Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 102 из 193)

1 Відомості Верховної Ради України.- 2000. -№ І.-Ст. 1. - !

безпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути від­повідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання лом-бар- дами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом заставних операцій. Договір зберігання таких речей укла­дається у письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. У її змісті обов'язково вказуються прізвище, ім'я та по батькові покла­жодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на збе­рігання, визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови договору. Додатковою гарантією забезпечення майнових інте­ресів поклажодавця є покладення на ломбард як зберігача обов'язку по страхуванню переданих на зберігання речей (ч. З ст. 967 ЦК). Речі, передані на зберігання, повинні бути застраховані ломбардом за влас­ний рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за домовленістю сторін.

Ломбард зобов'язаний зберігати передані на зберігання речі про­тягом визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, вона підлягає продажу в порядку, вста­новленому законом (ч. 1 ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підляга­ють реалізації через комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця. Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що площа належних йому приміщень, яка значно менша у порівнянні з товарним складом не дозволяє за­безпечувати зберігання невитребуваних своєчасно речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні витрати лом­барду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦК). Право банків надава­ти послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і, одночас­но, вільного доступу поклажодавця до них визначається положення­ми ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»1. У цьо­му випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею поклажодавцю іменного документа. У останньому зазнача­ються прізвище, ім'я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання та повернення речей. Цей спеціальний вид зберіган­ня може грунтуватись на двох окремих договорах. За договором збе­рігання цінностей у банку останній приймає на зберігання докумен­ти, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторо­нами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаю­ться без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти правочини з

1 Відомості Верховної Ради України. - 2001.- № 5-6. - Ст. ЗО.

298


Розділ XII


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ


299



ними. Це, зокрема можуть бути правочини по управлінню цінними паперами. Вони полягають у відчуженні банком цінних паперів, пе­реданих на зберігання і придбання інших, більш прибуткових і рин­ково привабливих, з постійним урахуванням і збереженням їх сукуп­ної ринкової вартості. Можливість одночасного зберігання і здійс­нення правочинів стосовно цінних паперів обумовлена насамперед їх правовою природою і статусом банку як фінансової установи, що мо­же здійснювати операції з ними. Саме це дозволяє поєднувати забез­печення схоронності і управління цінними паперами.

За окремим договором банк може надати поклажодавцеві можли­вість зберігання цінностей або документів у індивідуальному банків­ському сейфі. У цьому разі він надає поклажодавцеві можливість ко­ристуватися ним (його частиною або спеціальним приміщенням). Умови такого договору також можуть бути різними. В одному випад­ку банк зобов'язується приймати цінності і документи, що станов­лять предмет зберігання, а також контролювати забезпечення їх схо­ронності, поміщення в сейф і одержання поклажодавцем. В іншому випадку поклажодавцеві за договором може бути надане право осо­бистого доступу до сейфа (його частини або спеціального приміщен­ня), що знаходиться під охороною. За таким договором поклажо-давець має право особисто розміщувати і вилучати цінності, які зна­ходяться у банку на зберіганні. Для цього він отримує ключі він сей­фа, а також відповідні документи або картки, які ідентифікують його і посвідчують право доступу до сейфа (або спеціального приміщення) та одержання з нього цінностей. У цьому разі банк позбавлений мож­ливості контролювати вміст сейфа, але зобов'язаний унеможливити проникнення у приміщення, де він знаходиться, осіб, які не мають права доступу до нього. Стаття 971 ЦК передбачає також можливість укладення договору про надання індивідуального банківського сей­фа, що не охороняється банком. До відносин сторін, які виникають в зв'язку з укладенням такого договору, застосовуються положення про майновий найм (оренду) (гл. 58 ЦК).

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК). Для забезпечення можливості пасажирів звільнитися від необхідності пильнувати свою поклажу і одночасно бути впевненими у її схоронності, в організаціях і на підприємствах транспорту організована робота камер схову. Розташовані на терито­рії організацій і підприємств транспорту камери схову зобов'язані приймати на зберігання речі, які належать не тільки пасажирам, а й іншим особам незалежно від наявності у них проїзних документів (ч. 1 ст. 972 ЦК). Це характеризує договірні відносини у даному ви­падку як такі, що грунтуються на публічному договорі. Камери схову можуть бути звичайними, де прийом і видача речей здійснюються відповідальними за це працівниками, і автоматичними, якими можна користуватися без втручання останніх. На підтвердження прийняття


речі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві ви­дається квитанція або номерний жетон. їх наявність у особи дає їй право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебуван­ня на зберіганні. ЦК передбачає обов'язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошко-дженя речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. Правила зберігання речей у камерах схову на відповідному виді транспорту, видані відповідно до транспортних кодексів (статутів), визначають граничні строки зберігання таких речей. Ці строки можуть визначати­ся також за домовленістю сторін. Якщо пасажир або інша особа не за­брали належну їм поклажу у встановлені строки, камери схову орга­нізацій і підприємств транспорту зобов'язані зберігати річ протягом трьох місяців. Після їх спливу, річ може бути продана з відшкодуван­ням всіх поточних витрат, а залишок суми виторгу повертається по-клажодавцю. ЦК визначає обов'язок забезпечити схоронність валіз (сумок), інших особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), які він перевозить у спеціально відведеному місці (ст. 974). У поїздах таким спеціально відведеним місцем є багажний вагон, у літаках - багажний відсік, у автобусах міжміського перевезення - ба­гажне відділення.

Зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК). Гардероб організації - це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів про­тягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнаєть­ся організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одно­часно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номер­ний жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гар­деробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або без­оплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного1 знака, що посвідчує виникнення відносин по збе­ріганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на по­вернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним до­казів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути на­дання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гарде­роба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний же-