• особливо важливі мости на залізничних магістралях і автомагістралях державного значення;
• державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші об' єкти культури, де зберігаються історичні, культурні цінності загальнодержавного значення тощо.
На таких об'єктах встановлюється пропускний режим, порушення якого є підставою для затримання особами служби охорони.
Право на свободу пересування обмежується і на певних територіях, що належать до природно-заповідного фонду України. Правовий режим таких територій визначається Законом України "Про природно-заповідний фонд України".
У статті 3 цього Закону міститься класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. До них належать:
• природні території та об'єкти — природні заповідники, біо-сферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам' ятки природи, заповідні урочища;
• штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Одним з основних засобів збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду є встановлення заповідного режиму. Згідно зі статтею 14 зазначеного Закону режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання й відтворення їх природних комплексів. Він визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.
86
Режим деяких об'єктів природно-заповідного фонду передбачає обмеження права на свободу пересування на їх території.
Статтею 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено вимоги щодо охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників. На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти: будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх поселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.
Зазначені обмеження відповідно до статей 18, 21 цього Закону поширюються також на заповідні зони біосферних заповідників і національних природних парків.
Для використання природних ресурсів у межах територій і об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення необхідно отримати відповідний дозвіл, який видається державними управліннями екології та природних ресурсів в Автономній Республіці
87
Крим, областях, містах Києві і Севастополі в межах лімітів, установлених Міністерством екології та природних ресурсів України.
Обмеження права на свободу пересування передбачено у зонах санітарної охорони водних об'єктів, що встановлено Правовим режимом зон санітарної охорони водних об'єктів (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 2024 від 18 грудня 1998 року).
На території, де забезпечується санітарна охорона від інфекційних захворювань, також можуть установлюватися обмеження права на свободу пересування і вільний вибір місця проживання. Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню й поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Санітарна охорона території України забезпечується проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів та санітарно-епідеміологічним наглядом у пунктах пропуску через державний кордон України і на всій території України.
Положення статті 29 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" дозволяють в'їзд на територію України громадян України з країн (місцевостей), де зареєстровано особливо небезпечні інфекційні хвороби, тільки за наявності документів, передбачених міжнародними угодами та санітарним законодавством України. Більш конкретно можливість обмеження права громадян України на повернення в Україну сформульовано у Правилах санітарної охорони території України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 696 від 24 квітня 1999 року. У пункті 12 Правил передбачено, що у разі невиконання вимог, передбачених цими Правилами, органи Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України за поданням Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, яке діє на підставі відповідного Положення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров' я України № 420 від 19 листопада 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2002 року за № 960/7248), можуть заборонити в'їзд в Україну і виїзд з України транспортних засобів і осіб (громадян України, іноземців і осіб без громадянства), а також ввезення і виве
88
зення з України вантажів, багажу та міжнародних поштових відправлень.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні представництва України за кордоном у разі виникнення в країнах їх перебування особливо небезпечних інфекційних хвороб терміново повідомляють про це Міністерство охорони здоров'я України. З урахуванням епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України може встановити тимчасові обмеження та особливі умови щодо транспортного сполучення з цими країнами, в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства з цих країн, а також ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предметів, що можуть бути факторами передачі інфекції, а також щодо виїзду громадян України до цих країн.
Виїзд громадян України до держав, перебування в яких пов'язане з високим ризиком захворювання на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється після проведення їм відповідних профілактичних щеплень.
Обмеження права на свободу пересування запроваджується і на території, де забезпечується карантин тварин — особливий режим, який встановлюється на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію й ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин, що допускає встановлення передбачених Законом України "Про ветеринарну медицину" тимчасових обмежень у здійсненні прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків.
Карантин у місцях виникнення небезпечних захворювань встановлюється та скасовується рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самоврядування міст обласного значення, у тому числі на території окремих господарств за поданням відповідного органу державної ветеринарної медицини, а в межах одного або кількох регіонів — за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Державного департаменту ветеринарної медицини.
Відповідно до статті 28 зазначеного Закону, в разі запровадження карантину можлива часткова або повна заборона, зокрема, доступу сторонніх осіб та транспорту на територію ферми і до тварин
89
ницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму), пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні. На дорогах при в' їзді у населені пункти, на ферми виставляється охорона, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюються знаки щодо обов' язкового об' їзду карантинної зони.
На час карантину може змінюватися режим роботи підприємств, установ та організацій. У виняткових випадках для здійснення карантинних заходів та ліквідації осередків епізоотії разом з органами внутрішніх справ можуть залучатися військові частини Збройних Сил України відповідно до закону.
У разі встановлення карантину на значній території (область або кілька областей) Кабінет Міністрів України може вносити Президентові України пропозицію про цільову мобілізацію на період до двох місяців військовозобов' язаних спеціалістів з метою ліквідації осередків епізоотії.