У разі виникнення в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситуації, що унеможливлює створення в ній умов для безпеки громадян України, Кабінет Міністрів України приймає рішення про особливий порядок виїзду громадян України до цієї держави. Рішення та інформація про це доводяться до відома громадян, які мають намір виїхати до даної держави. Громадяни України, які мають намір виїхати до держави, щодо якої прийнято рішення про обмеження виїзду, і які мають візу на в'їзд до цієї держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, попереджаються про неможливість з боку України забезпечити громадянину необхідну безпеку у зв'язку з виникненням надзвичайної ситуації. Це попередження не є забороною для виїзду. З метою створення умов, що гарантують відшкодування громадянинові України витрат, пов'язаних з надзвичайними обставинами під часперебування за кордоном, громадянин України повинен бути застрахованим. 1.3.1. Обмеження виїзду за межі України боржників банків.
Національний банк України у зв'язку із зверненням Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виконання пункту 2 Указу Президента України від 08.10.2009 N 813/2009 "Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі" у частині тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам України, які мають невиконані кредитні зобов'язання, зазначає таке.
Правові підстави для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон визначені статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", якими, зокрема, є дія неврегульованих аліментних, договірних чи інших невиконаних зобов'язань; порушення проти громадянина України кримінальної справи; подання щодо громадянина України цивільного позову до суду.
При цьому органам Державної прикордонної служби України на підставі пункту 4 статті 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" надано право не пропускати через державний кордон України осіб, яким тимчасово обмежено право виїзду з України за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів.
Таким чином, тимчасове обмеження громадян України у праві виїзду за кордон у разі невиконання ними кредитних зобов'язань здійснюється за рішенням суду або постановою прокурора, прийнятою на підставі статті 981 Кримінально-процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні, зокрема судових рішень, покладається на Державну виконавчу службу України. Листом Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 N 25-32/463, N 25-5347 і листом Міністерства юстиції України від 06.06.2008 N 25-32/507 визначено порядок взаємодії органів Державної виконавчої служби України та Державної прикордонної служби України щодо виконання судових рішень про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України, а також надано роз'яснення з даного питання.
Так, державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка не пізніше наступного дня після надходження зазначеної ухвали суду приймає її до виконання, про що повідомляє листом відповідний орган державної виконавчої служби.
У разі виконання боржником відповідних зобов'язань та у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.
Також слід враховувати, що згідно зі статтею 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову, зокрема, шляхом постановлення ухвали про заборону вчиняти певні дії (тимчасово обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України).
Таким чином, у разі звернення банків до суду із позовами про стягнення кредитної заборгованості з клієнтів - фізичних осіб рекомендуємо скористатися правом забезпечення таких позовів шляхом подання до суду відповідних заяв.
Відповідно до статті 153 Цивільного процесуального кодексу України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
У разі порушення кримінальної справи щодо особи, яка має невиконані кредитні зобов'язання перед банком, та винесення прокурором постанови про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування, органи Державної прикордонної служби України на підставі статті 25 Кримінально-процесуального кодексу України зобов'язані забезпечити виконання такої постанови.
З огляду на зазначене, у разі прийняття судами України рішень про тимчасове обмеження осіб (боржників) у праві виїзду за межі України, у тому числі за ініціативою банків, забезпечення виконання таких судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби України у вищезазначеному порядку.
Розділ ІІ. Адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців.
2.1. Порядок в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців.
Згідно із ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” – під іноземцем в Україні розуміється особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, особа ж без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. За законодавством України іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України “Про імміграцію”.
Таким чином, іноземці та особи без громадянства можуть проживати в Україні як постійно, так і тимчасово. Залежно від цього мають місце й особливості правового регулювання відносин за їх участю та з приводу вибору місця проживання та реєстрації місця проживання. Так, факт постійного проживання на території України іноземця чи особи без громадянства викликає необхідність застосування норм Закону України “Про імміграцію”, ст.1 якого зазначає, що: “імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання”.[4] Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України,зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Національне законодавство України, на жаль, не встановлює єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового місця проживання іноземців в Україні. Із ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” випливає, що іноземець може вважатися таким, що постійно проживає на території України, якщо він проживає на її території не менше одного року: “Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).”[5] Звісно, таке положення зовнішньоекономічного законодавства не узгоджується з нормами Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” ( дія якого поширюється й на іноземців і на осіб без громадянства), де постійне проживання – це проживання терміном понад шість місяців. Аналізуючи норми податкового законодавства, а саме, Закону України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”, можна зробити висновок про те, що строк проживання для визначення місця проживання іноземця в Україні постійним може складати й 183 дні на рік: “У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.”[6] Вказаний термін проживання іноземця на території України має значення, як правило, лише для оподаткування.