Актуалізується релігієзнавчий і загальнофілософський аспект досліджень в галузі релігійно-церковного життя суспільства. Очевидним є факт, не лише модернізації і реформування як канонічної діяльності, так і організаційної структури традиційних релігійних формувань, а і галопуючого зростання кількості різного роду неокультів. Можна без перебільшення стверджувати, що роль неокультів у суспільному житті буде надалі зростати, поряд із зростанням впливу традиційних церков. З огляду на це особливо важливо вчасно розпізнати тоталітарне релігійне утворення, помітити його деструктивну спрямованість, запобігти всіма можливими засобами розповсюдженню його діяльності. А філософський аспект цих досліджень полягає в тому, щоб виявити найбільш загальні і стійкі тенденції до змін в релігійності та пов’язаних з нею суспільно - і індивідуально-психологічних станів і їх впливу на суспільну свідомість й поведінку взагалі.
Потребує детальної розробки питання вироблення та застосування конкретних технологій прийняття і впровадження політичних, державно-управлінських та адміністративно-організаційних рішень у сфері релігійно-церковного життя. На жаль, цьому питанню на сучасному етапі приділяється найменше уваги. Зокрема, невпевнені кроки адміністративної реформи в напрямі розвитку державно-церковних стосунків відбуваються в загальному руслі адміністративної реформи, направленої на зменшення питомої ваги та кількості одиниць управлінського апарату, зміни галузевого підходу в державному управлінні на функціональний та інших радикальних реформ, без урахування саме галузевої специфіки релігійно-церковного життя. Лише за останні роки центральний державний орган України у справах релігій, вже не кажучи про подібні підрозділи на місцях, тричі зазнавав організаційних змін, кожна з яких тягла за собою втрату певного часу на налагодження його ефективної діяльності. Існуючий в межах Держкомрелігій науково-експертний підрозділ просто не дає можливості охопити своєю діяльністю весь спектр досліджень, яких потребує прийняття політичних і управлінських рішень.
ВИСНОВОК
Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб приватного права. Для них, за окремими доповненнями, характерні: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; самостійна цивільно-правова відповідальність; участь уцивільному обороті від свого імені.Для більш детального регулювання положень діючого законодавства відносно статуту (положення) релігійної організації, слід внести відповідні доповнення до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема, щодо обов’язкового зазначення в статуті: найменування релігійної організації; органів управління, їх компетенції та порядок прийняття ними рішень; відносини членства в організації. Джерела формування і об’єкти права власності на майно релігійних організацій мають певну специфіку. Правовий режим майна релігійних організацій має міжгалузевий характер і до того ж установлений як нормами світського,так і нормами канонічного характеру.Отже, у майбутньому українське законодавство стосовно свободи совісті і релігійних організацій з необхідністю очікують серйозні трансформації. Без них воно неспроможне належним чином обстоювати національні інтереси українського народу.
Список використаної літератури :
Нормативні акти
1. Конституція України від 28 липня 1996 р.
2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року.
3. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України від 23 квітня 1991 року
Наукові та літературні джерела
4. Губар А. Взаємовідносини української держави та церкви: проблеми сучасного законодавства// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. - К.: Право - 1996. - с.184-186.
5. Джунь В. Правні основи щодо використання культових споруд і майна в Україні// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. - К.: Право - 1996. - с. 172-174.
6. Колодний А. Лобовик Б. Релігієзнавчий словник. - К., 1996. - с.63.
7. Лилак Д. Судовий захист майнових прав релігійних організацій// Свобода віровизнання. Церква і держава і Україні. - К.: Право - 1996 . - с. 157-166.
17. Павлов А. С. Курс церковного права. - СПб.,2002.
9. Піддубна В. Релігійні організації як юридичні особи//Право України. - 2005. - №4. - с. 107-109.
10. Піддубна В. Щодо спеціальної правоздатності релігійних організацій// Право України. - 2004. - № 11. - с. 112-115.
11. Піддубна В. Деякі питання щодо права власності релігійних організацій// Підприємство, господарство і право. - 2005. № 3. - с. 92-95.