Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:
A) Dando – дарувальник безпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.
B) Promittendo – дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.
C) Liberando – дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.
Як особливі види дарування передбачались:
A) Donatio remuneratoria – дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).
B) Donatio sub modo – дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).
C) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва.
Обширне визначення договору дарування подано в ЦК РФ: за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов’язується передати іншій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимогу) до себе або до третьої особи, або звільняє чи зобов’язується звільнити її від майнового зобов’язання перед собою або перед третьою особою. Якщо в договорі дарування міститься обіцянка дарунку в майбутньому, то такий договір має бути укладений в письмовій формі. Недотримання такої вимоги має наслідком нікчемність договору. Договори дарування нерухомих речей підлягають державній реєстрації.[8]
У Німецькому Цивільному Уложенні правовому регулюванню договору дарування присвячено 19 параграфів розділу 4 книги 2 «Зобов’язальне право». Надання, через яке одна особа за рахунок свого майна збагачує іншу особу, вважається даруванням, якщо обидві сторони згідні з тим, що надання здійснюється безоплатно. Надання може відбутися і без згоди обдарованого. У такому випадку дарувальник може призначити розумний строк для заяви про прийняття. З перебігом встановленого строку дарування вважається прийнятим, якщо інша особа до цього моменту не відмовилася від нього. Тобто, договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний. На випадок обіцянки вчинити дарування встановлене нотаріальне посвідчення дарування під страхом недійсності договору. Такий законодавчий підхід запозичений з римського права. Адже в класичному римському праві дарча обіцянка мала обов’язкову силу, якщо вона виражалася у формі стипуляції: словесній формулі, в якій особа на поставлене запитання відповідала, що вона дає або зробить те, про що її запитують. Слід відзначити практичну доцільність встановлення такого правила. Адже без формалізації форми обіцянки дарунка жодна зі сторін на випадок спору не зможе довести своєї правоти. Якщо ж обіцянка зафіксована і посвідчена нотаріально, то проблема її доказування відпадає.
Договір дарування за Цивільним кодексом Польщі конструюється як консенсуальний: дарувальник зобов’язується до безоплатного виконання зобов’язання на користь обдарованого коштом свого майна (ст. 888). Цивільний кодекс Квебеку встановлює імперативні вимоги щодо форми договору дарування. Будь-який договір дарування – як рухомого, так і нерухомого майна – має бути нотаріально посвідченим під страхом його недійсності. Дарування має бути оголошеним. Виняток встановлений на випадок дарування рухомого майна зі згоди сторін, яке підтверджене фактом його передання в безпосереднє володіння обдарованого.
Договір дарування є безвідплатним. Тобто, встановлення в самому договорі будь-якого зустрічного еквіваленту з боку обдарованого на користь дарувальника буде означати, що такий договір не є даруванням (ч.2 ст.717 ЦКУ). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:
1) Символічне зустрічне задоволення як данини у традиції – наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючоріжучих предметів або домашніх тварин;
2) Виконання обов’язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва – ст.729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов’язку з використання пожертви стосується третіх осіб;
3) Покладення на обдаровувану особу обов’язку на користь третьої особи (ст.725 ЦК України). Такий обов’язок полягає у вчиненні певної дії або утримання від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачуючи грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи вимог про виселення тощо. Такий обов’язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обтяжують (обмежують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;
4) Покладення на обдаровувань особу обов’язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.
Обдаровуваний у цьому випадку зобов’язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі.
Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов’язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.[9]
Договір дарування за ЦК України – це односторонній договір. З одного боку потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, – згодо обдаровуваного на прийняття дару.
Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Попереднє регулювання даних правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1963р. ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов’язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості не набуття права власності та обтяження певними обов’язками:
1. По-перше, це стосується договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Виникає зобов’язальне правовідношення – кредитором стає обдаровуваний (ст.723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником – дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії.
2. По-друге, покладення на дарувальника обов’язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб. Через невиконання він зобов’язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст.721 ЦК України).
При консесуальному договорі обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов’язаний його передати (ст.723 ЦК України).
2. Сторони та зміст договору дарування
Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Стороною договору дарування може бути будь-який суб’єкт цивільного права.
Фізичні особи – дарувальники повинні мати відповідний обсяг дієздатності. На відносини дарування поширюються загальні правила щодо обсягу дієздатності фізичних осіб в цивільних відносинах.
Обдаровуваним може бути будь-яка фізична особа незалежно від обсягу дієздатності. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо це не суперечить установчим документам такої юридичної особи.[10]
Дарувальником і обдаровуваним можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіка Крим та чинного законодавства. Правовий статус територіальної громади як сторони в договорі дарування визначається з урахуванням положень Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
Дарування майна іншим особам є виключним правом власника майна, яке є предметом договору. Неповнолітні можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Особи віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків (усиновителів), піклувальників.
Певні обмеження стосуються можливості бути стороною договору дарування підприємницьких товариств. Останні можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам. Установчими документами відповідно до Закону «Про господарські товариства» для акціонерних товариств і товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних і командитних товариств – установчий договір. Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.
Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.[11]