У деяких неповнолітніх потерпілих у родині зформировані установки без критики відноситися до вимагань збоку дорослих, і у випадках згвалтування вони виконують все, що "дорослі" до них пред являють. Тож як тут не звертатися до проблем статевого виховання у родинах? Або ще страшнішими є ситуації, коли потерпілі не заявляють про здійснений злочин, бо бояться своїх батьків, які за "репутацію родини" здатні покалічити свою дитину. Неправильне відношення до дівчини-підлітка з боку батьків можуть зформувати специфічні індивідуально-психологічні особливості, які потім, протягом всьогонаступного життя, міцно впливають на особливості поведінки, в тому числі і в кримінальній ситуаціі.
Не можна, звичайно, нехтувати і випадками, коли сама поведінка потерпілих маєпровокаційний характер і інколи ініціює сексуальні притязяання винних, збуджуючи та розтормажуючи їх, а інколи народжує установки на специфічне тлумачення цієї поведінки. Так, неповнолітня Х., приїхавши на канікули в село,зовсім змінила стиль своєї звичайної поведінки. Вона демонструвала свою дорослість, досвідченість міськоїдівчини, палила, за північ гуляла з хлопцями. В одну з прогулянок підлітки зуміли завести її до підвалу дитячого садку, де й згвалтували. Вона намагалася чинити опір, прохала "не чіпати її" , казала, що "ще дівчина", але це вже не змінило думки хлопців, яка склалася в результаті її поведінки. Самовина Х. очевидна, але існують ще й інші форми самовини. Наприклад, коли дівчина сама провокує й добровільно вступаєв статевий акт з чоловіком, а потім, під впливом батьків або власних розсудів, розповідають в райвідділі міліції про "згвалтування". Але про подібні випадки іншим разом.
Що стосується ч.4 ст.117 КК, то нею передбачена відповідальність за згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої.
Згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, є особливо кваліфікованим видом згвалтування тоді, коли особа, що була визнана вироком суду особливо небезпечним рецидівістом, після набрання цим вироком законної сили вчиняє принаймні одне закінчене чи незакінчене згвалтування. При цьому не має значення, чи була особа його виконавцем чи виступила в ролі іншого співучасника - організатора, підмовника або пособника. Якщо згвалтування було вчинене особливо небезпечним рецидівістом у співучасті, зазначена ознака як така, що характеризує особу винного, не повинна інкримінуватись іншим співучасникам.
Особливо тяжкими наслідками згвалтування можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування. Тобто якщо систематизувати усі наведені прояви особливо тяжких наслідків, можна зробити висновок, що такими наслідками є:
1) смерть потерпілої, що знаходиться у причинному зв язку зі згвалтування (замахом на нього), в тому числі смерть внаслідок самогубства потерпілої, единою чи основною причиною якого було її згвалтування;
2) тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпілій в процесі її згвалтування (замаху на нього) чи одразу після цього, крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння; таке ж тяжке тілесне ушкодження, що є наслідком спроби потерпілої вчинити самогубство, єдиною чи основною причиною чого було її згвалтування;
3) зараження потерпілоі вірусом імунодефіциту людини або сифілісом у процесі її згвалтування (замаху на нього).
Форма вини щодо окремих проявів особливо тяжких наслідків згвалтування може впливати на остаточну кваліфікацію дій винного. Заподіяння потерпілій смерті з необережності, умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження (крім тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася її смерть, охоплюється ч.4 ст.117 КК і додаткової кваліфікації за ст.98, 101, 105 і т.д. не потребує.
Згвалтування малолітньої має місце тоді, коли злочин спрямований проти дівчини, якій на моент його вчинення не виповнилось 14 років. Суб єктивне ставлення винного до віку потерпілої характеризується такими ж особливостями, як і при згвалтуванні неповнолітньої.
Деякі науковці, тлумачачи відповідне роз яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1994 року № 4, роблять висновок, що Верховний Суд виходить з положення, відповідно до якого особа, яка ємалолітньою, тобто не досягла 14 років - не може розуміти значення дій, які вчиняються з нею, або не може чинити опір насильнику, а отже, стосовно згвалтування, завдоволення статевої пристрасті неприродним способом знаходиться в безпорадному стані. Такий висновок, зокрема, означує, що факт недосягнення дівчиною 14 років сам по собі завжди свідчить про її безпорадний стан, а тому її добровільна згода на статеві зносини має недійсний характер. Відповідна особа, яка вступила в статеві зносини з малолітньою, завжди має нести відповідальність за згвалтування.
Між тим для подібних висновків достатніх підстав немає. Треба розмежовувати основний зміст поняття безпорадного стану потерпілої (особа не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею лій або не могда чинити опір насильнику) і окремі прояви такого стану, одним із яких може бути малолітній вік потерпілої. Очевидно, що є різниця між згодою на вступ у статеві зносини, яку дає дівчина, що досягда 13 років 10 місяців, і такою ж згодою з боку семирічної дівчинки. У першому випадку питання про безпорадний стан потерпілої треба вирішувати, виходячи з індивідуальних особливостей її розвитку і керуючись, перш за все, основним змістом цього поняття, а в другому про безпорадний стан потерпілої дійсно свідчить сам її вік. У юридичній лдітературі давно пропонувалося встановити вік, недосягнення якого розглядалося б як презумпція наявності безпорадного стану потерпілої, і вже тоді за орієнтир було взято не 14, а 12 років. З урахуванням розвитку соціуму та його окремих індивидів слід також звертати увагу на особливості розвитку кожної окремої потерпілої, бо навіть у віці 12 років дівчина може або зовсім не уявляти, що собою являє інтимна сфера людського життя, або бути вже в фізичному розумінні жінкою і дійсно давати добровільну згоду на статеві зносини. Від цих відмінностей залежить і психічне відношення потерпілої до скоєного злочину та наслідки пережитого для неї, як і взагалі у всіх жертв згвалтування.
Висновки
Написавши роботу, зітхнувши з полегшенням і дозволивши собі трохи вільніший стиль, ми вже вкотре замислилися: чи досягли ми мети своєї роботи, чи довели собі і ще комусь актуальність цієїтеми, і чи потрібно було витрачати стільки часу і паперу...?
Здається, всім, хто хоча б один раз стикався у житті зі страшною історією згвалтування і ознайомлювався потім зі змістом ст.117 ККУ, ставало досить зрозумілим, що в нашому суспільстві соціальна захищенністьжінки не забезпечується навіть на папері. І що не треба розмахувати руками, вказуючи на недорліки законодавства і законодавця, а робити щось хоча б тоді, коли лихо - "згвалтування" вже сталося. Ніякі курсові роботи студентства, мудрі думки вчених-криміналістів чи навіть окремі випадки злочинної діяльності не зможуть змінити щось у звичному строї нашого життя. Ніхто не стане на захист згвалтованої дружини, чоловік якої знає це наперед. Ніхто не доведе суду, що чоловік, який прийшов до цього суду задопомогою, може бути жертвою згвалтування. У кращому випадку він отримає "захист від посягань на його честь та гідність" та піде додому із почуттям посрамленності та непотрібності своїй державі. Нам, як людям, що через пару років поповнять лави юристів, дуже хотілося б щось змінити, забезпечити своєму народові захист від злочинних посягань всілякого роду, і зараз ми знаємо ( чи нам так здається) як це зробити, а чи зможемо у майбутньому здійснити свої мрії та бажання в дечому залежить і від моеї держави.