Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С.34.
•• неможливість організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
• наявність тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше ЗО відсотків. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних віддалень про примусовий поділ підприємств (об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути менше шести місяців. Реорганізація монопольного утворення, що піддягає примусовому поділові, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку (п. З ст. 16).
Примусовий поділ монопольних утворень передбачений антимонопольним законодавством країн СНД, його мають право застосовувати антимонопольні органи щодо господарюючих суб'єктів (монопольних утворень), які посідають домінуюче становище. Однак є істотні відмінності у визначенні підстав і умов прийняття рішень про примусовий поділ або визначення умов, за яких поділ недоцільний або неприпустимий, і строків виконання рішення.
Одна з відмінностей полягає в тому, що одні держави (зокрема, Україна, Білорусь і Казахстан) передбачають умови, за яких примусовий поділ не застосовується (коли він недоцільний або неприпустимий), а інші держави, навпаки, вказують умови примусового поділу (Азербайджан).
Так, закон України називає підставою примусового поділу зловживання підприємцем монопольним становищем. Закон Білорусі припускає примусове розукрупнення (поділ) у випадках, коли господарюючий суб'єкт зловживає домінуючим становищем і (або) його діяльність призводить до обмеження конкуренції (ст. 10). Отже, відповідно до закону України (на відміну від законів деяких інших країн СНД), навіть якщо зловживання монопольним становищем не призводить до істотного обмеження
конкуренції, примусовий поділ можливий. Вважаємо це невиправданим, адже примусовий поділ є не тільки санкцією, а й засобом державного контролю за структурою ринку і має бути спрямований на превенцію концентрації. Тому обов'язковою умовою застосування примусового поділу мають бути такі дії на ринку, які істотно обмежують конкуренцію.
У більшості кра'ін СНД названо умови примусового поділу монопольних утворень. Так, закон Російської Федерації називає можливість організаційного і (або) територіального відокремлення підприємства, структурних підрозділів або структурних одиниць господарюючого суб'єкта; відсутність тісного технологічного взаємозв'язку підприємств, структурних підрозділів і структурних одиниць; розмежування сфер діяльності структурних підрозділів у рамках вузької предметної спеціалізації на певний товар (ст. 19). У деяких країнах, поряд із зазначеними організаційними, територіальними і технологічними умовами, названо й інші умови примусового розподілу. Так, за законом Казахстану це також економічна доцільність розукрупнення, законом Білорусі — неможливість через причини економічного або політичного характеру залучення інших постачальників на відповідні товарні ринки. Навпаки, в окремих країнах (зокрема, в Україні) деякі із зазначених умов у негативній формі названі як умови незастосування примусового поділу.
Аналіз визначених у законах країн СНД умов, за яких поділ недоцільний або неприпустимий, дає змогу відзначити два прогресивні правила, встановлені законами Білорусі і Казахстану. По-перше, рішення про примусовий поділ господарюючого суб'єкта не може бути прийнято раніше одного року з моменту його появи на ринку у разі, якщо домінуюче становище цього господарюючого суб'єкта виникло в результаті організації випуску товару, якості якого перевершують рівень аналогів. По-друге, примусове розукрупнення (поділ) визнається недоцільним у разі, коли це призведе до збільшення витрат виробництва товарів, до зниження технічного рівня виробництва, погіршення якості товару або стану економіки, зменшенню обсягу виробництва. Особливо важливим
вважаємо перше положення, оскільки воно припускає врахування того, яким чином було здобуто монопольне становище суб'єкта.
Що стосується строку виконання рішень про примусовий поділ, то практично всі закони встановлюють єдине обмеження щодо його мінімальності — не менше 6 місяців. Встановлення конкретних строків відповідно до цього критерію належить до компетенції антимонополь-них органів.
Практика Антимонопольного комітету України показує, що прийняття ним рішень про припинення зловживань монопольним становищем підприємствами на ринках не завжди повністю усуває причини порушень. При цьому на важливих ринках можуть виникати ситуації, які загрожують життєвим інтересам і правам споживачів неефективним використанням обмежених ресурсів, значним погіршенням споживчих якостей товарів і послуг, що кінець кінцем призводить до обмеження конкуренції.
Подібна ситуація мала місце у зв'язку з монопольною діяльністю закритого акціонерного товариства "Донмол-пром". Це товариство створено у 1994 р. шляхом викупу державного майна орендного підприємства "Донмол-пром", яке в свою чергу утворилося внаслідок позбавлення прав юридичної особи та перетворення на структурні підрозділи цього підприємства сімнадцяти молочних заводів області. У результаті створення зазначеного підприємства був монополізований ринок молочної продукції у межах Донецької області із часткою 84,6 відсотка. Перевіркою, проведеною Донецьким територіальним відділенням Антимонопольного комітету, встановлено факт порушення ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму...", а саме — нав'язування умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, додаткових умов, що не належать до предмета договору, зокрема включення в односторонньому порядку до договорів на поставку готової молочної продукції у роздрібну торговельну мережу умов додаткової оплати за використання комп'ютерної техніки, придбання товарів, миття автомобілів, амортизацію тари тощо. Виявилося, що фактично ці витрати стя-
гувалися із споживачів двічі: один раз — у ціні готової продукції, другий — у вигляді додаткової плати відповідно до договорів.
Розглянувши справу про зловживання монопольним становищем, Донецьке територіальне відділення Антимо-нопольного комітету зобов'язало ЗАТ "Донмолпром" припинити порушення. При перевірці відділенням виконання розпорядження з'ясувалося, що умови договорів так і не було приведено у відповідність з антимонополь-ним законодавством. У зв'язку з цим на підставі ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму..." державний уповноважений Антимонопольного комітету прийняв постанову про примусовий поділ ЗАТ "Донмолпром". Внаслідок виконання постанови зі складу ЗАТ "Донмолпром" виділено 17 структурних підрозділів, на базі яких створено самостійні акціонерні товариства. Частка кожного з новостворених підприємств на ринку незбираної молочної продукції Донецької області становить від 0,2 до 17 відсотків. Факт усунення монопольного становища був підтверджений Антимонопольним комітетом.
Разом з тим примусовий поділ монопольних утворень пов'язується з певними витратами, зачіпає інтереси працівників підприємств та акціонерів. Враховуючи це, Ан-тимонопольний комітет України у 1995 р. застосовував також засоби непримусового характеру1.
Приклад ЗАТ "Донмолпром" показав, що розв'язання цього питання можливо тільки за умови глибокого аналізу економічної ситуації на ринку певних товарів, організаційної структури, технологічних зв'язків і фінансового стану монопольного утворення, інших характеристик його господарської діяльності.
У 1996 р. по жодному із розглянутих більше ніж 380 порушень антимонопольного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищем Антимонопольним комітетом не було визначено підстав примусового поділу монопольних утворень. Пояснюється це тим,
1 Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К., 1995. — С. 38-39.
що Комітет разом з Фондом державного майна. Міністерством економіки України, галузевими міністерствами і відомствами, державними адміністраціями реалізовував принцип проведення демонополізації як передумови реструктуризації чи приватизації господарюючих суб'єктів. Прикладами запровадження заходів без застосування примусового поділу були реорганізації орендних підприємств "Миколаївнафтопродукт", "Полтавахліб", "Черка-синафтопродукт", об'єднання "Криммолоко"1.
За порушення антимонопольного законодавства в Ук-I раїні не передбачена кримінальна відповідальність. Деякі І країни встановили кримінальну відповідальність за такі правопорушення.
Так, в США використання кримінальних санкцій для охорони нормативних положень, що забороняють анти-конкурентну поведінку, є однією з найважливіших рис антимонопольного законодавства. Американське антимо-нопольне законодавство тлумачить антимонопольне порушення як тяжкий злочин і встановлює однаково жорсткі кримінальні санкції як для компаній, так і для громадян. Компаніям і фізичним особам, звинуваченим у порушеннях антимонопольного законодавства, як правило, загрожує серйозне покарання. Довідник, виданий американською комісією у справах винесення вироків, вимагає від суддів накладати суворі штрафи на порушників і призначати максимальні строки ув'язнення. Керівництво з винесення вироків встановлює мінімальну суму штрафу для компаній розміром 100 тис. доларів, для фізичних осіб — 20 тис. доларів США. Мінімальний строк ув'язнення для засуджених фізичних осіб — чотири місяці Повноваження застосовувати кримінальні покарання має виключно Департамент юстиції США. Оскільки санкції, встановлені законодавством, досить суворі, Департамент юстиції, як правило, переслідує у кримінальному порядку порушення антимонопольного законодав-