Смекни!
smekni.com

Елементарний курс міграційного права України (Чехович) (стр. 1 из 48)

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

МАУП

С. Б. Чехович

ЕЛЕМЕНТАРНИЙ КУРС МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Конспект лекцій

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ 2004

ББК 67.9(4УКР)301я73 Ч-56

Рецензенти: В. П. Тихий, д-р юрид. наук, проф.

М. В. Тесленко, канд. юрид. наук

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 2 від 25.02.03)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-2276 від 25.12.03)

Чехович С. Б.

Ч-56 Елементарний курс міграційного права України : Конспект лекцій : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К. : МАУП, 2004. — 216 с. — Бібліогр.: с. 205-210.

І8БМ 966-608-364-7

Конспект лекцій з міграційного права України написано на основі вив­чення проблем правового регулювання міграційних процесів, їх розвитку від часу прийняття Декларації про державний суверенітет 1990 року до сього­дення. В ньому враховано досягнення вітчизняних та зарубіжних досліджень і правореалізації міграційного законодавства України, системно розгляда­ються теоретичні засади формування й розвитку міграційного права України та його інститути.

Законодавчі та інші нормативно-правові акти подано станом на 1 вересня

2003 року.

Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вищих та інших нав­чальних закладів, науковців, фахівців, а також для широкого кола читачів.

ББК 67.9(4УКР)301я73

© С. Б. Чехович, 2004 © Міжрегіональна Академія І8БМ 966-608-364-7 управління персоналом (МАУП), 2004


ПОНЯТТЯ МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Основним серед правових проблем міграційного права України є питання самостійності міграційного права як галузі в системі націо­нального права України. Створення системи міграційного законо­давства й оформлення міграційного права України у галузь права тривало значний період, початком формування якого стало прий­няття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. В ній з-посеред іншого проголошувалося, що "Українська РСР має своє громадянство; ре­гулює імміграційні процеси".

Практичним втіленням положень цієї Декларації щодо громадян­ства та імміграції стали закони України "Про правонаступництво України", "Про громадянство України", "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про біженців", "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Украї­ни", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", " Про туризм" тощо, які логічно продовжили послідовне здійснення державної політики у сфері правового регулювання міграційних процесів.

Одночасно запроваджувалися підзаконні нормативно-правові акти, спрямовані на створення механізмів реалізації зазначених за­конів.

Прийняття на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України стало якісно новим етапом роз­витку суспільних відносин у сфері міграції, оскільки було закла­дено принципово інші засади державної міграційної політики Ук­раїни, спрямовані насамперед на утвердження й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, що відповідає міжнарод­но-правовим стандартам.

Людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність виз­наються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свобо­ди людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стат­тя 3 Конституції України). Водночас такий юридичний феномен, як

3

держава, є також надбанням людських цивілізацій. Обидва ці явища однаково рівні і первинні для суспільства.

Йдеться про вагомість прав людини, у тому числі мігранта, що потребує істотної переорієнтації всієї національної правової системи, зокрема, на:

• чітке визначення правового статусу різних категорій мігран­тів, зокрема, статусу іммігрантів, статусу іноземців та осіб без громадянства, яким надається притулок, статусу біженців, ста­тусу репатріантів, статусу туристів-мандрівників;

• інтеграцію мігрантів в українське суспільство задля досягнен­ня мети однакового розвитку всіх;

• гарантування реалізації прав і свобод мігрантів;

• забезпечення охорони законних інтересів і прав мігрантів;

• стимулювання участі мігрантів у державному й суспільному житті України як фактор її розвитку, як життєдайної економіч­ної сили.

Збільшується взаємодія та взаємозв'язок національного й міжна­родного права, що знайшло свій розвиток у конституційних поло­женнях. Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, є частиною національного законодавства Ук­раїни. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забез­печення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнарод­ного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (стаття 18 Конституції України). З огляду на це загальновизнані міграційні принципи й норми міжнародного мігра­ційного права, міжнародні договори України у міграційній сфері є складовими національної правової системи України.

Міжнародне міграційне право перебуває у тісному взаємозв'язку з міграційним правом України, яке сформувалося й розвивається. Перше впливає на міграційне право України, оскільки низка міжна­родних міграційно-правових норм після виконання припису части­ни першої статті 9 Конституції України безпосередньо стають час­тиною національного міграційного законодавства України.

Конституція України закріпила основні засади міграційної дер­жавної політики України з питань міграції людини та громадянина. Її метою є цілеспрямоване впорядкування міграційних потоків, по­долання негативних наслідків неорганізованих і неконтрольованих

4

процесів міграції, забезпечення умов для реалізації прав мігрантів, їх інтеграції в політичне, юридичне, соціально-економічне та куль­турне національне середовище проживання тощо.

У частині першій статті 92 Конституції України зафіксовано, що лише законами України мають визначатися, зокрема, права та свобо­ди людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'яз­ки громадянина (пункт 1), громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства (пункт 2), права корінних народів і національних меншин (пункт 3), засади регулювання мігра­ційних процесів (пункт 10).

Частина друга статті 25 Конституції України передбачає, що гро­мадянин України не може бути вигнаний за межі України або вида­ний іншій державі. Перше означає, що лише громадянин України без його згоди не може бути переміщений за державний кордон Украї­ни, тим більше виданий. У міжнародно-правовій практиці термін "видача" або "екстрадиція" означає доставляння особи однією дер­жавою в іншу згідно з положеннями міжнародного договору, кон­венції чи національного законодавства. Зважаючи на ці норми, їх можна розглядати як конституційну гарантію унеможливлення виг­нання (видворення, вислання, депортація, виселення, експатріація (від екс.. і лат. раітіа — батьківщина) — примусове залишення бать­ківщини) з території України чи екстрадиції до іншої держави гро­мадянина України.

Відповідно до положень частини першої статті 26 Конституції України для іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, запроваджено в основному націо­нальний режим, але з окремими особливостями його застосування до різних категорій зазначених осіб. Відповідно до частини другої статті 26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Президент України приймає рішення про надання притулку в Ук­раїні (пункт 26 частини першої статті 106 Конституції України).

Таким чином, іноземці та особи без громадянства у питаннях міграції мають рівні права і свободи з громадянами України — за ви­нятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Основоположним принципом міграційного права України є сво­бода пересування людини і громадянина, яка є також їх суб' єктив-ним правом. Згідно з положеннями статті 33 Конституції України

5

кожному, хто на законних підставах перебуває на території Украї­ни, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця прожи­вання, право вільно залишати територію України, за винятком об­межень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Таке конституційне формулювання узгоджується з міжнародно-правовими стандартами, оскільки чотири окремих права (право на свободу пересування у межах території України, право на вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та право громадянина України у будь-який час повернутися до Ук­раїни) у сукупності становлять зміст права на свободу пересування.

Зовнішній аспект полягає у праві громадянина України, інозем­ця, особи без громадянства вільно залишати територію України, а лише для громадян України — у будь-який час право повернутися до України (у статті 313 Цивільного кодексу України йдеться про право громадян України на безперешкодне повернення в Україну).

Відповідно до статті 310 Цивільного кодексу України (набирає чинності з 1 січня 2004 року) фізична особа має право на місце про­живання та його вільний вибір, зміну, крім випадків, встановлених законом. Як випливає з правової позиції, висловленої у рішенні Кон­ституційного Суду України у справі про приватизацію державного житлового фонду від 28 вересні 2000 року, під словосполученням "місце проживання", яке вжито у частині другій статті 24 Консти­туції України, мається на увазі місце проживання за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіаль­на одиниця), а не конкретне житлове приміщення (будинок, кварти­ра, службова квартира). Системний аналіз Конституції України свідчить, що таке трактування місця проживання поширюється на статтю 33 Основного Закону України.