Головна різниця полягає у тому, що провідну роль в ризик-менеджменту відіграє не інвестиційно-банківське управління, а комітет з управління активами та пасивами – окремий колегіальний орган АКБ «Укрсоцбанк», до складу якого входять вище керівництво банку: голова Правління; перший заступник голови правління (виконавчий директор); куратор корпоративного бізнесу; куратор роздрібного бізнесу; куратор казначейства; куратор блоку ризиків; куратор фінансового блоку; начальник управління стратегічних ризиків. Такий розподіл цілком відповідає вимогам Національного банку щодо розподілу функцій прийняття ризиків і функціями управління ризиком і є критерієм, що свідчить про ефективність системи управління ризиками у АКБ «Укрсоцбанк»
Звичайно, для вирішення повсякденних питань топ-менеджмент не збирається. Згідно положення про КУАП, засідання комітету проводяться не рідше одного разу на місяць, а у випадку термінової потреби, КУАП може бути зібраний на позачергове засідання одним із постійних членів комітету. Як виняток, за згодою голови комітету допускається прийняття рішень комітету з питань, що входять до його компетенції, шляхом підписання членами комітету протоколу засідання комітету в робочому порядку.
Для технічного забезпечення роботи комітету визначається структурний підрозділ, на який покладаються обов’язки з супроводження роботи комітету – це відділ підтримки КУАП у блоці управління ризиками банку. Саме з цим підрозділом іде основний потік взаємодії працівників фронт-офісу (інвестиційно-банківського управління).
Завданням діяльності комітету, пов’язаної із ризик-менеджментом діяльності банку на фондовому ринку є прийняття управлінських рішень, спрямованих на:
– оптимізацію структури портфелю цінних паперів банку;
– мінімізацію банківських ризиків у діяльності банку на фондовому ринку;
– забезпечення досягнення запланованих фінансових результатів від діяльності банку з цінними паперами;
– оцінка належного використання лімітів ринкового ризику та прийняття рішень щодо можливих змін розміру лімітів.
Відповідно до основних завдань діяльності комітету на нього покладаються такі функції:
– затвердження лімітів на банківські операції з власними та клієнтськими цінними паперами в розрізі видів та контрагентів по них (як окремих, так і об'єднаних у галузеві групи);
– при необхідності встановлення індивідуальних внутрішніх банківських нормативів резервування, ліквідності тощо, а також контроль за їх дотриманням.
Таким чином, в обов’язках і у функціях КУАП АКБ «Укрсоцбанк» прописано лімітування і метод резервування у якості методів управління ризиками діяльності банку на фондовому, і не згадується диверсифікація. Це може вважатись недоліком системи управління ризиками діяльності банку на фондовому ринку.
Комітет з управління активами та пасивами для прийняття рішення про утримання чи позбавлення певного ризику, що має походження з діяльності банку на ринку цінних паперів, здійснює оцінку ризику на підставі такої інформації:
а) огляд економічної та ринкової ситуації – узагальнення економічної ситуації, найважливіші економічні індикатори, показники розвитку локального та міжнародного ринків; специфічна інформація відносно розвитку місцевого валютного ринку, короткостроковий грошовий ринок та ринок капіталів;
б) звіти з ринкового ризику:
1) позиції процентного ризику (процентний розрив, використання ліміту базового відсоткового пункту, та VaR – ліміту);
2) звіт з ризику акцій (VaR, використання лімітів);
в) звіти, що мають надаватися як з позиції дотримання лімітів ринкового ризику так і з позиції дотримання регулятивних норм, визначених банківським регулятором:
1) процентний ризик;
2) ризик акцій;
г) інформація про інвестиційні позиції:
1) ключові параметри цінних паперів у портфелі банку;
2) обсяги структура портфеля (торговий, на продаж, до погашення);
3) звіт про доходи і витрати та загальний результат.
Отже, констатуємо, що комітет оцінює насамперед ринковий та процентний ризик, або принаймні отримує релевантну інформацію щодо саме цих ризиків у вигляді розрахунків VaR та процентного розриву. З’ясуємо, наскільки адекватними є ці показники в умовах нерозвиненого українського фондового ринку.
VaR (Value under Risk) – показник, що характеризує граничне значення ринкових збитків, які з визначеною імовірністю може понести банк протягом визначеного проміжку часу (наприклад, банк протягом тижня з ймовірністю 99% може втратити не більше 10 млн. грн.). Цей показник розраховується з урахуванням динаміки ринкових цін на цінні папери протягом певного періоду часу (місяць, квартал, півріччя) та взаємної кореляції цін на цінні папери у портфелі банку. Показник VaR має декілька іманентних недоліків, які особливо проявляються на нерозвинених фондових ринках:
а) немає економічного обґрунтування у виборі саме такої міри ризику;
б) довільний вибір параметрів – часового горизонту, ймовірності втрат;
в) не показує, якого порядку можуть бути втрати у випадку, коли вони перевершують значення VaR;
г) VaR портфелю цінних паперів може перевищувати суму VaR окремих цінних паперів;
д) на низьколіквідних ринках на кшталт українського:
– важко визначити «справедливу» ціну цінного паперу, що необхідна для розрахунку VaR;
– даних недостатньо, щоб забезпечити прийнятну статистичну якість (пропуски даних через відсутність угод)
– можлива структурна нестійкість (дестабілізація типових кореляцій)
– складність агрегації портфеля з інструментами різної ліквідності.
Таким чином, вибір АКБ «Укрсоцбанк» VaR у якості єдиної міри ринкового ризику і основи для прийняття рішень має сенс лише для найбільш ліквідних цінних паперів, щодо яких щоденно здійснюються угоди на організованому фондовому ринку (ПФТС), насамперед акцій та облігацій, що входять до індексів ПФТС та ПФТС-Cbonds. Проте такий розподіл портфелю за ступенем ліквідності унеможливлює використання VaR у якості мірила портфельного ринкового ризику банку. Отже, АКБ «Укрсоцбанк» слід впровадити додаткові до VaR (використання якого вимагається стандартами Базеля‑2), моделі оцінки ринкового ризику.
Висновком до вищенаведеного аналізу може бути наступна теза: у АКБ «Укрсоцбанк» впроваджена ефективна система управління ризиками діяльності банку на фондовому ринку, у якій функції прийняття ризиків розмежовані від функцій управління ними, а виявлення, контроль та моніторинг ризиків знаходяться на належному рівні. У той же час банку слід удосконалити оцінку ризиків, зокрема ринкового, а також поряд із резервуванням та лімітуванням використовувати диверсифікацію як метод ризик-менеджменту діяльності на фондовому ринку.
3. Шляхи вдосконалення і перспективні напрямки спрямування менеджменту діяльності банку на фондовому ринку
Нагадаємо, що андеррайтинг – це вид професійної діяльності на фондовому ринку, змістом якого є розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента. Андеррайтинг належить до торгової діяльності, яка потребує окремого ліцензування Державною комісією з цінних паперів.
З’ясуємо, у чому полягає потреба у андеррайтингу як банківського продукту, дослідимо ринок андеррайтингу і можливості щодо організації андеррайтингової діяльності у комерційному банку.
Загальновизнаною метою у діяльності будь-якої комерційної компанії є, безперечно, отримання прибутку. Однак процес досягнення цієї мети у свою чергу складається з багатьох завдань нижчого рівня, серед яких підвищення конкурентоздатності, збільшення ринкової частки, обсягів реалізації і як наслідок – підвищення капіталізації компанії. Для вирішення цих і багатьох інших завдань виникає необхідність у організації додаткового фінансування, а також визначення і зниження його вартості у кожний конкретний момент поточної і майбутньої діяльності. Українська практика донедавна передбачала наявність у якості переважної форму такого фінансування банківське кредитування. Але для реалізації довгострокових програм розвитку підприємства звичайного кредитування може виявитись недостатньо. По-перше, кредитором виступає лише одна особа – банк, тому під масштабні проекти складно отримати достатній обсяг фінансування, а практика консорціумного кредитування в Україні майже відсутня. По-друге, банківське кредитування здійснюється під заставу, і через певний проміжок часу при активному використанні підприємством цього джерела ресурсів у нього не залишиться необтяжених активів у достатній для отримання великих позик.
Вищезазначених недоліків позбавлена така форма корпоративного фінансування, як облігаційні позики. Як джерело додаткових грошових ресурсів, необхідних для розвитку бізнесу, емісія облігацій має ряд суттєвих переваг:
а) більш низька відсоткова ставка при наявності публічної кредитної історії
б) розширення обсягів фінансування через пропозицію необмеженому колу інвесторів
в) строк фінансування, як правило, значно більший, ніж за кредитами
г) рефінансування боргу залежить від необмеженого кола інвесторів, а не від одного кредитора
д) зберігається управлінська самостійність
Звичайно, облігаційному фінансуванню присутні і недоліки, серед яких основний – складність організації емісії і невизначеність її успіху. Саме тому постає необхідність у посереднику, який взяв би на себе супроводження процедури емісії та головне – забезпечив би залучення оптимального обсягу коштів за найменшою ціною. Таким посередником може і має виступати банк, що має ліцензію на здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами – діяльності з андеррайтингу цінних паперів.