ВСТУП
Історично склалося так, що духовно-релігійна самоідентифікація українців нерідко виступає однією з домінуючих ціннісних орієнтацій власної життєдіяльності, причому інколи більш визначальною ніж навіть національна. Українська нація продовжує переживати докорінні революційні трансформації тому для вітчизняної політологічної школи особливої актуальності набувають питання розробки й впровадження управлінських рішень вищих органів державної влади, покликаних консолідувати суспільство, спрямувати його політичну волю на підтримку державотворчих процесів в Україні, поширити серед широких верств населення почуття гордості за власну державу та впевненість у її майбутнє. Разом із тим визначальною ознакою сучасної цивілізації є надзвичайний прагматизм і тому кожен новий суб’єкт міжнародного права мусить насамперед власноручно довести свою спроможність бути прийнятим світовим співтовариством.
Провідною ланкою релігійно-церковного життя в Україні є релігійна організація. Згідно статті 7 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вище означених релігійних організацій. Мета утворення релігійної організації - задоволення релігійних потреб віруючих громадян, тобто створення умов для того, щоб віруючі громадяни не тільки мали можливість колективно сповідувати свою релігію, зокрема, брати участь в богослужінні, виконанні релігійних ритуальних обрядів, а й за допомогою цих організацій реалізовувати приписи своєї релігії у повсякденному житті, вільно але цивілізовано їх пропагувати і поширювати.Такий підхід до утворення релігійних організацій відповідає вимогам міжнародного права, зокрема Підсумкового документу Віденської зустрічі представників держав учасниць наради за безпеку і співробітництво у Європі (1989 р.), яким на підставі загального значення прав людини і основних свобод, у тому числі свободи релігії і переконань, визначені принципи утворення релігійних організацій, їх правовий статус, основною складовою частиною якого є право віруючих колективно сповідувати свою релігію і організовуватися для цього у свої традиційні церковні (ієрархічні та інституційні) структури, вирішуючи паралельно за своїми стандартами і вимогами кадрові питання.
Отже, головним питанням утворення релігійної організації є питання задоволення релігійних потреб відповідної категорії громадян. Одними релігійними організаціями ці потреби задовольняються безпосередньо (релігійними громадами, релігійними братствами, монастирями і місіями), іншими, що організаційно входять в релігійне об’єднання (церкву), опосередковано (релігійні управління вирішують насамперед організаційні питання, духовні навчальні заклади займаються підготовкою кадрів тощо).
Релігійні організації вибирають, призначають або змінюють свій персонал за власними настановами, їх вимогами і стандартами. Держава в кадрові питання церкви не втручається, оскільки діяльність церковних посадових осіб здійснюється в межах чинного законодавства. Це загальне правило. Може мати місце також і таке, коли вибори, призначення або зміна відповідних церковних посадових осіб можуть здійснюватися згідно із домовленостями між релігійними організаціями та державою. На практиці таке може, зокрема, мати місце при призначенні церковних посадових осіб зарубіжними релігійними центрами. Посадові особи тієї чи іншої церковної інституції повинні додержуватися чинного законодавства і встановленого порядку. У випадку порушень з боку церковних посадових осіб у своїй діяльності чинного законодавства або встановленого порядку компетентний церковний орган, за поданням відповідального державного органу, повинен здійснити адекватні заходи. Це стосується також іноземних релігійних діячів, які займаються релігійною діяльністю на території України.
Перелік релігійних організацій складений у відповідності з їх загальновизнаними офіційними назвами. Це не забороняє релігійній організації за статутом мати свою традиційну назву. Релігійна громада за статутом може мати, наприклад, назву “парафія”, “помісна церква” тощо. Але не слід змішувати традиційні назви релігійних громад з традиційними назвами культових будівель. Культова будівля може мати персональну назву, пов’язану з якоюсь історичною подією або особою. До її назви релігійна громада ніякого відношення не має і називатися за статутом цією назвою не має права. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією. Поняття “місцева” не пов’язане з конкретною місцевістю або населеним пунктом. Воно пов’язане з правом віруючих на колективне сповідування своєї віри і заснування вільно доступних місць богослужінь або зібрань. Віруючі самі визначають район діяльності своєї громади і в межах цього району громада є місцевою релігійною організацією. В одному населеному пункті може діяти одна або декілька релігійних громад одного і того ж віросповідання, за інших умов релігійна громада утворюється з мешканців декількох населених пунктів або навіть адміністративних районів. Але у кожному випадку громада має діяти як релігійна організація, основною метою якої є колективне задоволення релігійних потреб. Відповідно до міжнародно-правових документів, визнаних Україною, прийнято статус релігійної організації, де релігійна громада як об’єднання віруючих громадян, котрі сповідують свою віру в рамках Конституції своєї держави, є головною ланкою церковної ієрархії. Їй надано право утворювати інші структури аж до своїх центральних органів, делегуючи їм відповідні повноваження.
Релігійна громада утворюється, реорганізується або ліквідується за своїм власним рішенням, втручання в ці питання державних або церковних органів не допускається. Держава визнає також права релігійної громади на її вільне підпорядкування діючим в Україні та за її межами управлінням і центрам, зміну цієї підлеглості, а також діяльність без підпорядкування будь-яким церковним органам. Релігійні громади можуть отримувати права юридичних осіб. Ці права та наявність у релігійних громад відокремленого майна і коштів визначають їх відповідну незалежність у вирішенні своїх внутрішніх церковних і майнових питань. Реалізуючі свої права, релігійні громади зобов’язані додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку. Ці вимоги стосуються і релігійних громад, які утворилися і діють без повідомлення державних органів.Релігійне управління (центр) - є центральний виконавчо-розпорядчий церковний орган, який репрезентує релігійне об’єднання (церкву). Релігійні управління (центри) утворюються на з’їздах, конференціях релігійних об’єднань і діють за статутами, прийнятими цими з’їздами (конференціями). З моменту державної реєстрації статуту релігійне управління набуває правоздатності юридичної особи і через свої, обрані чи призначені, органи в межах наданих їм статутом повноважень, здійснює керівництво підпорядкованими йому релігійними організаціями. Настановами керівних релігійних центрів, які знаходяться за межами України,можутькеруватися:
- релігійні громади на підставі їх добровільної канонічної та організаційної підлеглості відповідному зарубіжному релігійному центру;
- інші релігійні організації (місії, монастирі, регіональні управління тощо), утворені, або засновані, на території України зарубіжними релігійними центрами.
Не регламентовані законодавством відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі і тими, що знаходяться за межами України, регулюються за домовленістю між релігійним центром і державним органом України у справах релігій. На підставі домовленостей між зарубіжним релігійним центром і державним органом України у справах релігій вирішується питання утворення або заснування зарубіжними релігійними центрами на території України своїх релігійних структур (місій, монастирів тощо). Зарубіжний релігійний центр також може утворити в Україні своє релігійне управління з підпорядкуванням йому релігійних громад і своїх структурних підрозділів (монастирів, духовних навчальних закладів).
Монастирі і релігійні братства можуть засновуватися релігійними управліннями (центрами) або утворюватись у порядку, передбаченому для утворення релігійних громад. Відмінність монастирів і релігійних братств, заснованих релігійними управліннями, від тих, що утворені на засадах релігійних громад, полягає в тому, що перші підпорядковуються своїм засновникам - управлінням і центрам і можуть бути реорганізовані або ліквідовані, як за власними настановами, так і за рішеннями засновників, утворені на засадах релігійних громад монастирі і релігійні братства можуть бути реорганізовані або ліквідовані тільки за своїми власними настановами.
Місіонерські товариства (місії) можуть засновуватися тільки релігійними управліннями, центрами. Оскільки місія підпорядковується релігійному управлінню, яким вона заснована, то реорганізація або ліквідація місії може бути здійснена тільки за рішенням засновника. Створювати духовні навчальні заклади мають право тільки релігійні управління і центри, котрі мають зареєстровані статути з відповідними положеннями, згідно яких це релігійне управління (центр) вправі створювати духовні навчальні заклади. Це стосується і зарубіжних релігійних центрів, що мають свої представництва в Україні. Студенти і учні, що навчаються в духовних навчальних закладах, користуються рядом пільг на рівні із студентами та учнямидержавнихнавчальнихзакладів:
-на відстрочку в проходженні військової служби;
-по оподаткуванню;
- на включення часу навчання до трудового стажу.
Духовні навчальні заклади реорганізуються або ліквідуються за рішеннями засновників.