхідність до приведення нормативів якості активів до реалій сьогодення. З цією метою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг розроблено розпорядження від 19.03.09 № 200 "Про внесення змін до Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 16.04.09 за № 348/16364.
Запровадження передбачених розпорядженням змін надасть можливість Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг здійснювати адекватний з урахуванням реалій сьогодення та ефективний контроль за діяльністю кредитних спілок, зокрема дозволить:
- конкретизувати, що належить до внесків (вкладів) на депозитні рахунки до запитання;
- конкретизувати строки, за яких кредитна спілка має відносити кредити до певних рівнів прострочення;
- здійснювати повернення кредитними спілками додаткових пайових внесків їхнім членам не тільки через касу таких кредитних спілок, а й на рахунок членів кредитних спілок у банку;
- пролонговувати кредити кредитними спілками у зв‘язку з фінансовою кризою без погіршення їхнього фінансового стану;
- реалізувати беззбитковий результат провадження діяльності кредитними спілками у зв‘язку зі зменшенням тягаря, пов‘язаного з формуванням резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок у зв‘язку із зміною порядку його формування.
З метою вдосконалення регулювання діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, зокрема уточнення вимог до документів, що подаються для отримання ліцензії та підвищення вимог щодо власного капіталу (за винятком субординованого боргу), необхідного для отримання ліцензії, розроблено розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 29.10.09 №790 "Про затвердження Змін до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.01.10 за № 8/17303. Із впровадженням передбачених розпорядженням змін збільшено вимогу до власного капіталу кредитних установ та встановлено більш чіткі вимоги до документів, потрібних для видачі ліцензії.