Після відмови комісіонера від договору комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера. Це можуть бути речі, які були надані йому для виконання доручення, або частково отримані від контрагента за договором для передачі комітенту. Для розпорядження таким майном комітенту надається п'ятнадцять днів від дня отримання ним повідомлення комісіонера про відмову від договору. В іншому випадку у комісіонера виникає право: а) передати майно на зберігання за рахунок комітента; б) продати його за най-вигіднішою для комітента ціною.
Ще однією підставою припинення договору комісії, яка спеціально визначена в гл. 69 ЦК, є смерть фізичної особи або припинення юридичної особи (ст. 1027 ЦК). Як уже зазначалося, договір комісії не має такої ознаки, як особисто-довірчий характер відносин між його сторо-
нами. Це знаходить свій відбиток і на вирішенні питання щодо припинення договору комісії. За загальним правилом, у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — комісіонера договір комісії припиняється. Разом із тим такі наслідки виникають не завжди. Якщо юридична особа - комісіонер припиняється з переданням усього належного їй майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам, тобто якщо має місце правонаступництво (ст. 104 ЦК), договір комісії може зберігати свою силу. Вирішення цього питання залежить від комітента. Договір комісії не припиняється, якщо комітент згодний продовжити його дію і його влаштовує особа нового комісіонера - правонаступника юридичної особи. В іншому випадку комітент протягом строку, встановленого для заявления кредиторами своїх вимог (ч. 4 ст. 105 ЦК), має повідомити про свою відмову від договору комісії.
ЦК не передбачає правил щодо окремих видів договору комісії.
В ньому закріплене загальне правило, відповідно до якого законом
можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих
видів майна (ст. 1028 ЦК). Такий підхід у цілому є виправданим.
Дійсно, в ЦК мають бути закріплені основні, найбільш важливі нор
ми щодо договору комісії. Норми, які б враховували особливості
окремих видів відносин, що випливають із договору комісії, можуть
знайти своє закріплення в спеціальних нормативних актах. Звертає на
себе увагу один важливий момент: відповідно до ст. 1028 ЦК регулю
вання окремих видів договору комісії має здійснюватися законами, а
не підзаконними нормативними актами, як це нерідко має місце сьо
годні (наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими то
варами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних
зв'язків і торгівлі України від 22 березня 1995 р. №79/615). Такий під
хід потребує прийняття відповідних законів, які б регулювали відно-;
сини, що виникають в окремих видах договору комісії. л
Глава 51. ДОГОВІР УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ
§ 1. Загальна характеристика договору (предмет, форма, сторони)
Згідно зі ст. 1029 ЦК, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Договір управління майном укладається в результаті різних причин, мотивів та обставин. Ними може бути необхідність, що виникла внаслідок неможливості здійснювати правомочності щодо свого майна самим власником, наприклад, коли він є недієздатною, малолітньою особою тощо. Схожою є причина для укладення договору
326
Розділ XII
ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ
327
Характерним для цього договору є здійснення управління в інтересах власника або названої ним особи - вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі. Однак ЦК не називає договір управління майном довірчим, незважаючи на те, що отримання таких повноважень, яких набуває управитель, очевидно обумовлює підвищену ступінь довіри між сторонами договору.
Укладенням такого договору замінюється або опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст. 317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Проте зосередження у управителя всіх трьох правомочностей не тягне за собою перехід до нього права власності на майно, що передане йому в управління. Тобто договір управління майном не опосередковує виникнення права власності у іншої особи (управителя) і не належить до групи договорів про передачу права власності на майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо). Обсяг повноважень щодо управління майном, особливо, що стосується розпоряджання ним, є або вужчим, ніж у власника, або хоч і тотожнім правомочностям власника, але контрольованим з боку останнього чи інших осіб (органу опіки та піклування, нотаріуса). Тобто на відміну від власника, який здійснює право своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК), управитель реалізує свої повноваження залежно від волі власника або інших осіб.
Отже, на підставі договору управління майном між управителем і установником управління встановлюються зобов'язальні правовідносини. Однак ст. 1029 ЦК передбачає й можливість виникнення на підставі цього договору права довірчої власності. Такі ж положення містить Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», розділ V якого врегульовує відносини довірчої власності і управління іпотечними активами.
Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в анг-ло-американському праві, яким випрацьювані відповідні засади й механізми і, що головне, відсутність у ньому традиційного для права України дуалістичного поділу цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні. Внаслідок введення до законодавства України норм про довірчу власність складається нетипова правова конструкція,
якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові відносини. В ч. 2 ст. 1029 ЦК зазначається на можливість обрання того чи іншого варіанта відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'язальних правовідносинах, або з укладенням цього договору відносини між ними піддаються регулюванню нормами речового права.
Тому, виходячи з аналізу ст.1029 ЦК, можна змоделювати декілька конструкцій правовідносин. Перша: договірні правовідносини, у яких перебувають сторони договору управління майном. Друга: договір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від установника управління майном до набувача (довірчого власника). З передачею майна (виконанням договору) цей договір припиняється і виникають речові відносини - довірчої власності. Третя: речові відносини (довірчої власності) існують паралельно з зобов'язальними відносинами (довірчого управління). Схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл. 33 ЦК) та суперфіцію (гл. 34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються одночасно і зобов'язальними.
Договір управління майном належить до договорів про надання послуг, якими є здійснення прав власника стосовно переданого в управління майна. Цей договір схожий з договором про передачу майна в користування, наприклад, в оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управителем, який його здійснює не для задоволення власних потреб в цьому майні, а задля інтересів установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає не в доступі до майна, використанні його властивостей, а в отриманні оплати від виконання своїх функцій (наприклад, виконанні моральних зобов'язань перед підопічним або родичами померлого тощо).
Договір управління слід відмежовувати й від договорів комісії (ст. ІОН ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК) та агентського договору, врегульованого в гл. 31 ГК. Так, якщо за договорами комісії та доручення зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК). Повірений за договорами доручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управитель - від власного імені. Крім того, на відміну від названих договорів договір управління майном не можна вважати посередницьким.