Смекни!
smekni.com

Захист юридичної особи (стр. 40 из 49)

Статті 10—21 Телевізійної директиви ЄС регулюють рекламу. Багато обмежень, що вони їх накладають, до її прийняття були складниками національних рекламних кодексів. Вони вимагають, щоб реклама не завдавала шкоди людській гідності, не містила дискримінації за ознаками раси, статі або національності, не ображала ре­лігійні або політичні переконання і не заохочувала пове­дінку на шкоду здоров'ю, безпеки або навколишньому середовищу.

Відповідно до телевізійної директиви ЄС реклама по­винна бути легко доступною для розпізнавання і від­окремлена від інших програм; принизлива реклама забо­ронена. Реклама має міститися між програмами. Вона не повинна перевищувати 15 відсотків загального часу теле-


візійних передач. Кількість комерційних перерв для рек­лами обмежена. Час комерційної реклами протягом 1-годинного періоду має не перевищувати 20 відсотків.

Відносно реклами з використанням телефонного і до­кументального електрозв'язку Закон України "Про рекла­му" (ст. 14) забороняє: використання безплатних номерів телефонів міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших аналогічних служб для реклами.

Реклама за допомогою телексного і факсимільного зв'язку за відсутності спеціального запиту одержувача забороняється, крім одноразового розсилання реклами обсягом не більше однієї сторінки на одну адресу в часо­вому інтервалі з 21 до 7 години за місцевим часом.

Стаття 14 також містить обов'язок при рекламі по­слуги, що надається з використанням місцевого, міжмі­ського або міжнародного телефонного зв'язку, при роз­повсюдженні її в рекламних засобах вказувати точну інформацію про:

• платний чи безплатний характер послуги та її вар­тість;

• зміст запропонованої послуги;

• вікові та інші обмеження, встановлені чинним зако­нодавством та виробником послуги щодо кола спо­живачів послуги;

• платне використання каналу телефонного зв'язку та вартість однієї хвилини його використання для отри­мання послуги у відповідному регіоні.

Ця інформація має друкуватись шрифтом розміром не менше половини розміру шрифту, яким набрано номер телефону, що використовується для надання рекламної послуги.

До зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що її розміщують на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, встановлених просто неба, на фасадах будинків і споруд (п. 1 ст. 15).

До неї можна віднести рекламу на вулицях і площах міст та інших населених пунктів у вигляді плакатів, афіш, стендів, написів і щитів на транспортних засобах, світло­вих табло, інших технічних засобів стабільного територі­ального розміщення. Це можуть бути великогабаритні


плакати, газоосвітлювальні установки, ролери, малогаба­ритні плакати.

Порядок розміщення зовнішньої реклами встановлю­ють відповідні місцеві органи влади у межах їх компетен­ції (без втручання у форму і зміст реклами). Згода на роз­міщення зовнішньої реклами на будинках і спорудах також додатково надається їх власниками або уповнова­женими ними органами (особами) (п. 2 ст. 15).

Отже, для розміщення зовнішньої реклами необхідно отримати дозвіл відповідного органу місцевого самовря­дування, а при розміщенні реклами на будинках і спору­дах — також дозвіл зазначених осіб, що здійснюється на підставі договору з власником або уповноваженою ним особою, де визначають розмір та порядок внесення плати за розповсюдження реклами.

Інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу (в'їзду), або про її продукцію у вітрині спору­ди, в якій ця особа займає приміщення, не потребує доз­волу місцевого органу влади.

Зовнішню рекламу розміщують:

• на окремих спеціальних конструкціях як тимчасових, так і стаціонарних — установках, щитах, екранах тощо;

• на опорах вуличного освітлення та над проїжджою частиною вулиць і доріг з додержанням вимог техні­ки безпеки і забезпечення видимості дорожніх зна­ків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування, а та­кож за умови, що така реклама не повторює (чи імі­тує) зображення дорожніх і вказівних знаків. Розміщення зовнішньої реклами у межах охоронюва-них зон пам'яток історії і культури, об'єктів природно-за­повідного фонду дозволяється за погодженням з відповід­ними міністерствами (відомствами) або місцевими орга­нами влади.

Забороняється розміщувати зовнішню рекламу:

• методом фарбування, наклеювання на поверхнях елементів вуличного обладнання, будівель і споруд, якщо інше не передбачено угодою з їх власниками;

• на пішохідних доріжках, алеях;


• зі знищенням зелених насаджень.

До внутрішньої реклами належить будь-яка реклама, розміщена всередині будинків, приміщень, споруд тощо. Забороняється розміщувати внутрішню рекламу у при­міщеннях органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх загальноосвітніх школах і спеціальних загально­освітніх закладах. Ці обмеження не поширюються на соціальну рекламну інформацію. Розміщення реклами у приміщеннях будинків і споруд, що мають історико-куль-турну цінність, здійснюється відповідно до чинного зако­нодавства (ст. 16).

На транспорті (на транспортних засобах, автомобіль­них і залізничних шляхах загального користування, вклю­чаючи смугу відведення, у метрополітені) розповсюджен­ня реклами можливо тільки за згодою їх власників і від­повідно до вимог безпеки і правил руху (ст. 17).

Обмеження і заборони на розповсюдження реклами на транспорті з метою забезпечення безпеки руху визнача­ються уповноваженими органами, на яких покладено контроль за безпекою руху. Отже, така реклама не повин­на бути схожа на дорожні знаки і покажчики, погіршува­ти їх видимість і знижувати безпеку руху.

Забороняється розповсюдження реклами через радіо­трансляційні або інші звукові мережі оповіщення пасажи­рів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах і в аеропор­тах, за винятком соціальної рекламної інформації.

Щодо реклами в кінотеатрах існує єдине обмеження — заборона переривати для реклами демонстрацію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайдфільмів (ст. 18).

Слід відзначити, що в Законі України "Про рекламу" не отримала правового регулювання і не піддана будь-яким обмеженням або забороні реклама, що розповсю­джується за допомогою таких засобів: друкована реклама (проспекти, каталоги, довідники, листівки, інформаційні листи, прес-релізи і т. п. ); поштова реклама (пряма пош­това розсипка друкованих рекламних матеріалів, відеока­сет і відеодисків); реклама на місці продажу (вітрини,


вивіски, написи, знаки, що привертають увагу, предмети, упаковка, етикетки).

Значні заборони запроваджено щодо реклами, розра­хованої на неповнолітніх, з метою захисту їх від неналеж­ної реклами, беручи до уваги, що їх легше ввести в оману через відсутність життєвого досвіду.

Так, забороняється реклама:

• з використанням зображень неповнолітніх, які спо­живають або використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для при­дбання або споживання неповнолітніми;

• з інформацією, що може підірвати авторитет дорос­лих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них;

• з вміщенням прямих закликів до дітей придбати про­дукцію або звернутись до третіх осіб з проханням зробити покупку;

• яка використовує легковірність чи брак досвіду у не­повнолітніх;

• з використанням справжньої або іграшкової зброї.

Реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій (ст. 19).

Виходячи зі змісту цієї норми, не допускається:

• текстове, візуальне або звукове використання образів неповнолітніх у рекламі, що не стосується безпосе­редньо товару для неповнолітніх;

• дискредитація авторитету батьків і вихователів, під­рив довіри до них неповнолітніх;

• спонукання неповнолітніх переконати батьків або ін­ших осіб придбати товар, що рекламується;

• притягнення уваги неповнолітніх до того, що набуття тих чи інших товарів дасть їм які-небудь переваги перед іншими неповнолітніми, або, навпаки, що від­сутність цих товарів дасть зворотний ефект;

• розміщення у рекламі інформації, що показує непов­нолітніх у небезпечних місцях і ситуаціях;


• применшення необхідного рівня навиків використан­ня товарів у неповнолітніх;

• створення у неповнолітнього нереального (перекру­ченого) уявлення про вартість (ціну) товару для не­повнолітнього, зокрема шляхом застосування слів "тільки", "усього" і тому подібних, а також шляхом прямого або побічного указаная на те, що товар, який рекламується, доступний для будь-якого сімей­ного бюджету.

Ці заборони в цілому відповідають правилам реклами, спрямованої на дітей, що сформульовані в Міжнародному кодексі рекламної практики Міжнародної торгової пала­ти. Цей Кодекс, що регулярно оновлюється, застосовують суб'єкти господарювання у багатьох європейських краї­нах, використовують суди як довідковий документ при застосуванні національного законодавства.

Зокрема, згідно з Міжнародним кодексом рекламної практики рекламне послання слід будувати так, щоб воно не виправдовувало насильство навіть при припиненні си­туацій або вчинків, які вважаються порушеннями закону або загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві (правило 2). Рекламне послання не повинно руйнувати загальнолюдські цінності, у тому числі спонукати дитину думати, що володіння даним товаром або його викорис­тання здатне дати фізичну або соціальну перевагу над ін­шими дітьми, або що відсутність у дитини даного товару призведе до зворотних наслідків. Рекламне послання не повинно спонукати відноситися зі зневагою до авторите­ту, влади, думкам або уподобанням батьків, якщо останні не виходять за рамки чинних у суспільстві норм і правил (правило 3). Воно не повинно містити жодних тверджень або зображень, що можуть призвести до того, що діти по­траплять у небезпечну ситуацію, стануть шукати спілку­вання з незнайомими людьми або вирушати в незнайомі, небезпечні місця (правило 4). Рекламне послання не повинно містити прямих звернень до дітей, що мають на меті змусити їх купити запропонований товар (прави­ло 5). Воно не може вводити дітей в оману щодо дійсного розміру, цінності, природи, довговічності і функцій за­пропонованого товару. Зазначення ціни товару не повин-