Смекни!
smekni.com

Елементарний курс міграційного права України (Чехович) (стр. 7 из 48)

Міграційна дієздатність може бути часткова або повна; остання настає з часу повноліття (18 років). Часткова дієздатність настає при виїзді за межі України. Наприклад, відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Ук­раїну громадян України" від 21 січня 1994 року оформлення проїзно­го документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідче­ного клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У кло­потанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно з Положенням про в'їзд і виїзд громадян і транспортних засобів із зони відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення, затвер­дженим Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 лип­ня 1991 року, особи, які не досягли 18-літнього віку, в ці зони вза­галі не пропускаються.

Громадянам України, визнаним судом недієздатними, виїзд з Ук­раїни може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду (стаття 10 Закону України "Про порядок виїзду з України і в' їзду в Україну громадян України").

29

Проблема правоздатності та дієздатності стосується і колектив­них суб'єктів міграційних відносин — державних органів, юридич­них осіб тощо.

Проте на них не поширюються ці поняття. Для державного орга­ну застосовується поняття "компетенція", тобто наявність владних повноважень щодо регулювання міграційних процесів, якими цей орган наділяється для виконання своїх функцій, вирішення завдань. Наприклад, спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у справах міграції є Державний комітет України у спра­вах національностей та міграції. Статтею 6 Закону України "Про біженців" закріплено його компетенцію, а Положенням про Держав­ний комітет України у справах національностей та міграції, яке зат­верджено Указом Президента України від 19 березня 2002 року, виз­начено його основні завдання та права.

Таким чином, компетенція — це характеристика правоздатності державних органів. Для інших — організаційно-правова форма, зміст якої визначається в правоустановчих документах суб'єктів власності і господарювання.

Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, встановлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, во­лодіє певними правами і свободами, виконує певні обов'язки і несе юридичну відповідальність.

Залежно від характеру зв'язку з волевиявленням суб'єкта юри­дичні факти поділяються на дії та події. Події — це юридичні факти, не пов'язані з волею і бажанням суб'єктів, але породжують мігра­ційні відносини, зокрема, стихійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав і обов'язків, які розподілені серед конкретних суб'єктів міграційних відносин.

Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юри­дичної ваги, пов'язує з ними міру можливої поведінки. До юридич­них фактів-подій належать: народження або смерть фізичної особи, досягнення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку — право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров'я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим, зокрема, на інфекційні хво­роби), настання відповідного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.

30

Дії — це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути пра­вомірні (правові акти та правові вчинки) та неправомірні.

Юридичні факти, наслідком яких є виникнення, зміна чи припи­нення правовідносин, називаються підставами їх виникнення, зміни чи припинення. При цьому такими в усіх випадках є правові акти (дії, спрямовані на появу юридичних наслідків). Специфіка юридич­них актів, які спричинюють виникнення міграційно-правових відно­син, полягає в тому, що деякі з них виникають із складного юридич­ного складу, до якого належать два і більше юридичні факти. Так, аби отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на іммігра­цію до органів внутрішніх справ (якщо перебуває в Україні на за­конних підставах), який приймає відповідне рішення. Тобто необхі­дне волевиявлення іноземця чи особи без громадянства і рішення органу внутрішніх справ.

Контрольні питання

1. Що таке міграційно-правові відносини?

2. У чому виявляється специфіка міграційно-правових відносин?

3. Назвіть суб'єкти міграційно-правових відносин.

4. Місце юридичного факту у міграційно-правових відносинах.

31


ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІГРАЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Юридичною відповідальністю називається застосування до кож­ного (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), хто здійснив правопорушення, в установленому для цього процесуаль­ному порядку заходів державного примусу, передбачених санкцією порушеної норми.

Головна мета юридичної відповідальності — охорона правопо­рядку, правове виховання і покарання винних за скоєне.

Основним принциповим положенням є те, що примус як спосіб, засіб охорони права не повинен порушувати саме право, а здійсню­ватися лише на підставі і в межах права. Одним із відображень цьо­го стала відома формула — без закону немає ні злочину, ні покаран­ня (пиііит сгітеп, пиііа роепа, аіпе іеде).

Це означає, що правопорушенням визнається тільки діяння, яке до його вчинення було заборонено законом і яке набрало чинності й доведено до відома населення. У законі мають бути визначені межі покарання, яке застосовується до цього виду правопорушення.

За статтею 58 Конституції України громадянин України, інозе­мець, особа без громадянства не можуть відповідати за свої діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­відальність особи.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ча­стина друга статті 68 Конституції України).

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивіль­но-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо); діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопо­рушень, що утворюють їх склад) як підстави кримінальної, адмініст­ративної, дисциплінарної відповідальності, а також відповідальність за такі діяння. Тобто конституційними положеннями безпосередньо

32

не встановлюються види юридичної відповідальності; зазначені пи­тання не можуть бути предметом регулювання підзаконними норма­тивно-правовими актами. Вони визначені Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним кодексом України, іншими законами.

Притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення громадянами України, інозем­цями, особами без громадянства норм національного законодавства України. Процесуальний порядок встановлено законами, зокрема кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним тощо.

В основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїли громадя­нин України, іноземець або особа без громадянства. Відмінність у складі правопорушення як у цілому, так і в конкретних його елемен­тах дає підстави для притягнення їх до різних видів юридичної від­повідальності.

Відповідно до статті 61 Конституції України громадянин Украї­ни, іноземець, особа без громадянства не можуть бути двічі притяг­нені до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки юридична відповідальність має індивіду­альний характер.

Такими чином, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретним громадянином України, іноземцем, особою без громадянства і характеризується, наприклад, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання, умовного засудження, відстрочки виконання вироку, звільнення від кримінальної відпові­дальності. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності залежно від ступеня суспільної не­безпечності скоєного правопорушення.

Принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вияв у тому, що при призначенні покарання мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення тощо.