Зазначимо також, що емісія акцій також може потребувати послуг андеррайтера. Насамперед це стосується IPO (initial public offering). Але українські банки не мають людських та технологічних ресурсів виступати агентами по первинному продажу акцій на світових фондових майданчиках, де ринок поділений між спеціалізованими інвестиційними банками і компаніями. В самій Україні через нерозвиненість організованої торгівлі акціями ускладнена можливість визначення ринкової ціну розміщення, до того ж, власники українських підприємств, як правило, не бажають змінювати структуру власності шляхом продажу акцій міноритарним інвесторам. Тому андеррайтинг акцій як банківський продукт не набув розвитку в вітчизняній практиці. Однак з прийняттям Закону «Про акціонерні товариства», згідно ст. 24 якого публічне акціонерне товариство (аналог нинішніх відкритих акціонерних товариств) зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Так, для проходження лістингу (для акцій) на найбільшій фондовій біржі України ПФТС згідно правил біржі емітент повинен відповідати зокрема умові, що кожен з останніх 6 місяців з цінними паперами емітента укладалось не менше 10 біржових угод та виконувалось не менше 10 біржових контрактів, при цьому середньомісячна вартість біржових угод з цінними паперами емітента протягом останніх 6 місяців складає не менше 1 000 000 грн., а загальна кількість акціонерів емітента становить не менше 500 осіб [8]. Таким чином, мінімальний обсяг акцій товариства, що знаходяться у вільному (біржовому) обігу має складати не менш ніж 100 тис. грн., що разом із вимогою до мінімальної кількості акціонерів і кількістю акціонерних товариств відкритого типу приблизно 13 тисяч створює ринок для андеррайтингу обсягом щонайменше 1,3–1,5 млрд. грн. На практиці можна очікувати зростання попиту на андеррайтинг акцій щонайменше на 3–5 млрд. грн.
Отже, звернемось до оцінки ринку андеррайтингу для того, щоб обґрунтувати доцільність входження на нього банку. За даними квартальних звітів щодо діяльності професійних учасників фондового ринку, що надаються Державною комісією з цінних паперів, за останні два роки обсяги виконаних угод з розміщення цінних паперів збільшились на 34% (див. табл. 3.1.)
Проте обсяг розміщення облігацій у 2008 році складав 28 млрд. грн., а у 2007 - 42 млрд. Отже, доля випусків, здійсненних за допомогою андеррайтерів, складає не більше 50%.
Таблиця 3.1. Обсяги виконаних угод з розміщення цінних паперів за 2007–2008 рр. в розрізі торговців цінними паперами[5]
| Вид торговця | 2007 | 2008 (за 3 квартали) | ||
| млн. грн. | питома вага, % | млн. грн. | питома вага, % | |
| Комерційні банки | 4 865,92 | 51% | 5310,44 | 42% |
| Інвестиційні компанії | 111,88 | 1% | 2192,69 | 17% |
| «Чисті» торговці цінними паперами | 2542,75 | 27% | 3258,86 | 26% |
| Разом | 9527,55 | 100% | 12769,99 | 100% |
При тому, що має місце значна, до 65%, концентрація послуг з розміщення внутрішніх облігаційних позик серед шести банків – Укрсоцбанку, ИНГ-банку, Укрсиббанку, Альфа-банку, Першого інвестиційного банку та «Райффайзен Банк Аваль» – то досягнення на зростаючому ринку долі у 5–7% є цілком досяжною метою. Враховуючи, що дохід андеррайтера зазвичай складає 0,5–2% від обсягів емісії, отримуємо сукупний дохід ринку андеррайтингу у 2008-му році на рівні 85–350 млн. грн., з яких банкам належить щонайменше 42% (36–142 млн.) Якщо додати до цього вищезазначені 3–5 млрд. очікуваного приросту, гарантованого через обов’язковість лістингу, то банк із п’ятивідсотковою ринковою долею може розраховувати на дохід до 15 млн. грн.
Однак для цього потрібно саме зараз, у період ділового «затишку», підготовити та організувати діяльність банку до надання у майбутньому, через 1–1,5 роки, андеррайтингових послуг на рівні, не нижчому за рівень вищезазначених банків. Для цього звернемось до функцій, який може виконувати банк при організації первинного розміщення цінних паперів, та відповідного продуктового ряду та каналів просування.
Отже, перелічимо послуги, які може надавати банк в процесі розміщення корпоративних облігацій. Перш за все, банк виконує функцію менеджера і андеррайтера випуску. Це включає такі складові, як сприяння в підготовці і проведенні презентацій і роад-шоу випуску облігацій для потенційних покупців перед початком розміщення, а також надання консультаційної підтримки на етапі розміщення облігацій.
Банк організовує розміщення облігацій одним таких способів:
– розміщення шляхом відкритої підписки;
– розміщення шляхом проведення аукціону в торгово-інформаційній системі ПФТС. Цей спосіб, в свою чергу, включає два можливих режими.
З’ясуємо більш детально умови кожного зі способів розміщення. Для розміщення шляхом відкритої підписки термін прийому заявок, як правило, складає 1–3 дні з моменту проведення офіційної презентації випуску облігацій. За результатами поданих заявок емітент визначає єдину ціну і прибутковість розміщення облігацій. Після цього менеджер, від імені та за дорученням емітента, інформує покупців щодо встановленої фактичної прибутковості та ціни розміщення облігацій. Таке повідомлення здійснюється згідно реквізитів, які покупці вказують у заявках. Заявки, в яких зазначена прибутковість, тотожна прибутковості, встановленої емітентом, задовольняються в порядку їхнього надходження до менеджера з розміщення. У випадку, якщо обсяг останньої прийнятої заявки перевищує розмір нерозміщеного залишку, покупець, який подав цю заявку, зобов’язаний викупити всі нерозміщені облігації.
Розміщення шляхом проведення аукціону в торгово-інформаційній системі ПФТС здійснюється у двох режимах: «Конкурс» та «Гонг» програми «ПФТС-аукціон». У режим «Конкурс», як правило, аукціон проводиться для невеликої кількості потенційних інвесторів (3–5).
Особливості цього способу розміщення:
– покупець має змогу бачити тільки власні котирування попиту (оферти);
– немає фіксованого процентного збільшення ціни;
– покупець має можливість виставляти декілька оферт у межах однієї заявки;
– продавець може частково задовольняти оферти покупців, за умови згоди останніх;
– покупець одержує електронне повідомлення щодо акцепту його оферти.
У режимі «Гонг» проведення відкритого аукціону рекомендується за наявності не менш, аніж п’ять потенційних покупців облігацій. Під час первинного розміщення у такий спосіб рекомендується продавати облігації декількома лотами різних розмірів, сформованими під конкретні групи покупців: невеликі лоти для потенційних інвесторів з незначним обсягом попиту і великі лоти для потенційних інвесторів, готових викупити великі обсяги облігацій.
Особливості цього способу розміщення:
– покупець бачить усі оферти всіх покупців у ході аукціону;
– покупець конкурує з продавцем під час інтервалу реєстрації (15 хвилин з моменту початку аукціону);
– наприкінці інтервалу реєстрації програма надає можливість покупцям збільшити ціни своїх оферт (інтервал реєстрації подовжується на 30 секунд). Якщо покупці скористалися такою можливістю, ця процедура буде продовжуватися доти, поки не буде зафіксовано найвищу ціну;
– програма автоматично вибирає переможця аукціону, що виставив найвищу ціну на момент закінчення інтервалу реєстрації. Переможець отримує електронне повідомлення щодо акцепту його оферти.
Проведення аукціону збільшить вартість розміщення мінімум на 2000 грн. (1000 грн. за лістинг облігації в ПФТС, а також по 200 грн. за кожен проведений аукціон, але не менш 1000 грн.) Одночасно надається можливість розмістити облігації серед максимально широкого кола інвесторів за найкращими ринковими цінами на момент розміщення. Тому нами рекомендується пропонувати клієнтам саме таку процедуру розміщення облігацій у випадку, коли обсяг розміщення невеликий і емітент не бажає концентрації його на руках у одного чи декількох інвесторів, щоб унеможливити одночасне пред’явлення всього випуску до дострокового погашення.
Якщо емісійний дохід, що з’являється в процесі розміщення облігацій (перевищення ціни розміщення облігацій над первісною ціною пропозиції), поділяється між менеджером випуску, тобто банком, й емітентом у певній пропорції, скажімо, 50/50, то у банку з’являється додатковий стимул до проведення індивідуальних переговорів з потенційними «оптовими» покупцями з метою отримання найвищої можливої ціни розміщення. На українському ринку існувало дві основні групи великих покупців облігацій: банки та нерезиденти (іноземні інвестиційні фонди та великі корпоративні інвестори). Частину випусків на суму до 10–15 млн. грн. могли придбати дрібніші інвестори, такі як українські страхові компанії, інвестиційні та недержавні пенсійні фонди. Отже, наявність неширокого кола надійних потенційних інвесторів, як правило, знайомих банку чи досить відкритих для переговорів, разом із наявністю додаткового стимулу у вигляді частини емісійного доходу, зумовлює вибір прямого продажу і позабіржові угоди як основного каналу первинного розміщення, оптимального для банку-андеррайтера з точки зору операційних затрат, отримуваного доходу та побудови партнерських стосунків з контрагентами-покупцями.
В сучасних українських умовах, навіть до кризи, продаж андеррайтингових послуг здійснювався майже виключно за тієї умови, що банк гарантуватиме викуп нерозміщеної частини засобів. Таким чином, для ведення повноцінної андеррайтингової активності банк повинен бути забезпеченим наявністю власних інвестиційних ресурсів і широкої клієнтської бази. До банків, які відповідають таким умовам, належать насамперед банки з іноземним капіталом. Вони мають як фінансову підтримку збоку материнських установ, так і можливість через співпрацю з контрагентами власної фінансової групи залучати крупних покупців-нерезидентів. Крім того, досвід іноземних банків в діяльності щодо розміщення цінних паперів можна використовувати для організації власної андеррайтингової діяльності. Тому банки з іноземним капіталом, насамперед другої та третьої групи, такі як «Форум», Universal Bank чи Erste, мають конкурентні переваги і перспективи у впровадженні і виходу на ринок андеррайтингу.