Ще більші розбіжності у термінології позначення кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, існують у спеціальних законах, що передбачають відшкодування моральної шкоди стосовно окремих випадків її заподіяння. Так, у Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. передбачено відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням законодавства про інформацію, громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам (ст. 49). У Законі України "Про інформаційні агентства" від 28 лютого 1995 р. безпосередньо не вказано, хто має право вимагати відшкодування моральної шкоди, але право вимагати спростування інформації, з якою пов'язане відшкодування моральної школи, передбачено для громадян, юридичних осіб, державних органів, органів місцевого самоврядування та їх уповноважених представників (ст. 33).
Судові органи України виходять з більш широкого тлумачення категорій осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, і вважають, що відшкодування моральної шкоди можливо як фізичним, так і юридичним особам (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4, п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95). Таке тлумачення закону відповідає дійсному змістові законодавства.
Істотні розбіжності в юридичній термінології позначення осіб, які мають право на компенсацію немайнової шкоди, у вищезазначених спеціальних законах невиправдані. Тому в усіх нормативних актах (як кодифікованих, так і спеціальних), що регламентують відшкодування моральної шкоди, мають бути вказані дві категорії осіб, які мають право вимагати її компенсації — фізичні і юридичні особи.
У Законі України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. лише громадяни названі як особи, яким відшкодовується моральна шкода (ст. 47). Таке звуження кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої телерадіоорганізацією, необгрунтоване, оскільки при цьому обмежуються права юридичних осіб на захист особистих немайнових прав. Внаслідок цього необхідно внести відповідні зміни у ст. 47 цього закону з тим, щоб вона передбачала відшкодування моральної шкоди і юридичним особам. Вищий арбітражний суд України вважає, що хоч ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає відшкодування моральної шкоди громадянину, це не виключає права юридичної особи на відшкодування цієї шкоди на підставі ч. 2 ст. 7 ЦК України (п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 p.). Однак при такому тлумаченні не враховано, що при колізії загального і спеціального законів застосовується спеціальний закон.
У деяких законах юридичні особи безпосередньо не вказані серед осіб, які мають право на компенсацію не-майнової шкоди, однак такий висновок може бути зроблений шляхом логічного тлумачення. Так, у Законі України "Про авторське право і суміжні права" від 23 жовтня 1993 р. передбачено, що порушник авторського права і суміжних прав зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду особам, які мають авторське право і суміжні права (ст. 44). Оскільки володільцями цього права можуть бути поряд з фізичними також юридичні особи, то і вони мають право на відшкодування моральної шкоди1.
Отже, чинне в Україні законодавство передбачає можливість відшкодування моральної шкоди як фізичним, так і юридичним особам, яким її було завдано. Для юридичних осіб можливість відшкодування моральної шкоди особливо значуща у сфері підприємницької діяльності. Поряд із визначенням фігури позивача у справах про від-
1 Див. детальніше: Саниахметова Н. Особенности компенсации неимущественного вреда юридическим лицам // Бизнес. — 1996. — № 24. - С. 12-14.
шкодування моральної шкоди важливо визначити фігуру відповідача. За загальним правилом, особа, зобов'язана відшкодувати моральну шкоду, — це та особа, яка її завдала.
Певні особливості має визначення відповідача при відшкодуванні моральної шкоди, завданої юридичній особі поширенням через засоби масової інформації відомостей, що порочать ділову репутацію. У ЦК України не вказано конкретної фігури відповідача за такими позовами. У Законі України "Про телебачення і радіомовлення" вказано, що моральна шкода компенсується телерадіоорганізацією, а також винними службовими особами та громадянами. У Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" зазначено, що до відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено (ст. 41).
Можливий неповний збіг особи, що безпосередньо завдала шкоди, і суб'єкта відповідальності, зокрема при відшкодуванні моральної шкоди, завданої громадянинові або юридичній особі поширенням через засоби масової інформації відомостей, що порочать ділову репутацію. Однотипні роз'яснення з цього питання дали Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України. Обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність, виходячи зі ступеня вини кожного з них.
Оскільки без участі у справі автора — фізичної особи спір про відшкодування моральної шкоди вирішити неможливо, а арбітражному суду непідвідомчі спори з участю фізичних осіб, позивач має право звернутися до арбітражного суду з позовом до органу масової інформації тільки в тому разі, коли цей орган не представив позивачеві відомості про автора і внаслідок цього всю вину за поширення відомостей, що порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов пред'явлений тільки до орга-
ну масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає загальним, а не арбітражним судам.
Позов, пред'явлений до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляданню загальним судом (п. 1 ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна поширенням відомостей, які не відповідають дійсності або викладених неправдиво, неможливо без попереднього спростування їх. Тому справи про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна поширенням таких відомостей, підлягають розгляданню арбітражними судами тільки за умови попереднього вирішення питання про спростування їх у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази спростування мають бути додані до відповідної заяви (п. 9.1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 в редакції від 13 листопада 1998 р. № 02-5/443).
Крім аналогічних роз'яснень, Верховний Суд України уточнює, що суб'єктом відповідальності може бути у передбачених законом випадках і відповідна службова особа органу масової інформації. За моральну шкоду, заподіяну робітником при виконанні ним трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей робітник перебуває у трудових відносинах, якщо спеціальною нормою закону не встановлено інше, зокрема ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (пункти 8 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 p.).
У практиці трапляються випадки, коли моральна шкода заподіюється неправомірною поведінкою кількох осіб. При цьому питання про розмір відшкодування має вирішуватися з урахуванням ступеня вини кожного з них. Якщо ж неподільна моральна шкода завдана спільно, тобто взаємопов'язаними сукупними діями винних осіб вони відповідно до ст. 451 ЦК України несуть перед потерпілим солідарну відповідальність.
Форма відшкодування моральної шкоди також становить інтерес у дослідженні питання моральної шкоди. Згідно зі ст. 440і ЦК України моральну шкоду відшко-
довують у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду. Виключно грошову форму компенсації встановлено в Законі України "Про телебачення і радіомовлення", у ст. 47 якого зазначається, що розмір відшкодування моральної шкоди у грошовому виразі визначає суд. Вважаємо, що застосування іншої (крім грошової) форми відшкодування моральної шкоди, зокрема у вигляді надання будь-яких матеріальних благ, практично безперспективно і тому переважною є грошова форма відшкодування немайнової шкоди.
Чи можна застосовувати строки позовної давності до вимоги про компенсацію моральної шкоди? Відповідаючи на це питання, слід виходити зі ст. 83 ЦК України, відповідно до якої позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Оскільки моральна шкода пов'язана з порушенням немайнових прав, за загальним правилом, на вимогу про її відшкодування позовна давність не поширюється. Однак з цього правила є винятки, передбачені ст. 7 ЦК України. У ній вказано, що строк позовної давності в один рік встановлено відносно вимоги про компенсацію моральної шкоди, завданої відомостями, що порочать честь, гідність або ділову репутацію.
ВИСНОВКИ
Аналіз відшкодування моральної шкоди суб'єктам підприємницької діяльності показує, що існують певні прогалини у його правовій регламентації, а також невиправдані розбіжності в регулюванні спеціальних випадків відповідальності за заподіяння немайнової шкоди. Тому необхідно усунути їх суперечливість і досягти погодженості й уніфікації відповідних правових норм про відшкодування моральної шкоди.