Смекни!
smekni.com

Захист юридичної особи (стр. 11 из 49)

і В арбітражній практиці виникає питання: які акти І державних податкових органів можуть визнаватися не-I дійсними в судовому порядку?

І Президія Вищого арбітражного суду України в п. 1 І роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення і спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів держав-1 них податкових інспекцій та зворотним стягненням спи-* саних ними у безспірному порядку сум" від 12 травня 1995 p. № 02-5/4512 вказала, що актом ненормативного характеру може вважатися тільки відповідне рішення дер­жавної податкової інспекції, прийняте однією з уповно­важених службових осіб. Рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій мають відповідати формі, що встановлена Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної подат­кової служби, затвердженою наказом Державної податко­вої адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28. „,, Складені іншими службовими особами державних подат-I кових інспекцій акти перевірок грошових документів, | бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших докумен­ті тів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків (плате-| жів), та інші матеріали документальних перевірок (довід-| ки, розрахунки тощо) не можуть розглядатися як акти не-| нормативного характеру. Викладені у цих документах | обставини можуть бути лише підставою для прийняття | начальником державної податкової інспекції або його за-І ступником відповідного рішення.

І У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду Ук-1 раїни "Про деякі питання, що виникають при вирішенні

і ' Бизнес. - 1998. - № 25. - С. 14.

В 2

І Предпринимательство, хозяйство й право. — 1996. — № 2. —•
і С. 53-54.


спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень орга­нів державної податкової служби і зворотним стягненням ними у безспірному порядку сум" від 19 березня 1998 р. № 02-5/98 вказано таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про держав­ну податкову службу в Україні" на керівників органів державної податкової служби, їх заступників покладено, зокрема, вирішення питань, пов'язаних із застосуванням до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій і стягненням у бюджети і державні цільові фонди донара­хованих за результатами перевірок сум податків, інших платежів, недоїмок за податками і платежами.

Відповідно до абзацу 6 п. 7 і п. 8 ст. 11 названого закону застосування фінансових санкцій і стягнення в бюджети і державні цільові фонди зазначених сум здій­снюється на основі відповідного рішення державного податкового органу, що приймається у термін не пізніше 10 днів з дня укладення відповідного акта перевірки. До того ж рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій має відповідати формі, встановленої Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санк­цій органами державної податкової служби, затвердже­ною наказом Державної податкової адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28 (з наступними змінами і доповненнями).

Статтями 12 і 14 цього ж закону передбачено можли­вість скасування рішень органів державної податкової служби та оскарження їх у встановленому законом порядку.

Отже, при вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів державної податкової служби і зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум, арбітражним судам відповідно до вимог ви­щезазначених актів законодавства слід виходити з того, що право керівника або заступника керівника органу дер­жавної податкової служби на застосування до підприєм­ства, установи, організації санкцій і стягнення недоїмки за податками та іншими обов'язковими платежами має реалізовуватися у формі рішення як управлінського акта зазначеного органу.


Що стосується списання коштів з рахунку підприєм­ства на погашення недоїмки і стягнення фінансових санкцій, то в усіх випадках воно має здійснюватися на основі рішення органу державної податкової служби, під­писаного керівником цього органу або його заступником. Інкасове доручення (розпорядження), що складається відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподат­кових платежів", не можна вважати рішенням податково-§ го органу, оскільки воно є розрахунковим документом. Ш В арбітражній практиці це положення враховується. В Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітраж-т ного суду України розглянула заяву СП "Одлат індустрія її сервіс" про перевірку постанови від 28 лютого 1995 р. ш арбітражного суду м. Одеси за позовом заявника до дер-I жавної податкової інспекції Приморського району І м. Одеси про визнання недійсними актів ненормативного

•й характеру. Рішенням арбітражного суду від 3 листопада т 1994 р. позовні вимоги було задоволене. Постановою від Ш 28 лютого 1995 р. рішення від 3 листопада 1994 р. було щ скасовано і справу направлено на новий розгляд. Арбіт­рі ражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду Ук-Щ раїни перевірила матеріали справи і врахувала таке. Ш Державна податкова інспекція Одеської області здійс-

• нила перевірку СП "Одлат індустрія сервіс" з питань

• додержання законності проведення валютних операцій, за Щ результатами якої складено акт перевірки від 1 червня Щ 1994 р. № 22-05. На підставі даного акта податкова ін­ій спекція видала інкасові розпорядження від 1 липня Л* 1994 р. № 167,168 про списання у безспірному порядку з підприємства пені за несвоєчасне надходження валюти. Підставою для застосування фінансових санкцій, на дум­ку відповідача, було порушення позивачем вимог статей 1 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 19 лютого 1993 р. № 17-93, відсутність перерахування валютної виручки резидента протягом встановлених строків із-за кордону за контрактом з ізраїльською фірмою "Магофе ЛТД" за продаж металовиробів.


Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 лютого 1991 р. № 17-93 "виручка резидентів в іноземній валюті підлягає перерахуванню з-за кордону в строки сплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перераху­вання з-за кордону в строки сплати заборгованостей, ви­значені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перетину митного кордону України продукції, що експортується". СП "Одлат індустрія сервіс", вико­нуючи умови агентської угоди, здійснювало експорт ме­таловиробів в інтересах довірителя — АО "МЕС", не бу­дучи власником відвантажених товарів, а виручка від їх продажу надходила на рахунок власника (АО "МЕС"), а не позивача у справі. За таких обставин до СП "Одлат індустрія сервіс" не можуть бути застосовані фінансові санкції, передбачені ст. 5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, оскільки підприємство не є резиден­том щодо валютної виручки від продажу металовиробів.

Відповідно до ст. 11 (пункти 7, 8) Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державним податковим інспекціям надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій передбачені законодав­ством фінансові санкції. Зазначені санкції здійснюються у безспірному порядку щодо підприємств, установ та ор­ганізацій незалежно від форм власності. Однак такі права згідно з ч.2 ст. 11 закону надано лише головам державних податкових інспекцій і їх заступникам. Оскільки з мате­ріалів справи не вбачається виконання податковою ін­спекцією цих вимог, стягнення у безспірному порядку з позивача не можна визнати обгрунтованим. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: постанову арбітражного суду Одеської області від 28 лютого 1995 р. з даної справи скасувати, рішення від 3 листопада 1994 р. залишити в силі1.

Чинне законодавство не передбачає винятків щодо по­ширення позовної давності на вимогу про визнання не­дійсними актів державних органів. Тому до позовів про

1 Бизнес. - 1995. - № 20. - С. 14. |


визнання недійсними актів державних податкових інспек­цій слід застосовувати загальний строк позовної давності. Вирішуючи питання про зворотне стягнення списаних І, державними податковими інспекціями у безспірному по-U рядку сум, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 10 і Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" повернення з бюджету неправильно сплачених підприєм­ствами та організаціями податків здійснюється не більше як за один рік до виявлення неправильної статистики (п. 9 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду Ук­раїни від 12 травня 1995р. №02-5/451).

Президія Вищого арбітражного суду України 12 травня 1995 р. роз'яснила, що підприємства, установи та органі­зації не зобов'язані попередньо оскаржувати оспорюва­ний акт податкової інспекції за підпорядкованістю до звертання до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним. Подані сторонами копії скарг до вище­стоящих податкових органів і рішення за цими скаргами оцінюються арбітражним судом поряд з іншими докумен­тами у справі (п. 7). Таким чином, на спори про визнан­ня недійсними актів державних податкових інспекцій (як і інших актів ненормативного характеру) не поширю­ється вимога щодо доарбітражного врегулювання гос­подарських спорів (ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України).

Отже, основними засобами захисту майнових прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних дій державних податкових інспекцій є визнання недійсними актів про застосування до них санкцій і повернення з бюджету незаконно списаних з них сум. Ці засоби захис­ту є результатом задоволення арбітражними судами вимо­ги про визнання недійсним рішення державної податко­вої інспекції і про зворотне стягнення списаних у без­спірному порядку сум.