В лiтературi можна зустрiти i спроби замiнити визначення поняття актiв управлiння вказiвкою на деякi з основних властивостей актiв. Суттєвi розходження у вказiвцi найважливiших видових властивостей актiв управлiння пов’язанi з неоднаковою оцiнкою значення тих або iнших властивостей актiв, що, у свою чергу, залежить i вiд того, у який роботi дається визначення, а також вiд iнших причин суб’єктивного порядку в основi iснуючого становища з визначенням понять актiв управлiння лежить головним чином складний характер цих правових явищ Вiн обумовлений насамперед одночасною приналежнiстю актiв управлiння до правових актiв державних органiв i до управлiнської дiяльностi. Цi акти суть частин двох цiлiсних правових утворень, частини двох правових спiльностей. Зрозумiло, українське державне управлiння - один iз видiв державної дiяльностi - не можна розглядати тiльки як правове утворення або як правове утворення, так сказати, у чистому видi акти управління, будучи правовими, є такими важливими i суттєвими частинами цього цiлого (надають йому такi якостi), без яких це цiле iснувати не може.
Державне управлiння не може бути таким без актiв державного владного характеру. Українське адмiнiстративне право пiд правовою цiлiснiстю пропонується розумiти «єднiсть вiдповiдних її компонентiв (частин), що певним чином об’єднанi мiж собою (по змiстовних або формальних критерiях) i який у залежностi вiд їхньої природи i характеру зв’язку мiж ними складають щодо стiйку органiзацiю. У даному визначеннi немає ознаки видову приналежнiсть спiльностi. Але воно чiтко вiдбиває риси спiльностi, i можна сказати що i механiзм правового регулювання i українське державне управлiння як вид державної дiяльностi володiють якiстю правового утворення. Їхньою властивiстю, i саме воно надає керуванню державний характер. У кiнцевому рахунку усе це обумовлено взаємозв’язком i взаємодiєю держави i права.
Акти управлiння, таким чином, мають два джерела особливостей:
правовий i управлiнський. Будучи частиною уяравлiнської дiяльностi i частиною механiзму правового регулювання, вони, природно, вiдбивають риси i властивостi даних правових цiлiсностей, принципи українського права i принципи українського державного управлiння, виступають як складнi, правовi
явища.
Двоєдина їхня функцiя, складний i багато плановий характер зв’язкiв i вiдношень пояснюють i значною мiрою обумовлюють iстотнi вiдмiнностi в пiдходi до визначення понятгя «акти державного управлiння». Подвiйна приналежнiсть актiв управлiння важлива, але не єдина причина рiзноманiтних пiдходiв до визначення понятгя цих правових явищ. Велику роль грає той факт, що усi акти державного управлiння суть волевиявлення вiдповiдних державних органiв (у деяких випадках - органи громадських органiзацiй) i посадових осiб, тобто дiї суб’єктiв управлiння, а розпорядження значної частини актiв (у тому числi i найбiльше важливих) висловлюються, як вiдомо, у письмову форму. Звiдси поява визначень актiв управлiння як дiй i визначень їх як документи, характеристика даних актiв i як правової форми управлiнської дiяльностi, i як форми вираження цiєї дiяльностi i як її результату. У силу приналежностi актiв управлiння до дiй i видання бiльшостi з них у видi документiв визначення аналiзованого поняття як дiї, так само як i визначення його як документа, не є достатньо повними. Не випадково iнодi робляться порiвняння визначень актiв управлiння як дiй i як документiв. У навчальнiй лiтературi характеристику актiв управлiння як дiй-волевиявлень у рядi випадкiв доповноють характеристикою їх як документи. Суттєвi розходження у визначеннях поняття актiв управлiння пов’язанi i з недостатньою розробкою ряду питань теорiї держави i права, науки українського адмiнiстративного права, українського державного права i українського будiвництва.
У спiльнiй теорiї держави i права немає єдностi думок у вирiшеннi таких питань, як визначення видiв держав. Форми дiяльностi державних органiв, форм реалiзацiї права. Вiдсутня вичерпуюча розробка питания про вольову властивiсть правових актiв. Немає узвичаєних визначень понять «правовий акт», «правовий акт державного органа», «нормативно-правовий акт», реалiзацiя права», «правопримiнення» i т.д. Усе це, безумовно, безпосередньо впливає на визначення актiв управлiния i на становище справ iз рiшенням цього питания опосередкованого через стан розробки ряду спiльних питань науки адміністративного права. Очевидно, наприклад, вплив визначень правових актiв державних органiв у спiльнiй теорiї права через правову форму дiяльностi i через її результат на появу визначень актiв управлiння вiдповiдно через правову форму управлiнської дiяльностi i через її результат. З визначенням видiв державної дiяльностi i форм її здiйснення тiсно пов’язанi визначення понять українського державного управлiння, його суб’єкти, форм управлiнської дiяльностi.
У юридичній (у тому числi й у навчальній) лiтературi немає звичайного визначенння поняття українського державного управлiння, єдиної характеристики його функцiй, форм, суб’єктів i т.д.
Проведений ще в 90-х роках порiвняльний аналiз ряду визначень понять актiв управлiння, зроблених в адмiнiстративно-правовiй лiтературi в 80-90-ті роки, безперечно показав вплив названих вище чинникiв на їхнiй характер i якiсть.
Рiзноманiтний пiдхiд адмiнiстративiстiв до визначення українського державного управлiння як виду державної дiяльностi, їхньої розбiжностi по питанню про суб’єктiв цiєї дiяльностi i її форм - одна з головних причин iснуючого становища з визначенням поняття актiв управлiння. На жаль, i у визначеннях, даних уже пiсля того.
Спiльною теорiєю держави i права не запропоновано поки i поняття державного управлiння, «яке би набуло загальноюридичної значимостi i могло бути використане в рiзноманiтних галузях державо-ведення i правознавства.
Акти управлiння в однiм пiдручнику по адмiнiстративному праву визначаються - як особлива юридична форма виконанчої розпорядливої дiяльностi, в iншому - як офiцiйне вирiшення, прийняте органом управлiння по тому чи iншому питанню виконанчої i розпорядлявої дiяльностi, у третьому – як розпорядження повноважного органа державного управлiння ( посадової особи).
Правовий акт управлiння - є засноване на законi однобiчне, юридично -владне розпорядження повноважного органа державного управлiння (посадової особи), спрямоване на встановлення правових норм або виникнення, змiна i припинення конкретних правовiдносин iз метою практичної реалiзацi задач i функцiй виконавчої i розпорядливої дiяльностi.
Як бачимо, визначення в пiдручнику по адмiнiстративному праву, дано через розпорядження, iз перечисленням основних властивостей актiв управлiння, покликаним показати їхні вiдмiнностi вiд iнших розпоряджень. Не розглядаючи тут усiх: гiдностей i хиб цього спiльно розгорнутого визначення поняття актiв управлiння, звернемо увагу лише на два моменти, безпосередньо пов’язаних iз вирiшенням деяких питань у спiльнiй теорiї права й у науцi українського адмiнiстративного права. По-перше, говорячи про правозастосовну функцiю (ролi) акта управлiння, автор аналiзованого визначення називає виникнення, змiна i припинення конкретних правовiдносин, тобто характеризує цю функцію вичерпно. Правотворча ж функцiя у визначеннi зводиться лише до встановлення правових норм. Змiна правових норм, їхне скасування i змiна сфери їхньої дiї при цьому не враховуються. Таке вирiшення питання чiтко вiдбиває становище справ: iз визначенням поняття нормативного правового акта в юридичнiй лiтературi, де на змiну довгий час його визначення , що iснував , як акта, що мiстить норми права, приходять iншi визначення, у тому числi як акта, що встановлює правовi норми. Треба зауважити, що подiбний пiдхiд до розумiння нормативного юридичного акта можна зустрiти i в iнших пiдручниках для студентiв юридичких вузiв.
Але факт участi представницьких органiв державної влади у вирiшеннi конкретних питань державного утiравлiнкя в умовах, коли це закрiплено в Конституцi, не можна просто iгнорувати. У пiдручнику по адмiнiстративному праву сказаний: «Ряд важливих питань державного управлiння вирiшують органи державної влади, на це в силу свого конституцiйного становища. У таких випадках, проте, волевиявлення вiдповiдних органiв державної влади не набувають форми актiв управлiння; вони в усiх випадках є актами державної влади. Не стають, наприклад, актами управлiння, вирiшення мiсцевої Ради народнi депутати, що встановлює правила, що охороняються мiрами адмiнiстративної вiдповiдальностi. Укази Президiї Верховної Ради Украни про утворення того або iншого мiнiстерства України дiйсно не можна вважати актом управлiння, оскiльки вiн ставиться до засобiв здiйснення Президiєю державної влади. Приклад з Указом у даному випадку нiчого не доказує. Те ж можна сказати i про приклад iз вирiшениям мiсцевої Ради. Але справа не стiльки i не тiльки в прикладах.
Треба вiдзначити, що нiхто нiколи не пропонував вважати актами управлiння усi акти Рад народних депутатiв i Президiй Верховних Рад, що мають те або iнше вiдношення до виконання задач i функцiй українського державного управлiння як виду державної дiяльностi. З сферою управлiння, забезпеченням реалiзацiї задач i функцiй даного виду державної дiяльностi (насамперед у силу його специфiки), пов’язана бiльшiсть актiв Рад народних депутатiв усiх ланок i акти Президiй Верховних Рад. Прийнятi цими органами правовi акти, за допомогою яких установлюсться система органiв державного управлiння, утворяться органи управлiнют спiльної компетенцiї, а також бiльшiсть органiв галузевого i мiжгалузевого управлiння; затверджуються керiвники цих органiв; здiйснюсться нормативно-правове регулювання найважливiших вiдношень, що виникають у процесi органiзацiї i дiяльностi органiв управлiння; установлюється програма їхньої дiї; дається оцiнка дiяльностi органiв управлiння, - усе це акти здiйснення державної влади, хоча бiльшiсть з них пов’язанi з органiзацiєю виконання законiв i з виконанням їх. Не уся дiяльнiсть по виконанню законiв здiйснюється органами управлiння.