діяльності, а також необхідність значного інвестування капіталу в неї. До цього виду діяльності належить забезпечення електрикою, водою, газом, телекомунікаціями. Проте у цих сферах держава може делегувати право здійснювати підприємництво приватним підприємствам шляхом ліцензування (privilege licence).
В Японії є й інші підприємницькі сфери, в яких приватним підприємствам надано право займатися бізнесом, але де держава накладає обмеження на них у здійсненні підприємництва в інтересах громадського порядку, добробуту. Держава дає дозвіл підприємствам займатися підприємництвом, якщо переконається, що вони можуть це робити кваліфіковано і їхні дії не заподіюватимуть шкоди. Є також сфери підприємництва, де підприємства можуть вільно займатися підприємницькою діяльністю, однак також зобов'язані одержувати ліцензії. Мета вимоги — одержання ліцензії — є забезпечення вступу на ринок кваліфікованих підприємців і перевірка умов, необхідних для забезпечення суспільної безпеки, стандартів тощо. У законах, що забезпечують ліцензійну систему, звичайно є законодавчі вимоги, яким вони мають відповідати, щоб одержати ліцензію. Отже, ліцензування не може порушувати свободу підприємницької діяльності, а лише спрямоване на перевірку додержання встановлених вимог. Відповідні державні органи зобов'язані видати ліцензію, якщо підприємство відповідає встановленим вимогам1.
На думку американського вченого Річарда Пірса, чимало регулятивних систем в США обмежують можливості доступу фізичних і юридичних осіб на ринок. Підстави для обмежень доступу на ринок розрізняють залежно від цілей та інших характеристик регулятивної системи. Деякі регулятивні системи в США містять майже виключно обмеження доступу на ринок (наприклад, незаконно здійснювати юридичну або медичну практику, як і займатися іншими видами діяльності, без ліцензії). Це обмеження
Mitsuo Matsushita. International Trade and Competition Law in Japan. - Oxford: Oxford University Press. - 1993. - P. 54-55.
доступу на ринок, на думку P. Пірса, виправдане існуванням інформаційних проблем споживачів, які не здатні самостійно визначити, чи володіє особа мінімальною кваліфікацією, потрібною для здійснення специфічних послуг. Разом з тим Р. Пірс критично оцінює систему ліцензування в США, бо професійні системи ліцензування внаслідок обмеження пропонування послуг і, отже, обмеження конкуренції збільшують вартість послуг, що можуть бути надані тільки особами, які одержали ліцензію, збільшуючи таким чином їхній добробут. Він вважає, що дуже важко визначити ступінь, за яким ліцензійні органи прагнуть допомогти споживачам послуг або замість цього сприяти власникам ліцензій за рахунок споживачів1.
У літературі не раз відзначалися істотні недоліки, що мали місце у практиці реєстрації і ліцензування в Україні2. Поширення численних порушень при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності підтверджують, зокрема, такі факти. На засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Одеському міськвиконкомі були обговорені питання про хід виконання рішення Координаційного комітету "Про механізм створення малих підприємств, що усуне можливості і умови для зловживання і втягнен-ня службових осіб у корумповані зв'язки" від 27 червня 1997 р. № 8. Комітет дійшов висновку, що необхідно поліпшити координацію дій органів місцевого самоврядування і правоохоронних органів при реєстрації приватних підприємств, оскільки існуючий порядок їх реєстрації
PirceJ. Richard. Economic Regulation. Cases and Materials. — Cin-cinatti: Anderson Publishing Co. — 1994. — P. 156.
Правове регулювання підприємництва в Україні // Право України. — 1997. — № 12. — С. 26—27; О концепции развития системи исполнительной власти в Российской Федерации // Государство й право. - 1996. - № 8. - С. 20; Ветров В. Сомнительнне "универса-льі" // Бизнес. - 1994. - № 11. - С. 33; Його ж. Все под законом ходим // Бизнес. — 1994. — № 41; Регистрация предпринимательства: необходимость или дойная корова для бюджета? // Бизнес. — 1994. — № 18; Ветров В. Каким бьіть регистрирующему органу // Бизнес. — 1994. — № 29; Новтова Л. Регистрация: вопросов больше, чем ответов // Деловая Одесса. - 1994. - № 23.
сприяє всіляким зловживанням службових осіб, з одного боку, та укриттю власниками приватних підприємств доходів з метою ухилення від сплати податків — з іншого. Не витримують критики злочинні дії службових осіб адміністрації Центрального району, які за однією адресою (вул. Південна, 5) зареєстрували 178 приватних підпри- ємств, Київського району (вул. Академіка Корольова, 26) — 66 підприємств, Приморського району (Французький бульвар, 85) — 43 приватні підприємства. Мали місце факти реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за юридичними адресами районних адміністрацій міста: Жовтневої — 17, Приморської — 14, Центральної — 26 |підприємств1.
Причинами недосконалого забезпечення легітимації суб'єктів підприємництва є, зокрема, слабкість організаційних засобів, у тому числі здійснення процедури легітимації різними державними органами, що ускладнює цей процес, а також правовий нігілізм державних урядовців. Це, наприклад, підтверджується витягом з відповіді Пе-черської районної державної адміністрації м. Києва про причини відмови у державній реєстрації: "Що стосується вимоги документів, що не вказані в пункті 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ці вимоги випливають з практики, що склалася внаслідок розшуку підприємств правоохоронними й іншими органами"2.
Поряд із зазначеним, причинами слабкого забезпечення процесу легітимації суб'єктів підприємництва є нескоординованість і неузгодженість нормативних актів, наявність внутрішніх суперечностей у законодавстві, що регулює цей процес.
Слід відзначити важливість спрощення порядку реєстрації суб'єктів підприємництва, скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, внаслідок внесення змін до Закону України "Про
Решения принятьі. А как они вшюлняются? // Одесский вест-ник. — 1997. — 10 листопада.
п
Леськов П. Предпринимательство в условиях беззаконня // Биз-нес. - 1996. - № 33. - С. 25.
підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 p.), зокрема викладення статей 4 і 8 цього Закону в новій редакції. Разом з тим аналіз нормативної бази легітимації суб'єктів підприємництва в Україні показує, що існує безліч підза-конних нормативних актів, що регулюють її, окремі положення яких суперечать Закону України "Про підприємництво", а також містять додаткові вимоги, не передбачені законом, що ускладнюють цей процес. Особливо це стосується прийнятих міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами нормативних актів з ліцензування деяких видів підприємницької діяльності, що регулюють його не однозначно, а з позиції відомчих інтересів.
ВИСНОВКИ
Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: один елемент — державну реєстрацію (для заняття тими видами діяльності, що не вимагають ліцензування або патентування); два елементи — державну реєстрацію і ліцензування (для заняття тими видами діяльності, що вимагають ліцензування); три елементи — державну реєстрацію, ліцензування і патентування (для заняття видами діяльності, що вимагають і ліцензування, і патентування).
Суперечливість законодавства про ліцензування створює основу для довільного тлумачення службовими особами цих актів і простір для свавілля у відомчому правовому регулюванні, безконтрольності діяльності ліцензійних органів. Існування невиправданої множинності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання державної реєстрації і ліцензування нерідко на шкоду Закону України "Про підприємництво", а також відсутність їх взаємоузгодженості, тобто системного зв'язку нормативних актів, спричинює неповне і недостатнє регулювання процесу легітимації.
Отже, законодавство про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування і патентування деяких видів цієї діяльності потребує систематизації не на рівні підзаконних актів, а на законодавчому рівні. Необхідна розробка єдиного нормативного акта, який би регулював усю процедуру легітимації суб'єктів підприємництва. Вирішення цього питання на законодавчому рівні дасть змогу усунути внутрішню суперечливість численних відомчих нормативних актів, що запроваджують ускладнені умови і вимоги подання додаткових документів.
2. Охоронні засоби правового забезпечення державної реєстрації підприємців
У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" необ- хідною умовою здійснення підприємницької діяльності вказана державна реєстрація підприємництва. Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні"1 підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Детально процедура реєстрації регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим пос- тановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. (далі — Положення про реєстрацію). Одним з охоронних правових засобів, що застосовуються на стадії державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, може бути відмова у реєстрації. У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) відмова у державній реєстрації не передбачена, а лише зазначено, що відмова у державній і реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. Оці- нюючи в цілому нову редакцію цієї статті позитивно, зва- жаючи на встановлення порядку реєстрації за заявочним