Відповідно до п. 2 ст. 27 Закону України "Про рекламу" з метою захисту інтересів суспільства, держави, спо-
живачів та учасників рекламного процесу, уповноважені державні органи (Міністерство у справах преси та інформації, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Антимонопольний комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення) можуть заборонити рекламу, яка порушує вимоги законодавства про рекламу, та вимагати їм публічного спростування.
Спеціальною санкцією, передбаченою ст. 28 Закону України "Про рекламу", є публічне спростування недобросовісної реклами добровільно або за рішенміям суду, що здійснюється за рахунок винної особи, через той самий рекламний засіб з використанням тих же простору, часу, місця і в тому ж порядку, в якому здійснювалась реклама. Метою її є ліквідація несприятливих наслідків, спричинених розповсюдженням недобросовісної реклами. Виходячи зі змісту закону, ця санкція не може застосовуватися щодо реклами, підготовленої до опублікування, але ще не розповсюдженої, а стосується лише вже розповсюдженої або реклами, що розповсюджується.
Тут йдеться про контррекламу — спростування недобросовісної реклами, що розповсюджується з Іметою ліквідувати спричинені нею наслідки. У разі винесення відповідної ухвали суду порушник зобов'язаним! здійснити контррекламу у строк, встановлений судом, який ухвалив рішення про здійснення контрреклами. Прн цьому порушник несе витрати з контрреклами у повміому обсязі. Контрреклама здійснюється таким же чином, як була розповсюджена неналежна реклама.
ВИСНОВКИ
Як було показано, більшість норм законодавства, що регулюють рекламу, є регулятивними, тобто спрямовані на регулювання відносин у сфері реклами шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов'язків, у той час як охоронні норми зосереджені в розділа IV Закону України "Про рекламу". Серед регулятивних норм пере-
важають заборонні та зобов'язуючі норми. Особливо це стосується розділів II і III вищезгаданого закону, де регулювання відносин у сфері реклами в основному здійснюється шляхом покладення обов'язків на учасників рекламного процесу або заборони певної поведінки. Обов'язки стосуються вимог щодо змісту рекламної продукції, що мають характер певних стандартів, яким має відповідати належна реклама, з метою захисту від недобросовісної конкуренції. Особливо помітний заборонний характер багатьох норм Закону України "Про рекламу", які стосуються як загальних обмежень, так і спеціальних вимог щодо рекламування окремих видів продукції.
Прийняття і дія Закону України "Про рекламу", незважаючи на його загальну позитивну оцінку, не означають завершення тривалого процесу формування нормативної основи регулювання реклами. Як було показано, цей закон, незважаючи на свій комплексний і універсальний характер, має деякі недоліки, прогалини і внутрішні суперечності, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це зумовлює необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон України "Про рекламу", а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах та актах саморегульованих організацій у сфері рекламної діяльності.
Розділ VII
ЗАКОНОДАВСТВО ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ
ОХОРОННІ ЗАСОБИ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА
1. Поняття адміністративно-правових
охоронних засобів у сфері підприємництва
України
Регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом різних організаційно-правових засобів.
Сама по собі наявність правових засобів, закріплених у чинному законодавстві, не може забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і високоякісного організаційного механізму по їх застосуванню у практиці, що включає наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготовку їх кадрів тощо. Для досягнення організованості правових засобів недостатньо лише нормативної регламентації, а важливо їх належне застосування, що неможливо без організаційного аспекту, тобто належного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Регулювання підприємницької діяльності не може зводитися лише до організаційних засобів, але і не повинно бути абстраговане від питань організації регулювання цієї діяльності.
Отже, регулювання підприємницької діяльності не обмежується її нормативно-правовою регламентацією (хоч, певно, таке регулювання має важливе значення), а нерозривно пов'язано з організаційними формами регулювання, що дає змогу розширити регулятивні можливості засобів забезпечення підприємництва.
ні
Нерозривність організаційних і правових аспектів регулювання підприємництва дає можливість використати узагальнений термін "організаційно-правові засоби регулювання підприємництва" для позначення засобів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і виконання обов'язків суб'єктами підприємницької діяльності, захист державних і громадських інтересів у сфері підприємництва.
Таким чином, організаційно-правові засоби регулювання підприємництва — це передбачені в законодавстві засоби впливу на суб'єктів підприємництва та на інших осіб у сфері підприємництва, спрямовані на спонукання їх до належного здійснення прав і виконання обов'язків.
Підприємницька діяльність різноманітна за своєю природою, що зумовлює не тільки множинність організаційно-правових засобів її регулювання, а й їхню специфіку у різних сферах відповідних відносин.
Множинність та єдине цільове спрямування всіх організаційно-правових засобів регулювання підприємництва не виключають, а, навпаки, припускають можливість їх систематизації, внутрішнього диференціювання.
Класифікація організаційно-правових засобів можлива за різними критеріями, у тому числі за механізмом та умовами їх застосування, характером і метою тощо, їх також можна класифікувати залежно від конкретної сфери їх застосування (такі, що застосовуються у сфері державної реєстрації, ліцензування, захисту прав споживачів, оподаткування, зовнішньоекономічної діяльності тощо).
Якщо підставою класифікації обрати засіб впливу, то організаційно-правові засоби регулювання підприємництва поділяються на: засоби організації діяльності, контролю і нагляду за нею та охоронні засоби.
Засоби організації діяльності включають, зокрема, державну реєстрацію, ліцензування, тобто правові засоби, спрямовані на легітимацію суб'єктів підприємницької діяльності і визнання державою їх статусу суб'єктів права. Засоби контролю, зокрема за зовнішньоекономічною діяльністю, включають засоби митного регулювання, ліцензування і квотування експорту й імпорту, експортного контролю, валютного регулювання, контролю за цінами і
тарифами на товари та послуги, які імпортуються і експортуються, забезпечення їх належної якості, сертифікацію тощо.
Важливу роль у системі організаційно-правових засобів регулювання підприємницької діяльності відіграють охоронні правові засоби (засоби примусу), що їх застосовують у рамках охоронних правовідносин. Цю групу засобів відрізняє від інших організаційно-правових засобів те, що це засоби державно-примусового впливу, вони передбачені лише законодавством (не можуть встановлюватися угодою сторін) і реалізуються державними органами. Вони, зокрема, включають засоби юридичної відповідальності різної галузевої приналежності.
У системі охоронних засобів примусового характеру можна виділити як самостійну підсистему засоби адміністративного примусу (санкції), що їх застосовують з метою запобігання правопорушенню або при вчиненні порушення законодавства, що регулює відносини у сфері управління підприємця з державними органами, зокрема тими, які здійснюють функції державного регулювання підприємництва.
У законодавстві передбачені різні засоби адміністративного примусу, що їх застосовують при порушенні ан-тимонопольного, податкового законодавства, законодавства про захист прав споживачів, законодавства про стандартизацію, якість продукції, метрологію і сертифікацію та іншого адміністративного і фінансового законодавства, яке регулює відносини у сфері управління. Ці правопорушення не обов'язково ущемлюють які-небудь суб'єктивні лрава, а в багатьох випадках порушують державні і громадські інтереси. Вони порушують законодавство, що регулює відносини у сфері управління, тобто завдають шкоди адміністративним правовідносинам, учасниками яких є, з одного боку, органи державного управління, що здійснюють функції державного регулювання підприємництва, а з іншого — суб'єкти підприємництва.
Засоби адміністративного примусу поділяються на міри адміністративної відповідальності, що їх застосовують до суб'єктів підприємництва за правопорушення у
сфері управління, та засоби адміністративного запобігання правопорушенням (засоби захисту).
Термін "засоби захисту" має певною мірою умовний характер, бо міри юридичної відповідальності також забезпечують захист прав і правопорядку, державних і сус-і цільних інтересів. Тому засоби захисту і юридичної відповідальності можна об'єднати у більш об'ємне родове по-?няття "засоби правового захисту" ("охоронні правові засоби").
; ? Спільності і розмежуванню засобів захисту і мір відпо-іВідальності присвячена значна кількість праць1. ? • Диференціювання міри захисту і відповідальності про-1 водиться за трьома критеріями: підставами застосування, характером несприятливих наслідків та функціями, що вони виконують.