Смекни!
smekni.com

Захист юридичної особи (стр. 13 из 49)

Чинне законодавство не передбачає розгляду в арбіт­ражному суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію під-

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-102.

2 Там само. - С. 99.


приємства. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація і реорганізація підпри­ємства проводиться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу. Цей закон не передбачає участі трудового колективу у вирішенні питання про лік­відацію підприємства. Статтею 1 Арбітражного процесу­ального кодексу України право на звернення до арбітраж­ного суду надано юридичним особам, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також дер­жавним та іншим органам. Трудовий колектив підприєм­ства не має статусу юридичної особи і тому йому не нада­но право звертатися з позовами до арбітражного суду, у тому числі і про визнання недійсним рішення компетент­ного органу про ліквідацію або реорганізацію підприєм­ства. Отже, арбітражний суд повинен відмовити у прий­нятті позовної заяви трудового колективу підприємства на підставі п. 1 ст. 62 Арбітражного процесуального кодексу України (інформаційний лист Вищого арбітраж­ного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368).

Іноді державні органи, перевищуючи свої повноважен­ня, приймають незаконні акти про ліквідацію господар­ських об'єднань. Так, підприємства, що належать до комунальної власності, за галузевим принципом, на доб­ровільних засадах створили корпорацію на основі поєд­нання виробничих та комерційних інтересів. Посилаю­чись на підпункт 3 п. 21 Положення про місцеву держав­ну адміністрацію, згідно з яким до повноважень місцевої державної адміністрації віднесено вирішення питання щодо ліквідації підприємств, організацій та установ, що належать до комунальної власності, місцева державна адміністрація прийняла рішення про ліквідацію цієї кор­порації. Таке рішення не відповідає законодавству і ком­петенції місцевої державної адміністрації. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" під­приємства мають право на добровільних засадах об'єдну­вати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Згідно з п. 6 ст. З цього закону такі об'єд-


нання ліквідуються за рішенням підприємств, що входять до нього. Таким чином, об'єднання має право звернутися до арбітражного суду із заявою про недійсність зазначе­ного рішення місцевої державної адміністрації як такого, що не відповідає законодавству та її компетенції1.

ВИСНОВКИ

Засобами захисту прав суб'єктів підприємницької ді­яльності від незаконних актів державних органів, їх втру­чання в господарську діяльність підприємців є такі:

• визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, які не відповідають за­конодавству і порушують права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, що охороняються зако­ном;

• повернення з бюджету коштів, безпідставно списа­них у вигляді санкцій або за іншими підставами, державними органами у безспірному порядку;

• відшкодування збитків, заподіяних підприємцям не-^ правомірними актами державних органів.

•г

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-99.


РОЗДІЛ III

ЗАКОНОДАВСТВО

ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА

ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ПІДПРИЄМЦІВ

І ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ

1. Законодавство про захист честі, гідності та ділової репутації підприємців

Поряд із захистом майнових прав підприємців важливе значення має захист їх особистих немайнових прав, у то­му числі честі, гідності та ділової репутації, тим паче, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки в майновій сфері.

До 1993 р. законодавство України передбачало захист тільки честі і гідності громадян і організацій. У зв'язку з внесенням змін у ст. 7 Цивільного Кодексу України і ви­кладенням її у новій редакції, у ній був передбачений за­хист поряд з честю і гідністю також ділової репутації гро­мадян і організацій. Введення у ст. 7 ЦК України вказів­ки на можливість захисту ділової репутації означає, що від поширення відомостей, що порочать, не відповідають дійсності, захищається репутація громадян і юридичних осіб у сфері їх ділової активності, передусім у галузі під­приємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України "громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відо­мостей, що не відповідають дійсності або викладені не­правдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репута­цію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто по­ширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності". Таким чином, закон надає потерпілому мож-


ливість захищати свою честь, гідність та ділову репутацію шляхом пред'явлення цивільного позову.

За законом, судовому захистові підлягає ділова репута­ція будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності неза­лежно від того, чи це фізична чи юридична особа.

Для задоволення вимоги підприємця (його позову в суді) про захист честі, гідності та ділової репутації необ­хідні три умови. Першою є поширення відомостей, під яким розуміється повідомлення їх будь-якій третій особі або кільком особам, або невизначеному колу осіб. Це мо­же бути опублікування їх в пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, в інших засобах масової інформації, в публічних виступах, заявах тощо.

Друга необхідна умова для судового захисту ділової репутації — відомості мають бути такими, що порочать або завдають шкоди інтересам підприємця. Такими, що порочать, є відомості, які принижують честь, гідність та ділову репутацію особи в громадській думці, у думці ко­лективу або окремих осіб (зокрема, партнерів з ділових зв'язків) з точки зору додержання законів і правил ділової етики. До тих, що порочать, відносять не будь-які відо­мості про особу, а лише ті, що містять інформацію про факти, які негативно оцінюються з правових позицій або норм ділової практики. Це може бути, зокрема, інформа­ція про погану або неефективну роботу суб'єкта підпри­ємницької діяльності, неякісність створюваної ним про­дукції, виконаних робіт або наданих послуг, неправомір­не використання ним чужого товарного знака, фірмового найменування або маркування товару тощо.

Навіть якщо відомості, що відповідають дійсності, не мають характеру тих, що порочать, але завдають шкоди інтересам особи, їх поширення може призвести до судо­вого захисту ділової репутації підприємця.

Третьою умовою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації є невідповідність поши­рених відомостей дійсності (тобто їх неправдивий харак­тер або неправдиве викладення). Якщо ж відомості хоч і негативно характеризують громадянина або юридичну особу, але відповідають дійсності, то порушення прав під-


приємця з боку інших осіб немає, бо він власною діяль­ністю створює про себе негативну думку.

При розгляді справи в суді позивач повинен доводити факт поширення про нього цих відомостей, але не зо­бов'язаний доводити їх недостовірність. Обов'язок дока­зування, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Відомості вважаються не відповідними дійсності, поки інше не доведено відповіда­чем або не встановлено судом. Якщо такі відомості суд визнає відповідними дійсності, вимога про їх спростуван­ня задоволенню не піддягає.

Закон регламентує не тільки умови, а й засоби спрос­тування не відповідних дійсності відомостей. Безпосеред­ньо у тексті закону названо два засоби спростування відомостей: при поширенні їх через засоби масової ін­формації, а також якщо вони містяться у документі, що виходить від організації.

"Якщо відомості були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні, анало­гічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним спо­собом" (ч. 2 ст. 7 ЦК України).

Процедура спростування інформації, яка міститься у пресі, передбачена Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 лис­топада 1992 рА

Відповідно до ст. 37 цього закону, якщо редакція дру­кованого засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спрос­тування їх у запланованому найближчому випуску дру­кованого засобу або опублікувати його за власною ініціа­тивою.

Спростування має бути набрано тим самим шрифтом і міститися під заголовком "Спростування" на тому само­му місці шпальти, де було повідомлення, яке спростову-

1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. — № 1. — С. 1. • і


ється. Обсяг спростування не може більше ніж у два рази перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублі­кованого повідомлення або матеріалу. Забороняється ви­магати, щоб спростування було меншим ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Редакція зобов'язана у строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заяв­ника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови. Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України якщо відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи орга­нізації, містить документ, що виходить від організації, та­кий документ підлягає заміні або відкликається.