Відносини дарування, як зазначалось, мають не лише правовий, а й моральний аспект. Предметом договору дарування можуть бути речі, які поряд з матеріальною мають для дарувальника також немайнову цінність. Це може бути сімейна реліквія, річ, з якою пов’язані важливі обставини в житті дарувальника, предмети, що підтверджуть участь дарувальника або близьких йому людей в певних історичних подіях тощо. У разі загрози втрати такого дарунка з вини обдаровуваного договір дарування може бути розірваний за ініціативою дарувальника.[21]
Окремою підставою розірвання договору дарування є недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність. Правовий режим таких речей визначається також законодавством про охорону пам’яток історії та культури, зокрема Законом України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Державний реєстр національного культурного надбання. Згідно із вказаним Положенням до Державного реєстру заносяться історії та предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком техніки, науки, культури,життям і діяльністю видатних діячів, пам’ятки архітектури і містобудування тощо.
Якщо виникає загроза знищення або істотного пошкодження таких речей внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного, дарувальник має право розірвати договір дарування.
Розірвати договір дарувальник має право з зазначених вище підстав за умови наявності дарунка у натурі. Отже, предмет договору дарування може бути річчю індивідуально визначеною і, крім високої майнової вартості – неспоживною. Якщо дарунок знищений, вимога про розірвання договору і повернення речі пред’являтися не може.
Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Останній зобов’язаний повернути у натурі з урахуванням можливого нормального зносу за час перебування в обдаровуваного. Відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, розрахунки, пов’язані з поліпшенням подарованої речі у разі розірвання договору дарування із зазначених вище підстав законом не передбачено.
З цього приводу ще в дореволюційній літературі були висловлені різні думки. Так, Д.І. Мейєр вважав, що повернення дарунку припиняє дарування. Єдиний спосіб припинення, характерний виключно для дарування – це повернення дарунку. Г.Ф. Шершенєвіч вважав, що дарування може припинитися тоді, коли воно є в стадії зобов’язального правовідношення. Повернення дарунку – не що інше, як особливий спосіб позбавлення обдарованого права власності на подароване майно з підстав, встановлених законом .
У Німецькому Цивільному Уложенні передбачена можливість вимагати повернення дарунку, якщо дарувальник після його вчинення не в змозі забезпечити власне належне утримання або виконати покладені на нього в силу закону обов’язки з утримання своїх рідних, подружжя, партнера або колишнього подружжя чи партнера. У такому випадку застосовуються правила про повернення безпідставного збагачення. За такими ж правилами може бути відмінене дарування. Підставами відміни дарування є: якщо обдарований проявив грубу невдячність, вчинив тяжкий проступок щодо дарувальника або його близьких родичів. Право на відміну дарування надане і спадкоємцю дарувальника, але тільки тоді, коли обдарований умисно і протиправно позбавив життя дарувальника або перешкоджав йому відмінити дарування. Відміна дарування здійснюється шляхом вчинення заяви обдарованому. Про відміну дарування йдеться в нормах ст.578 ЦК РФ.
У коментарі до глави 55 ЦКУ Ю.В. Білоусов зазначає, що договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, оскільки, як правило, виконується одразу при його укладенні. Однак далі автор пише про можливість дарувальника вимагати розірвання договору та повернення дарунка. Більш логічно та правильно говорити про відміну дарування та про право дарувальника вимагати повернення дарунку з підстав, про які йдеться в нормах ст.727 ЦКУ.
5. Пожертва як різновид договору дарування
Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, новий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету – пожертву. Пожертва – це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст.729 ЦК України).
Специфічними рисами пожертви є насамперед визначення мети, для досягнення якої даруються певні речі. Мета визначається договором. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.[22]
Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права.
Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст.730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.
Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство.[23] Отже, благодійництво та пожертва – тотожні поняття. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.
Відповідно до цього закону меценатство – добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.
Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч.2 ст.717 ЦК, оскільки визначаючи в ст.730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов’язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов’язок забезпечити таке право.[24]
Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою
Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до обумовленої договором мети.Таким чином, право власності особи, якій пожертвували майно, має певні особливості. Така особа не вправі здійснювати належне їй право як абсолютне. Адже використання пожертви на інші, не обумовлені договором цілі, навіть якщо таке використання за призначенням виявилося неможливим, допускається лише за згодою пожертвувача. Наприклад, у разі, коли предметом дарування є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов’язок надати її у суспільне користування, тобто дозволити доступ усім бажаючим.
Згідно з ч.3 ст.730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.
У разі смерті пожертвувача чи ліквідації юридичної особи – пожертвувача, використання пожертви для інших цілей може здійснюватися за рішенням суду (ч.2 ст.730 ЦКУ). Слід звернути увагу, що в правозастосувальній діяльності неодмінно виникне питання: хто ж може звернутися до суду з відповідною вимогою у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям чи про зміну мети її використання. Тобто механізм реалізації такого законодавчого положення практично відсутній. Очевидно, що правом на звернення до суду у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям та про зміну цільового її використання мають бути наділені будь-які зацікавлені особи, про що має бути зазначено у ч.2 ст.730 ЦКУ.[25]
Окремо слід зазначити, що за ч.3 ст.720 ЦК передбачається навіть «не обтяжувати» статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі «пожертви» і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.