81
• проводити тимчасову чи безповоротну евакуацію людей з місць, небезпечних для проживання, з обов' язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;
• запроваджувати комендантську годину (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби);
• забороняти призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату.
Тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, може тлумачитися як "переміщені особи всередині країни", що застосовується у міжнародному праві. Україна не вживає такого поняття у національному законодавстві, але цією категорією можна охопити осіб, які зазнали лиха від воєнного стану, надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру тощо.
До цього часу воєнний чи надзвичайний стан в цілому в Україні не запроваджувався.
З усіх відомих у світовій історії ядерних катастроф вибух на Чорнобильській АЕС, що стався 26 квітня 1986 року, негативні наслідки приніс передусім Українському народові. Відповідно до Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України 24 травня 2000 року, станом на 1 липня 1999 року кількість населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, становила близько 3,4 млн чоловік. Відтак виникає комплекс правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших проблем, які розв'язуються у межах юридичних норм. Базовими тут є положення статті 16 Конституції України, згідно з якими забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Такий рівень конституційно-правового регулювання пояснюється тим, що ліквідація наслідків цього безпрецедентного екологічного лиха ще довго потребуватиме цілеспрямованих державних заходів.
Основними законодавчими актами, що регулюють питання, пов'язані з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи, є зокрема закони України "Про правовий режим території, що зазнала
82
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено категорії зон радіоактивно забруднених територій, передбачено підстави для відселення з таких територій та право на самостійне переселення з них. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" населення, яке проживає у зоні безумовно (обов'язкового) відселення, підлягає обов'язковому відселен-ню. Громадяни, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на підставі наданої їм об'єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров'я самостійно приймати рішення про подальше проживання на цій території чи відселення.
У зонах відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення забороняється постійне проживання населення та перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року затверджено Положення про в'їзд і виїзд громадян і транспортних засобів із зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відсе-лення. Норми цього Положення забороняють перебування громадян у зазначених зонах без перепусток і документів, що засвідчують особу. Особи, які не досягли 18-річного віку, в ці зони взагалі не пропускаються.
Переселення в інше місце проживання застосовується і як вид спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, а також потерпілих, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Це передбачено статтями 5, 11 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" і статтями 7, 13 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".
Положення статті 1 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" роз'яснюють, що правоохоронні органи — це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону України, органи державної податкової служби, органи й установи вико
83
нання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють пра-возастосовчі або правоохоронні функції. Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду та правоохоронних органів, а також співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України та працівники Антимонопольного комітету України, які беруть безпосередню участь відповідно:
а) у розгляді судових справ у всіх інстанціях;
б) у провадженні й розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;
в) в оперативно-розшуковій діяльності;
г) в охороні громадського порядку і громадської безпеки;
д) у виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;
е) у контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;
є) у нагляді й контролі за виконанням законів.
Близькі родичі, які згідно із Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" підлягають захисту, — це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав.
За загальним правилом відповідні заходи вживаються за клопотанням зазначених осіб або їх згодою. Проте переселення в інше місце проживання учасників кримінального судочинства у виняткових випадках можливе також за санкцією прокурора або ухвалою суду, коли загроза життю та безпеці особи не може бути усунута іншими заходами.
Відповідно до статті 185-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, стягується штраф до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Певні обставини, передбачені Законом України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", перешкоджають свободі пересування громадянинові України як посадовій особі, щодо якої здійснюється державна охорона, так і доступу кожного до об'єктів, що перебувають під державною охороною.
84
Державна охорона органів державної влади України та посадових осіб — це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються Управлінням державної охорони України з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України), безпеки посадових осіб (Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Голова Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховної Ради України, Перший віце-прем'єр-міністр України, Міністр закордонних справ України, Генеральний прокурор України, громадянин, зареєстрований кандидатом у Президенти України, — на період передвиборної кампанії та виборів), глав іноземних держав, парламентів та урядів і членів їхніх сімей, керівників міжнародних організацій, які прибувають в Україну чи перебувають на її території, перелік конкретних прізвищ яких визначається Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, та об'єктів (будинки, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, споруди і спеціальні транспортні засоби, що перебувають в їх користуванні, інші місця постійного й тимчасового перебування осіб, які охороняються, важливі державні об'єкти та прилеглі до них території і акваторії, визначені Президентом України).
Державна охорона здійснюється шляхом особистої охорони зазначених посадових осіб та охорони об'єктів і підтримання на них відповідного правового режиму проходу фізичних осіб. Останній захід передбачає надання згоди Управління державної охорони України на допущення громадян на об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона.
Право на свободу пересування обмежується на територіях об'єктів, що охороняються підрозділами Державної охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яка створена на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо удосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності" № 615 від 10 серпня 1993 року.
Однією з основних завдань цієї служби є охорона особливо важливих об'єктів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, а також інших об'єктів (територій, будівель тощо, доступ до яких обмежений).
85
У Переліку до особливо важливих об'єктів віднесено:
• об'єкти водопостачання населених пунктів з резервуарами питної води;
• пункти захоронення радіоактивних матеріалів;
• об'єкти, розташовані в зоні безумовного відселення та відчуження;
• бази, склади та інші державні об'єкти зберігання матеріальних цінностей на суму понад двадцять тисяч мінімальних розмірів заробітної платні;