Як казав А.Ф.Коні " в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж - для викрадення його явно, згвалтування - для завдоволення тваринної пристрасті..." [20] Метою згвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців - помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього гвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом... Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин згвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільствй потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.
2.4 Суб єкт злочину згвалтування
Суб єктом згвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються осби, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст.10 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння згвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності зниженийдо 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає заднем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому згвалтування неповноітньоїдівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб єкта згвалтування пов язана з його статю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб єктом злочину згвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за згвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використаладля насильницького статевого акту с потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину. Двадцятирічна М. була засуджена за ч.3 ст.1176 КК (групове згвалтування) та ч.4 ст.19 КК. Під час скоєння злочину вона тримала потерпілу за руки.
За результатами соціологічного дослідженнябільшість злочинців, засуджених за згвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобтодуже рідко людина зчинює згвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх гвалтівників мають родину, до того ж у кожного третьогоз них є діти. Члени їх родин - батьки, дружини - за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів,є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього гвалтівника. Наприклад, усім відомий маніяк Чикатило був філологом за освітою, навіть, дипломну працю писав за Радищевим. Викладав в училищі, був членом КПРС. Але його соціальний розвиток зупиняли два факти : по-перше, він у багатьох викликав страшенну антипатію, по-друге, з армії він був гомосексуалістом, до тогож пасивним. Він був дуже боягузливим ще з дитинства, бо його батько часто бив матір. Самого Чикатило батьки не панькували, загальна атмосфера в родині була мовчазна та неприязна. Свідомість цього чоловіка все життя пригнічувало знання того, що його старший брат у 1933 році був з'їдений. Своїх жертв Чикатило не гвалтував, бо був імпотентом, а вбивав, розрізав та намагався їсти.[21] В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в роскоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До тогож не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників - 75% засуджених за згвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним збатьків (чаще матір ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість гвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими нам здаються особливості свідомості та цінністні уяви насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою "часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку". Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та споживче до неї ставлення. Нервово-психічні захворювання та пов язані з ними особливості сексуального життя зустрічаютьмя доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності гвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% згвалтувань скоюється чоловіками напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов язково називається в таких випадках алкогольне сп яніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.
Спеціальний субєкт згвалтування передбачається ч.2та ч.4 ст.117 КК - особа, яка раніше вчинила такий злочин та особливо небезпечний рецидівіст. До речі, ці випадки разом зі скоєнням згвалтування групою осіб, передбаченого ч.3 ст.117 КК, утворюють кваліфіковані види згвалтування, які ми розглянемо далі в роботі.
2.5 Наслідки пережитого посягання для потерпілої особи
Серйозним питанням у вирішенні проблеми захисту від згвалтування є так звана реабілітація потерпілої особи, яка, на наш погляд, зовсім не передбачена нині діючим законодавством. Навіть в медичних закладах дуже рідко можна зустріти спеціаліста, який в тяжку хвилину зміг би допомогти потерпілій від згвалтування оговтатися та опанувати свої почуття та емоції. С перемінним успіхом цим намагаються займатися спеціалісти з психології, але їм в їхньому прагненні не допомагає ні Міністерство здоров я України, ні різноманітні соціальні держорганізіції, які могли б розробити програми соціальноі та психологічної (психічної, навіть) реабілітації для потерпілих від згвалтувань. Тому, навіть якщо може здатися не зовсім відповідною кримінальному праву ця тема, хочеться сказати декілька слів про наслідки, які чекають на жертви згвалтувань, та про те, як можна допомогти потерпілим у подібних ситуаціях.
Страх, біль, шок, потрясіння - все це неминуче відчуває практично кожна жертва. Більшість потерпілих не позбавляються відсорому та приниження і вподальшому, коли їм доводиться відповідати на безтактовні питання, вислухувати обвинувачення у неправильній поведінці, давати свідчення в процесі судового розгляду та т.ін. За соціальними дослідженнями кожна четверта дівчина,що постраждала від згвалтування після розгляду справи у суді змінила місце проживання або звільнилася з дотодішнього місця роботи. Правда, переважно це дівчини, які не були в шлюбі. Крім того, у багатьох спостерігаються затяжні депресії, апатія, різні фобії, апатія, надовго зберігаються агресія,недовіра до отчуючих, втрата повага до себе, відчування "забрудненності". Медики-психіатри, що досліджують жертви згвалтування вказують, що майже всі потерпілі від цього злочину навіть рік потому скаржаться на порушенн сну, головний біль, депресії, їх не залишало почуття вини. Відомо багато випадків, коли розголошення відомостей про вчинений злочин підштовхувало потерпілу до суіцидальної спроби. 60% жертв згвалтувань замикаються в собі, рідше виходять з дому, зводять до мінімуму спілкування з друзями та знайомими. Десь 4 випадки з 50 викликають розпади шлюбів, бо в першу чергу у потерпілих жінок виникають сексуальні проблеми.
Вже згадувалося про провокуючу роль віктимної поведінки. Але, як це не парадоксально, не меншу небезпечність приховує в собі і страх перед можливим згвалтуванням, який прищеплюється дівчаткам батьками в якості азів сексуального виховання. І справа не лише в тому, що страх не найкраща зброя в ситуаціях, що погрожуютб недоторканності особи. Витратами подібного виховання є безпорадність, невпевненність в собі та недовіра до оточуючих, підозра до всього і до всіх. Дівчата, що мають вже в собі подібну "програму" порушення психіки, страждають ще більше, якщо нещастя все ж таки з ними трапляється.
Велику роль в реабілітації тих, хто став жертвою насильства у розвинених країнах Заходу відіграють різноманітні громадянські організвції. Наприклад, в Германії існує "Допомга згвалтованим жінкам", у Франції - "Жінки об єднуються". Ці організації фінансуються виключно за рахунок пожертвувань та членських внесків. Мета таких організацій - емоційна підтримка, порада, а також освітня робота в засобах масової інформації, формування громадської думки стосовно згвалтувань як соціальної проблеми. На жінок, що звертаються до таких організацій, благотворно впливає те, що там вони можуть поговорити з тими, хто пережив таке ж нещастя, хто їх не засудить та зрозуміє. Нам здається, що подібні громадянські організації цілком змогли би функціонувати і в наших умовах, тим паче, що досвід створення різноманітних психологічних служб, телефонів довіри і т.п. вже накопичений. Що стосується профілактичної роботи, то тут в першу чергу треба сказати про те, що існує величезна необхідність вдосконалення морального виховання підростаючого покоління, в тому числі статевого, до того ж не тільки у медичному,а й в соціальному аспектах. В фундамент цього виховання повинні бути покладені ідеї самоцінності існування кожної людини, його фізичної недоторканності. Необхідно також, використовуючи засоби масової інформації, підвищувати рівень знань населення про правові наслідки злочинів на сексуальному грунті, про типову ситуації, коли такі злочини найбільш ймовірні. До того ж уся профілактична пропаганда повинна стосуватися та адресуватися як чоловікам, так і жінкам. Велике значення останнім часом здобуває проблема організації досугу підлітків та молоді, бо серед причин згвалтувань не останнє місце займає незадовільнена потребність в самозатвердженні. Наряду з цим за допомогою соціологічних досліджень, в процесі правоохоронної, педагогічної та медичної практики необхідно виявляти групи "підвищеного ризику". З їхними представникми треба вести індивідуальну роботу за спеціальними методичними програмами, які повинні створюватися спільною працею юристів, психологів, сексопатологів, педагогів. У зв язку було би дуже корисним створення спеціальних курсів, до завдання яких входилоби навчання змістовному спілкуванню, взаємодії. Зараз подібні заходичомусь орієнтовані на людей дорослих та маючих гроші, а не на тих, хто в цьому має потребу остріше - зовсім юних членів нашого суспільства,які ідуть в світ без якоїсь підготовки до реальних проблем людського суспільного життя.