. .; * Бизнес. - 1994. - № 43. - С. 16.
території, прийняте з перевищенням ним компетенції, визнається недійсним за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності або прокурора (п. 4 роз'яснення від 12 вересня 1996 p.).
Іноді висуваються вимоги про визнання недійсною реєстрації статуту юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності. Однак, оскільки окремо статут не реєструється, а реєстрації підлягає підприємець, засобом захисту є визнання недійсним не акта реєстрації статуту, а акта реєстрації підприємця. У практиці також виникло питання про те, чи можна пред'явити вимогу про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва. Законодавство передбачає можливість визнання недійсними актів ненормативного характеру, яким і є акт (рішення) про реєстрацію. Свідоцтво про реєстрацію лише засвідчує, підтверджує реєстрацію, оформляється і видається на підставі рішення про реєстрацію. Немає потреби самостійно визнавати недійсним свідоцтво про реєстрацію, оскільки визнання недійсним акта реєстрації зумовлює недійсність свідоцтва. Отже, якщо заявлено вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, суд (арбітражний суд) повинен розглядати питання про недійсність акта реєстрації. Винятком є визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, не пов'язаного з недійсністю акта реєстрації, у двох випадках: коли акт реєстрації був відсутній (суб'єкт підприємництва не був зареєстрований у встановленому законом порядку); свідоцтво про реєстрацію суперечить проведеній реєстрації.
Згідно з п. 15 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. на спори про визнання недійсними установчих документів або скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької4 діяльності вимоги щодо доарбітражного врегулювання спорів не поширюються. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та (або) рішення про створення підприємства, а також про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, арбітражному суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язати власника (власни-
ків) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копії відповідного рішення необхідно направити власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органові (у разі ліквідації господарського товариства — його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною в арбітражному процесі. Якщо за заявою про визнання недійсним установчого договору його визнано недійсним у певній його частині і це не тягне за собою недійсності договору в цілому, то арбітражний суд не має правових підстав, щоб зобов'язати власника (орган, уповноважений створити підприємство) здійснювати ліквідацію останнього (п. 20).
ВИСНОВКИ
До охоронних засобів правового забезпечення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності можна віднести ряд примусових засобів впливу, що їх можуть застосовувати до реєстрації і після її провадження до суб'єктів підприємницької діяльності і до реєструючих органів.
Це:
• відмова у державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності;
• визнання в судовому порядку недійсним рішення реєструючого органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;
• спонукання в судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію при ухиленні його від виконання обов'язку з реєстрації;
• визнання в судовому порядку недійсними установчих документів;
• скасування державної реєстрації. Хоч усі вони мають спільну мету — захист прав і правопорядку у сфері підприємництва, але різняться засоба-
ми досягнення цієї мети. Одні з них впливають шляхом запобігання діям, що порушують право або створюють загрозу такого порушення (наприклад, відмова у державній реєстрації, її скасування). Інші (наприклад, визнання недійсними установчих документів, що суперечать закону) відрізняються тим, що захист правопорядку здійснюється шляхом визнання їх недійсними та застосування наслідків недійсності. Треті діють шляхом примусу до виконання обов'язку (наприклад, спонукання реєструючого органу в судовому порядку здійснити реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк при неправомірному ухиленні від її виконання або неналежному виконанні).
Нечітке формулювання в законодавстві підстав застосування багатьох із зазначених охоронних засобів, неопрацьованість процедури реалізації і правових наслідків застосування знижують їх превентивний і охоронний вплив при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Щоб запобігти труднощам їх застосування в практиці, вважаємо за необхідне вдосконалити законодавство в цій сфері відносин.
Зокрема, доцільно передбачити в законодавстві деякі із зазначених засобів захисту і підстави їх застосування, що потребують нормативного закріплення. Так, необхідно сформулювати в законодавстві підстави відмови у реєстрації як щодо юридичних, так і щодо фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Також потребують законодавчого затвердження підстави відмови в перереєстрації.
Пропонується закріпити в законодавстві як засіб захисту прав підприємців визнання в судовому порядку недійсним рішення реєструючого органу про відмову в реєстрації і спонукання в судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію в разі його ухилення від виконання обов'язку з реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
Вважаємо, що слід закріпити як самостійний правоохоронний засіб визнання в судовому порядку недійсними установчих документів (повністю або в частині) за такими підставами: а) встановлення недостовірності відо-
мостей, що містяться в наведених документах; б) невідповідність установчих документів законодавству України.
Доцільно передбачити попередження суб'єкта підприємницької діяльності про необхідність внесення відповідних доповнень і (або) змін в установчі документи як обов'язкову попередню умову скасування державної реєстрації внаслідок невідповідності установчих документів вимогам законодавства.
Вважаємо за необхідне затвердити в законодавстві, що визнання рішення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності недійсним можливо у разі: 1) порушення встановленого порядку створення суб'єкта або невідповідність установчих документів вимогам законодавства; 2) визнання недійсними установчих документів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію;
3) відсутність всіх необхідних документів для реєстрації;
4) порушення чинного законодавства реєструючими органами.
3. Застосування правоохоронного
законодавства при ліцензуванні
підприємницької діяльності
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" деякі види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню. Це означає необхідність одержання ліцензії — документа, що його видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі України "Про підприємництво". За кілька років, що минули від прийняття цього закону в 1991 p., перелік видів ліцензованої діяльності, що враховував спочатку лише 11 видів діяльності, був збільшений у кілька разів. Останнім часом, зважаючи на внесення
змін у Закон України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 p.), цей перелік був скорочений до 44, однак він все ж у чотири рази перевершує початковий перелік.
Ліцензування також регулюється підзаконним нормативним актом — Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020 (далі — Положення про ліцензування), і численними відомчими нормативними актами, що визначають особливості ліцензування відповідних видів діяльності.
Щоб запобігти порушенню законодавства про підприємництво, законодавством передбачено кілька охоронних примусових заходів, що можуть застосовуватися як при ліцензуванні, так і після його здійснення, впливають на ліцензію і, отже, право здійснювати відповідний вид діяльності.
Однією з таких санкцій є відмова у видачі ліцензії. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про підприємництво" орган, що видає ліцензії, приймає рішення про відмову у її видачі у термін не пізніше ЗО днів з дня одержання заяви та відповідних документів.
За ст. 4 закону (в редакції від 23 грудня 1997 p.), у видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави відмови.
Закон України "Про підприємництво" у раніше діючій редакції і Положення про ліцензування не називали підстави для відмови у видачі ліцензії. Не названо їх по суті і в деяких відомчих нормативних актах. Так, згідно з п. 2.8 Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право роздрібної реалізації медикаментів, умовах і правилах здійснення цієї діяльності і контролю за їх додержанням, затвердженою наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України і Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. N° ЛП-6/60, рі-