Смекни!
smekni.com

Захист юридичної особи (стр. 12 из 49)

У разі, якщо позивач звертається до арбітражного суду з вимогою про визнання недійсним акта державної по­даткової інспекції і не ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то така


позовна заява має немайновий характер і державне мито має стягуватися відповідно до підпункту "б" п. 2 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне ми­то" від 21 січня 1993 р. № 7-93. Якщо ж позивач заявляє вимогу про визнання недійсним акта державної податко­вої інспекції і одночасно ставить питання про повернен­ня з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то такі позовні заяви, що мають одночасно майновий і не­майновий характер, повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами "а" і "б" п. 2 ст. З цього Декрету (п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).

Вищезазначені засоби захисту суб'єкти підприєм­ницької діяльності можуть застосовувати для захисту сво­їх майнових прав від незаконних дій інших контролюю­чих органів, яким надано право вживати до них такі санкції, списуючи грошові суми у безспірному порядку. Недійсними в судовому порядку можуть бути визнані ли­ше акти ненормативного характеру — рішення відповід­них органів, прийняті компетентними службовими особа­ми (але не акти перевірок, що не є актами ненорматив­ного характеру).

Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітраж­ного суду України розглянула заяву контрольно-ревізій­ного управління по Полтавській області про перевірку рі­шення арбітражного суду Полтавської області за позовом Лубенського відділення банку АК "Україна" до контроль­но-ревізійного управління по Полтавській області про стягнення 646 900 782 крб. Вона, зокрема, зазначила, що при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог відносно визнання недійсним акта перевірки від 14 липня 1994 р. не враховано, що арбітражні суди розглядають заяви про визнання недійсними тільки обов'язкових для виконання рішень державних органів, а не актів переві­рок. Позивач у позовній заяві вимагав визнати недійсним не рішення КРУ по Полтавській області, а акт перевірки, що не передбачено Арбітражним процесуальним кодек­сом. Не було дано також належної правової оцінки п. 10


ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно повноважень КРУ при застосуванні до установ банку фінансових санкцій. Тому Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: рішення арбітражного суду Полтавської області від 13 грудня 1994 р. з даної справи скасувати, справу передати на новий розгляд1.

І 3. Засоби захисту прав підприємців
при порушенні їх незаконними актами
інших державних органів

Важливим засобом захисту прав підприємців — юри­дичних осіб є нерідко застосовуване в практиці визнання арбітражними судами недійсними неправомірних рішень (актів) державних та інших органів про ліквідацію або ре­організацію суб'єктів підприємницької діяльності. Це мо­жуть бути, наприклад, визнання арбітражним судом не­дійсними рішень (актів) про реорганізацію або ліквідацію підприємств, прийнятих державними або іншими органа­ми, які не є власниками майна або не мають від них від­повідних повноважень (за позовами підприємств або од­ного чи кількох засновників); визнання недійсними рі­шень державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію або ліквідацію об'­єднань, створених підприємствами на добровільних заса­дах, прийнятих з перевищенням їх повноважень.

Визнання в судовому порядку недійсним незаконного акта державного або іншого органу виключає необхід­ність відміни цього акта органом, що його видав. Однак суд (арбітражний суд) не може скасувати цей акт, оскіль­ки таких повноважень він не має. Результатом розгляду арбітражним судом спору може бути рішення про визнан­ня такого акта недійсним.

1 Бизнес. - 1995. - № 13. - С. 16.

'З -, '• "•-:'''; ; " '


Іноді в практиці вищезазначене положення порушу­ється, і суд не тільки визнає недійсним незаконне рішен­ня державного органу, а й скасовує його.

Так, прокурор м. Києва звернувся до суду із заявою про визнання недійсним рішення районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107, поси­лаючись на те, що дане рішення було прийнято з пору­шенням чинного законодавства, а в задоволенні протесту було відмовлено. Представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва зазначену заяву визнав.

Суд, заслухавши сторони та вивчивши письмові мате­ріали, ухвалив, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням від 22 лютого 1994 р. № 107 мале приватне підприємство "Філь­мотека" було виключено з книги-реєстру Радянської районної державної адміністрації м. Києва. Зазначене рі­шення було прийнято з порушенням чинного законодав­ства, що регулює процедуру та умови ліквідації підпри­ємств. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підпри­ємства в Україні" ліквідація підприємства провадиться за рішенням власника. Згідно з декретами Кабінету Мініст­рів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління май­ном, що знаходиться в загальнодержавній власності" і від 31 грудня 1992 р. "Про впорядкування діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності, створених за участю дер­жавних підприємств" власником майна МП "Фільмоте­ка", заснованого Київською кіностудією художніх фільмів ім. О. П. Довженка, є Міністерство культури України. Як пояснив у судовому засіданні представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва, рішення Міністерства культури України про ліквідацію МП "Фільмотека" виконкому подано не було, також не було подано доручення Міністерства культури України директорові Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка прийняти таке рішення. Державна адміністрація виключила підприємство з реєстру, пові­ривши, що зазначені документи є, оскільки на них є по-


силання в наказі від 16 серпня 1993 р. № 263, виданому директором кіностудії. Однак кіностудія не представила зазначені документи під час розгляду протесту прокурора.

Крім того, були порушені вимоги ст. 34 Закону Украї­ни "Про підприємства в Україні" про порядок ліквідації підприємств. Відповідно до п. 1 зазначеної статті ліквіда­ція підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що утворюється власником або уповноваженим ним орга­ном. Як свідчать матеріали справи, наказ про утворення ліквідаційної комісії виданий директором кіностудії 16 серпня 1993 p., а оголошення в пресі про припинення діяльності МІГ "Фільмотека" було зроблено 5 травня 1993 p., тобто до утворення ліквідаційної комісії. Дані твердження представник виконкому не спростовує. Акт і наказ про ліквідацію МП "Фільмотека" були затверджені і видані не власником.

Оцінюючи в сукупності все викладене, суд визнав, що рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107 прийнято без на­лежної перевірки дій і повноважень директора кіностудії всупереч чинному законодавству і тому підлягає скасу­ванню. На підставі викладеного, керуючись статтями 24818, 24819 ЦПК України, суд рішенням від 9 березня 1995 р. заяву задовольнив і визнав рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107 про виключення МП "Фільмотека" з кни-ги-реєстру підприємств Радянського району м. Києва незаконним і скасував його1.

Отже, суд правомірно визнав недійсним незаконне рішення державного органу, однак він не мав права ска­совувати рішення, оскільки це виходить за межі його повноважень.

У арбітражній практиці виникло питання, чи має пра­во ліквідоване підприємство звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта про його лік­відацію. Так, підприємство звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу

1 Юридическая практика. — 1996. — № 7. — С. 3. ,»_••.


управління про ліквідацію цього підприємства. Вважаю­чи, що з моменту прийняття зазначеного рішення під­приємство втратило статус юридичної особи, відповідач послався на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про арбітражний суд" ця справа непідвідомча арбітраж­ному суду. Вищий арбітражний суд України в інформа­ційному листі "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів" від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 роз'яснив, що таке твердження відповідача не відповідає чинному законодавству, оскільки згідно з п. 4 ст. 34 За­кону України "Про підприємства в Україні" підприєм­ство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. До цього моменту підприємство не позбавлено статусу юридичної особи і тому на підставі п. 2 ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні" має право зверну­тися до арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним1.

Складності у практиці викликало й інше питання: чи можна визнати недійсними акти органу управління, яке ліквідовано. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесу­ального кодексу України арбітражним судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів ненорма­тивного характеру за підставами, зазначеними у законо­давстві. Тому якщо позивач вважає, що акт, виданий органом управління, який згодом був ліквідований, не відповідає законодавству, арбітражний суд не може від­мовити позивачеві у захисті його прав та інтересів. Йому необхідно встановити орган, до якого передано функції з видання таких актів, і залучити його до участі у справі. У разі невідповідності оспорюваного акта законодавству його слід визнати недійсним2.