Iндивiдуальнi акти — наступний вид актiв у цiй класифiкацiї. Вони видаються для вирiшення можливостями норм адмiнiстративного права конкретних управлiнських справ та ситуацiй. Стосуються конкретних дiй, фактiв, випадкiв, органiзацiйних заходiв, адресуються конкретним особам i породжують iндивiдуальнi права й обов’язки (звiдси й найменування — iндивiдуальнi акти). Цi акти iнколи називають адмiнiстративниМи.
iндивiдуальнi акти грунтуються на нормативних актах, реалiзуючи останнi в умовах конкретних життевих випадкiв, юридичних фактiв. Отже, iндивiдуальнi акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (звiдси i Тхня друга назна — “акти застосування норм права”).
Особливий рiзновид юридичних актiв управлiння — змiшанi, або рiзнорiднi акти, що мiстять одночасно нормативнi, iндивiдуальнi та ненормативнi приписи. Наприклад, рiшення мiсцевої ради можуть включати поряд з нормативними приписами iндивiдуальнi та процедурнi правила, наглядово-контрольнi приписи тощо.
За часом дiї юридичнi акти управлiння подiляються на акти:
• а невизначеним строком дiї (безстроковi),
• строковi;
• тимчасовi.
Якщо в актi управлiння не визначений строк його дiї, то вiн є чинним до тих пiр, поки не буде вiдмiнений iншим актом. Якщо в актi вказаний строк його дiї, то вiн втрачає силу пiсля вказаного строку. Тимчасовi акти дiють невизначений, але короткочасний строк. В їх назвi має бути зазначено, що вони с тимчасовi.
За територiєю дiї акти управлiння подiляються на: загальнодержавнi та мiсцевi.
За характером компетенцiї органiв, що видають акти, останнi подiляються на акти: загального, мiжгалузевого, галузевого управлiння.
За органами, що видають акти, це — акти, що видаються Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, центральними та мiсцевими органами виконавчої влади.
Президент України на основi i на виконання Конституцiї та законiв України в межах своєї компетенцiї видає укази i розпорядження, якi є обов’язковими до виконання на територiї країни.
Кабiнет Мiнiстрiв України уряд Автономної Республiки Крим видають постанови i розпорядження на основi i на виконання законiв, постанов вищого органу законодавчої влади та уряду. Постанови з важливих питань державного управлiння приймаються в колегiальному порядку. Вони є нормативними актами вищої юридичної сили. Для них обов’язкова письмова форма. З метою надання Їм широкого розголосу публiкуються в офiцiйних виданнях. Розпорядження — акт управлiння, що видається одноособово прем’єр-мiнiстром, першим вiце-прем’єром з метою вирiшення питань оперативного характеру, якi не вимагають колегiалъного обговорення. Норм права цi акти не встановлюють, набирають чинностi з моменту прийнятгя. Розпорядження КМ України не публiкуються.[5]
У вiдповiдностi з Указом Президента України вiд 10 червня 1997 року “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, нормативно-правовi акти Верховної Ради України i Президента України набирають чинностi через десять днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення, а акти Кабiнету Мiнiстрiв України — з моменту їх прийняття.
Мiнiстри, голови державних комiтетiв, керiвники вiдомств вiддають накази, iнструкцiї, правила, положения в межах своєї компетенцiї, на пiдставi i на виконання дiючих законiв, а також урядових постанов i роэпоряджень.
Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй видають розпорядження. Серед нормативних актiв мiсцевих органiв виконавчої влади особливе мiсце займають рiшення, що передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за їх порушення.
Вiдповiдно до Положення про обласну, Київську, Севастопольську мiську державну адмiнiстрацiю та Положення про районну, районну у мiстах Києвi та Севастополi державну адмiнiстрацiю, вказанi органи державної виконавчої влади приймають вiдповiдно до законодавства рiшення, що передбачають за їх порушення адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, з питань боротьби iз стихiйним лихом i епiдемiями, також рiшення з питань боротьби з епiзоотiями, за порушення яких встановлено вiдповiдальнiсть Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення.
Крiм цього, обласнi Кивська i Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї затверджують правила, за порушення яких передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть ст. 152 (порушення правил благоустрою територiй мiст та iнших населених пунктiв), ст. 159 (порушення правил торгiвлi на ринках), ст. 182 (порушення тишi в громадських мiсцях) Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення.
У таких рiшеннях завжди чiтко визначений орган, на який покладається обов’язок здiйснення контролю за його виконанням. У бiльшостi випадкiв такi контролюючi функцiї покладаються на мiлiцiю, що виступає контролюючою iнстанцiєю чи самостiйно, або спiльно з iншими органами державного управлiння (наприклад, з органами охорони здоров’я з питань дотримання санiтарних правил, органами торгiвлi — з питань дотримання правил торгiвлi).
Вони в обов’язковому порядку публiкуються у мiсцевiй пресi для загального ознайомлення населения, а тексти деяких з них вивiшуються, крiм цього, у найдоступнiших для населения мiсцях.
Виконавчi комiтети мiсцевих рад приймають рiшення, тобто правовий акт, що приймаеться в колегiальному порядку, а також роэпорядження.
Керiвники вiддiлiв, управлiнь виконкомiв, керiвники пiдприємств, установ, органiзацiй видають накази, розпорядження, iнструкцiї.
За формою вираження юридичнi акти управлiння подiляються на:
• словеснi (письмовi i уснi);
• конклюдентнi.
До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на:
• вимоги загального характеру;
• спецiально-юридичнi;
• органiзацiйно-технiчнi.
Серед загальних вимог чiльне мiсце посiдає застосування системного пiдходу до вироблення (конструювання) приписiв юридичних актiв управлiння. При цьому сфера управлння має розглядатись як система (суб’єкт управлiння, його об’єкти, вiдповiднi зв’язки, їхня структура, режим вiдповiдальностi тощо). Системний пiдхiд до того ж передбачає врахування при опрацюваннi, прийняттi акта iснування та впливу рiзних чинникiв — полiтичних i економiчних, технiчних та органiзацiйних, матерiально-речових i фiнансових, кадрових та соцiально-побутових, етнiчних i моральних, багатьох iнших. Системний пiдхiд побудований на тому, що складну проблему подiляють на певну кiлькiсть дрiбнiших пiдпроблем, оптимальним шляхом їх вирiшують, i синтезують цi частковi рiшення у загальне вирiшення проблеми.
До загальних вимог, що висуваються до актiв управлiння, вiдносять також їх об’єктивну необхiднiсть, актуальнiсть, стабiльнiсть.
Юридичнi акти управлiння мають бути об’єктивно необхiдними на даний iсторичний момент. Очищення законодавства вiд застарiлих норм, законоданчих та нормативних актiв — це закономiрний процес, бо правовi регулятори мають створювати умови для безпосереднього розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих вiдносин нового типу, їх захисту.[1 1.с.142]
З iншого боку, не можна без нагальної потреби створювати, змiнювати, виправляти, скасовувати акти управлiння. Нестача юридичних регуляторiв є такою ж небезпечною, як i їх надмiрнiсть.
Акти управлiння мають також вiдповiдати вимозi iнформацiйної мiсткостi: маї забезпечуватись повнота, оперативнiсть, вiрогiднiсть i актуальнiсть iнформацiї, що включаїться до акту управлiння.
Спецiальнi юридичнi вимоги щодо актiв управлiння витiкають iз приписiв Конституцi та законодавства України. Це, по-перше, пiдзаконнiсть актiв управлiння. Вона виявляє себе в тому, що юридична сила акта управлiння передається йому законом або нормативним актом органiв виконавчої влади вищого рiвня. Тому управлiнський акт має точно й повнiстю вiдповiдати метi, приписам, вимогам законодавчого акту, на виконання якого його видано. Лише пiдзаконнi акти є дiйсними актами, тобто такими, що здатнi виявляти свою юридичну дiю.
Iнший аспект пiдзаконностi — це видання актiв управлiння у межах компетенцiї державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законоданчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже — недiйсними.
Гарантiєю дiєвостi актiв управлiння є презумпцiя правильностi актiв — вони дiють доти, доки їх не скасовано (або зупинено) у порядку, передбаченому законодавством.
Органiзацiйно-технiчнi вимоги полягають в дотриманнi правил оформлення актiв управлiння.
Дотримання форми актiв — одна з перших умов їхньої правомiрностi та дiєвостi.Правовi форми актiв управлiння подаються у Конституцї, законоданчих актах, у єдинiй державнiй системi дiловодства.
Правова форма акта управлiння — це спосiб зовнiшнього вираження приписiв органiв управлiння. Це також спосiб викладення правового матерiалу в письмових актах.
Зовнiшнiй вияв (форма вираження) актiв управлiння може бути письмовий та усний. Письмова форма для актiв обов’язкова, коли саме така форма зазначена у Конституцiї, iнших законодавчих актах. Така ж форма обов’язкова для актiв управлiння з фiнансових, матерiально-технiчних та кадрових питань.
Таким чином, юридичний акт управлiння — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенції в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.
Основними ознаками юридичного акта управлiння є те, що вiн має юридичну силу, носить державно-владний характер, видається в односторонньому порядку i обов’язковий для тих, кому адресований.
Юридичне значення правових актiв органiв виконавчої влади полягає в тому, що вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права, покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами.