Смекни!
smekni.com

Захист юридичної особи (стр. 1 из 49)

Передмова

Проблема забезпечення захисту прав і законних інте­ресів суб'єктів підприємницької діяльності нині набула особливої значимості у зв'язку з тим, що у ст. 42 Консти­туції України вперше закріплено право на підприємниць­ку діяльність, яка не заборонена законом. На конститу­ційному рівні закріплено зобов'язання держави щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності і не­припустимість підприємницької діяльності, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію.

Як свідчить практика, підприємці нерідко безпорадні перед незаконними діями державних органів, особливо органів державної податкової служби і податкової поліції, митних, антимонопольних та інших контролюючих орга­нів, а також органів місцевого самоврядування.

Невміння або небажання суб'єктів підприємницької діяльності захищати свої порушені права, їх пасивність негативно впливають на їх інтереси, а також на сферу підприємництва, сприяють недобросовісності і числен­ним порушенням державних органів.

Однаково важливе значення має як реальне здійснен­ня підприємцями своїх прав та виконання обов'язків, так і забезпечення здійснення наданих законодавством мож­ливостей щодо припинення порушень прав, їх відновлен­ня, компенсації збитків, заподіяних їх порушенням.

Необхідним для підприємців є також правильний ви­бір оптимального засобу захисту порушеного права в пев­ній ситуації, що може реально впливати на забезпечення стабільності та надійності їх становища.

Для підприємців нерідко проблемою є правильний вибір та ефективне використання і застосування передба­чених законодавством засобів захисту — тих правових засобів, з допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав, вони відновлюються, а також компенсуються збитки, заподіяні їх порушенням. Щоб змусити або спонукати правопорушника припинити дії, які порушують право підприємця, або запобігти таким


діям, необхідно знати положення законодавства, що регу­лює різні засоби захисту, і вміти їх застосовувати.

Таким чином, результати діяльності підприємців бага­то в чому залежать від їх знання законодавства і вміння захистити свої права, забезпечити відновлення поруше­них прав і їх судовий захист, уміння застосовувати всю сукупність засобів та заходів їх захисту.

Актуальність захисту прав підприємців зумовлена і тим, що хоч в Україні в цілому створено достатню норма­тивну базу підприємництва, проте вона не забезпечує повною мірою поєднання свободи підприємництва і кон­куренції з належним захистом прав підприємців, а також інтересів суспільства і держави. Слабкість і недоскона­лість правового захисту підприємництва, неврегульова-ність багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприєм­ництва в Україні. Це також сприяє порушенням у сфері підприємництва, зокрема незаконному заняттю під­приємницькою діяльністю, зростанню економічної зло­чинності і т. п. Такі негативні явища, як зловживання монопольним становищем на ринку, ухилення від сплати податків, криміналізація підприємницької діяльності здебільшого пояснюються недосконалістю нормативно-правового режиму підприємництва.

Деякі з діючих охоронних правових засобів підприєм­ницької діяльності в Україні, в тому числі засоби захисту і відповідальності, недосконалі як у їх визначенні, так і зазначенні підстав їх застосування та процедурі реалізації, що в цілому знижує дієвість забезпечення підприєм­ництва.

Це і зумовлює необхідність аналізу законодавства про охорону прав підприємців, у тому числі для визначення шляхів його вдосконалення.

Часто права підприємців порушуються через незакон­не втручання в їхню діяльність державних органів. Трап­ляються випадки порушення особистих немайнових прав підприємців. Тому аналізові законодавства про засоби захисту від подібних порушень присвячено окремі розділи праці.


Враховуючи, що пріоритетне значення для розвитку підприємницької діяльності в умовах переходу до ринко­вої економіки в Україні має створення ефективних сис­тем забезпечення доступу підприємців на ринок і вільної, добросовісної конкуренції у підприємництві, в книзі, зокрема, проаналізовано правовий захист підприємців при легітимації підприємництва (здійсненні реєстрації і ліцензування підприємництва), захист від монополізму і недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності.

Оскільки основні категорії та інститути у сфері регу­лювання підприємницької діяльності були перевірені на практиці провідних ринкових економік 20 сторіччя, автор у праці використовує прогресивний законодавчий досвід країн з розвинутою ринковою економікою, у тому числі Німеччини, Іспанії, США, Франції, Японії, а також ЄС.

У порядку порівняльного аналізу використано законо­давство країн, які здійснюють трансформацію до ринку, зокрема країн СНД, а також Китаю.

Для практичної орієнтації читачів у Додатку до книги наведено тексти деяких нормативних актів з підприєм­ництва за станом на 1 березня 1999 р.


Розділ І

ЗАКОНОДАВСТВО

ПРО ОХОРОНУ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ ПРИ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Правове регулювання легітимації підприємництва

Велике значення для розвитку підприємницької діяль­ності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців на ринок (регулювання легітимації суб'єктів підприємництва). Тому ця важлива сфера державного регулювання підприємницької діяльності потребує де­тального аналізу.

"Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто державне підтверджен­ня законності входження суб'єктів у господарський обіг"1. Для позначення вищезазначеної процедури вжива­ється поняття легітимації (в основному у зв'язку з дер­жавною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльнос­ті)2. Як справедливо підкреслювалося в літературі, поряд з державною реєстрацією елементом легітимації підприєм­ництва слід визнати ліцензування окремих видів діяль­ності, бо без нього участь суб'єктів підприємництва у більшості сфер економіки нерідко виявляється немож­ливою3.

Ионова Ж. А. Правовьіе проблеми легитимации предпринима-тельства // Государство й право. — 1997. — № 5. — С. 46.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Общие положення: Курс лекций. - М., 1994. - Т. 1. - С. 55.

Ионова Ж. А. Вказана праця. — С. 46.


Згідно із Законом України "Про підприємництво"1 не­обхідною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація суб'єктів підприєм­ництва, а деяких видів діяльності — ліцензування. Дер­жавну реєстрацію і ліцензування регулюють відповідно до статей 4 і 8 Закону України "Про підприємництво" (в ре­дакції від 23 грудня 1997 р.) (див. Додаток) два підзаконні нормативні акти: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене поста­новою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.2 (див. Додаток) і Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р.3 (див. До­даток), а також численні відомчі нормативні акти, що визначають особливості ліцензування відповідних видів діяльності.

Крім того, деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту — державного свідоцтва, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) під­розділу займатися ними. Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяль­ності"4 (див. Додаток) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи опе­рації з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг вимагають одержання торгового па­тенту.

Поряд з одержанням патенту на право займатися орга­нізацією грального бізнесу і наданням побутових послуг

1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

9

Збірник урядових нормативних актів України. — 1998. — №11. -Ст. 256.

3 Офіційний вісник України. - 1998. - № 27. - Ст. 1004. Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 20. — Ст. 82.


ці види діяльності відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" підлягають ліцензуванню, тобто суб'єкти підприємництва, що здійснюють таку діяльність, повинні отримати на неї ліцензію.

Якщо торговий патент згідно з ч. 1 ст. 2 Закону Украї­ни "Про патентування деяких видів підприємницької ді­яльності" є державним свідоцтвом, що засвідчує право суб'єкта підприємництва на особливий порядок оподат­кування, і видається податковим органом за місцезнаход­женням суб'єкта підприємницької діяльності, то ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності і вида­ється відповідними державними адміністраціями або виконкомами місцевих рад (п. 6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 в редакції від 3 червня 1998 р. № 02-5/202).

У ч. З ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) вказано, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті її види, які безпосередньо впливають на здо­ров'я людини, навколишнє природне середовище та без­пеку держави.

Ліцензування деяких видів підприємницької діяльності притаманне не тільки країнам, що здійснюють трансфор­мацію до ринкової економіки, а й, як давно відомо, дер­жавам, де ринкова економіка розвинута. Так, у Японії підприємницька діяльність підлягає ліцензуванню з ряду причин. Деякі види підприємницької діяльності є пред­метом ліцензування через публічний характер бізнесу або необхідність нагляду за ним. Такі ліцензійні повноважен­ня надані законом урядові (міністерствам) або місцевій владі. Традиційно, згідно з теорією адміністративного права, ліцензійні повноваження і закони, що регламенту­ють ліцензійну систему в Японії, поділяються на дві кате­горії. У деяких підприємницьких сферах, що характеризу­ються як високо публічні, здійснення підприємницької діяльності перебуває в руках держави, і приватні підпри­ємства не мають права здійснювати ці види діяльності. Підставою такої монополії держави є потреба забезпечити товарами і послугами для підтримання мінімального рів­ня цивілізованого життя незалежно від прибутковості цієї