В сутність безпосередньої мотивації як внутрішніх детермінант поведінки можна проникнути через різноманітні форми її прояву, адже вплив макро- і мікросередовища переломлюється через життєві позиції індивіда, його свідомість у широкому розумінні слова. В одних випадках на перше місце висуваються зовнішні умови, в яких перебуває суб'єкт; в інших — його власні соціально-психологічні властивості, що набули антисуспільної спрямованості.
Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів), яка виражається формулою "ситуація (привід) — особа — діяння", виступає в різних варіаціях:
1) особа з чітко вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що не має значення для злочинної поведінки;
2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованістю — ситуація, сприятлива для вчинення злочину;
3) особа зі слабо вираженою антисуспільною спрямованістю — ситуація, що провокує злочин.
Ступінь сформованості антисуспільних властивостей особи і її реакція на конкретну ситуацію найбільш чітко виявляються у мотивації. Вона може бути стійкою, притаманною поведінці індивіда в цілому, і ситуаційною або випадковою, не властивою для даної особи, яка раніше була законослухняною. Настільки ж помітна і різниця мотивів злочинів, що лежать в основі протиправної поведінки, — від глибоко укорінених, антигромадських за змістом (наприклад, хуліганських), до соціально нейтральних (що співпадають зі звичайною поведінкою) або змушених мотивів дії, властивих ексцесу оборони, порушенням умов крайньої необхідності тощо [6, с. 427]..
Виявлення типових чинників, що впливають на злочинність, дає можливість вивести закономірності детермінації, а, отже, обрати найбільш раціональні шляхи їх нейтралізації й усунення. У кримінологічних дослідженнях саме цьому питанню нерідко не надається належного-значення. Дослідники досить часто ставлять в один ряд і найчастіше повторювані (типові) чинники, і ті, що проявляються порівняно рідко. Їх неоднакова значимість, з одного боку, може свідчити про випадковий вплив деяких із них, а з іншого — про стійкі закономірності проявів.
У кримінологічній літературі найчастіше підкреслюється значення криміногенного впливу середовища на особу. При цьому особлива увага справедливо приділяється мікросередовищу — сфері безпосереднього спілкування індивіда. Проте саме мікросередовище зазвичай розглядається як щось статичне, яке існує лише в даний момент або безпосередньо напередодні вчинення злочину. У тих же випадках, коли вказується на криміногенні фактори, які сформували особу злочинця в минулому, то однозначно відзначається роль несприятливого оточення у сфері сімейно-побутових відносин, дозвілля, навчання чи праці, але при цьому упускається з виду динамізм особистих стосунків з іншими людьми.
Внутрішня структура будь-якого мікросередовища може різнитися, але її основу становить мала соціальна група, що впливає на особу безпосередньо і найсильніше. Тут же міститься предметно-речове (матеріальне) середовище, яке оточує людину в побуті, на роботі, особистому житті, в умовах якого вона здійснює свою життєдіяльність.
Спілкування з іншими людьми має для кожного індивіда різне значення, що позначається поняттям референтності (особливої цінності, важливості для нього). "Еталоном" може бути будь-яка група, але криміногенне значення мають насамперед асоціальні і кримінальні угруповання, які стають для особи референтними.
Така загальна схема взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які детермінують конкретний злочин. їх криміногенність може змінюватися у досить широких межах, що не дає можливості пояснити різні види злочинів за допомогою якогось головного чинника незалежно від того, належить він до об'єктивних чи суб'єктивних детермінант, їх взаємозв'язок має комплексний характер і стосовно кожного окремого випадку своєрідний. Наприклад, у рецидивістів домінують суб'єктивні чинники — стійка антисуспільна спрямованість особи, яка сама створює передумови для вчинення злочину. Зовнішні чинники при цьому відсуваються на другий план. Вони лише в минулому зіграли свою роль, сформувавши таку особу, взаємодіючи з нею. У той же час значна частина осіб, які вчинили злочин уперше, не характеризуються міцними антисуспільними установками, звичками. Вони вступають у конфлікт із законом у результаті провокуючих або скрутних зовнішніх обставин. Вчинене нерідко негативно оцінює сам винний. У таких випадках, очевидно, можна говорити про моральну нестійкість особи, що не стала бар'єром для вчинення злочину. Нарешті, вчинене іноді вступає у суперечність з внутрішнім, у цілому позитивним змістом особистої спрямованості, ставши сплетінням випадково сформованих обставин, конфліктної ситуації, що дістала помилкове, неправильне рішення. Така ситуація може бути викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Зовнішніми обставинами, що провокують злочин, можуть бути сімейні негаразди і побутові конфлікти, у тому числі протиправна поведінка потерпілого, недооцінка несприятливої ситуації, учасником якої суб'єкт став випадково, а іноді його власна аморальна поведінка чи ігнорування якихось соціальних вимог [3, с. 186].
Елементами криміногенної ситуації є обставини, які сприяють вчиненню злочинів. Ці обставини різноманітні. Вони можуть бути пов'язані з недоліками в діяльності державних чи громадських організацій, мати місце на виробництві і в родині, у школі і серед найближчого оточення індивіда. Ці обставини полегшують вчинення злочину, створюють умови для настання суспільно небезпечних наслідків. До таких обставин належать:
1)недоліки в діяльності державних установ (тяганина, бюрократизм), незадовільна робота правоохоронних органів (приховування злочинів від обліку, необґрунтована відмова у порушенні кримінальних справ, інші порушення законності);
2)недоліки в системі господарювання (ненадійна охорона майна, незадовільний стан обліку і контролю, проблеми в матеріально-технічному забезпеченні тощо);
3)упущення в ідеологічній та культурно-виховній роботі, не налагодженість сфери дозвілля;
4)вади у сімейному, шкільному і трудовому вихованні;
5)пияцтво, наркоманія, токсикоманія, паразитизм, проституція;
6)згубний вплив побутового оточення з антисуспільною спрямованістю.
Перелічені вище обставини є не причинами злочинів, а умовами, оскільки самі по собі вони не викликають їх вчинення, а лише допомагають цьому.
Попередження конкретного злочину досягається впливом не тільки на його причини, а й на умови його вчинення. У багатьох випадках усунути обставини, які допомагають вчиненню злочинів, значно легше, ніж усунути самі причини. Тому вплив на обставини криміногенної ситуації, попередження її виникнення, усунення або нейтралізація — найважливіші напрями профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.
Під механізмом злочинної поведінки розуміється зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів та станів, що обумовлюють (детермінують) усвідомлене і вольове рішення діяти (бездіяти), спрямовують і контролюють його виконання.
Механізм злочинної поведінки включає в себе три ланки: мотивацію злочину; планування злочинних дій; виконання злочину і настання суспільно небезпечних наслідків.
До першої ланки входять потреби особи, її інтереси, ціннісні орієнтири, установки, які породжують мотиви злочинної поведінки.
У другій ланці механізму злочинної поведінки мотивація вже конкретизується у план протиправного вчинку. Суб'єкт визначає безпосередні цілі й об'єкти своїх дій, а також засоби, місце і час вчинення злочину, приймаючи відповідне рішення [8, с. 290].
Третя ланка — безпосереднє вчинення злочину. Вона охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинного наслідку.
Виходячи з усього вищесказаного можна зробити висновок, що детермінанти злочинів лежать, з одного боку, у морально-психологічних якостях особи (внутрішній момент), а з іншого — у криміногенних ситуаціях і соціальних суперечностях та негараздах, які об'єктивно існують у нашому суспільстві (зовнішній момент).
ВИСНОВОК
Отже, з вище викладеного можна зробити висновок про те, що причинами вчинення конкретного злочину є саме психічне ставлення особи до ситуації склалася.
Кожний новий вплив, яким би він не був, накладається на попередній, який вплинув на формування особи, зовсім не обов'язково змінюючи його або діючи в тому самому напрямі. Неповнота соціалізації особистості, обумовлена різного роду соціальними аномаліями, супроводжується або доповнюється обмеженістю, звуженням реальних можливостей засвоєння певних знань, умінь, навичок, професії, спричинених різного роду фізичними і психічними відхиленнями, соматичними захворюваннями і т. п., що самі по собі споконвічно.
Ще однією обставиною, за якої вчиняється конкретний злочин є життєва ситуація. Під конкретною життєвою ситуацією розуміється певне сполучення об'єктивних обставин життя людини, що безпосередньо впливають на його поведінку вданий момент. У кримінологічному змісті - це подія чи стан, що викликає рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння, що сприяє або перешкоджає йому. Ситуація здебільшого передує злочину, але може і супроводжувати його вчинення.
Конкретна життєва ситуація може знаходитися в різних ланках механізму злочинної поведінки і відігравати певну роль.
По-перше, ситуація може бути джерелом мотивації злочину. Це відчувається головним чином тоді, коли перед суб'єктом виникає важка проблема, яку він може вирішити як законним, так і незаконним способом (так звана проблемна ситуація).