Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 118 из 193)

Перелік видів добровільного страхування, який міститься у Законі (ст. 6), не є вичерпним. Страховик може здійснювати будь-які види добровільного страхування. Визначальним моментом при цьому є на­явність, по-перше, прийнятих страховиком правил (загальних умов) страхування, які пройшли реєстрацію в Уповноваженому органі; по-друге, відповідної ліцензії на здійснення конкретного виду добровіль­ного страхування.

Таким чином, договір страхування є безпосередньою підставою-для виникнення зобов'язань як з добровільного, так і обов'язкового страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні (страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі страхувальником, на ко­ристь якої укладено договір страхування (подати допомогу, ви­конати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачува­ти страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону).

Договір страхування є двостороннім. Сторонами цього договору є страховик та страхувальник, які наділені як правами, так і обов'язка­ми. Страхувальник зобов 'язується сплатити страховий платіж, а стра­ховик — виплатити грошову суму (здійснити страхову виплату) у разі-настання страхового випадку. У договорі страхування (у самому тек­сті договору або в додатках до нього) можуть бути зазначені також інші особи (застрахована особа, вигодонабувач), але наявність цих осіб у страховому зобов'язанні ніяким чином не впливає на двосто­ронній характер договору страхування.

1 Ліцензія на конкретний вид обов'язкового страхування видається, коли страховик,
має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не
передбачено законодавством. Під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наяв­
ність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страху­
вання (п.2.13 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затв. розпоряджен­
ням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28 серпня1
2003 р. № 40).

2 Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, крім наве­
деного, встановлює також форми типового договору та особливі умови ліцензування
обов'язкового страхування, , , .


Договір страхування є оплатним. Страхувальник, сплачуючи страховий платіж, здійснює плату за страхування, оплату наданої страховиком страхової послуги, яка полягає в тому, що страховик бе­ре на себе ризик настання певної події (страхового випадку), з настан­ням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Не впливає на оплатний характер договору стра­хування ненастання страхового випадку протягом чинності договору страхування. У такому разі страховик все ж таки надає страхувальни-ку страхову послугу, звільнивши страхувальника, наприклад, від не­безпеки понесення обумовлених договором втрат.

Договір страхування, за загальним правилом, є реальним. Він, як­що інше ним не встановлено, набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (ст. 983 ЦК; ч. З ст. 18 Закону). З наведеної норми випливає, що сторони можуть обумовити момент набрання чинності договором страхування будь-яким іншим моментом, наприклад, в момент досягнення ними згоди за всіма істотними його умовами та (або) підписання тексту договору (або ви­дачі страховиком страхового полісу). У цьому випадку договір стра­хування набирає чинності ще до моменту сплати страхового платежу, і як наслідок цього, обов'язок страховика щодо здійснення страхової виплати при настанні страхового випадку виникає до одержання від страхувальника страхового платежу і не обумовлюється сплатою останнього. При наявності такого погодження сторін договір страху-вання носить консенсуальний характер.

Характерною ознакою договору страхування є непевність виник­нення обов'язку страховика щодо здійснення страхової виплати, що дозволяє віднести договір страхування до ризикових (алеаторних) договорів1. Страховик не знає, чи буде він здійснювати страхові вип-, лати, або у крайньому разі не знає часу або суми платежу. Ризик несе також і страхувальник, який, сплачуючи платіж (премію), не знає на­певно, чи одержить він або призначена ним особа (вигодонабувач)

1 Ризик у самому широкому розумінні можна розглядати як невідомість настання деякої події. Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у за--лежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору, як зазначав А. Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно носити ризиковий ха­рактер, в противному випадку суттєво порушується мета страхування — забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у пев­ність, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них (Гойхбарг А. Г. Единое понятие страхового договора. - СПб.: Типография т-ва «Общественная польза», 1914. - С. 25).. Сума виплат за зобов'язаннями страховика по­винна забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов'язань по здійсненню страхових виплат та покрити витрати на здійснення страхової діяльності (див., напр., Коньшин Ф. В. Государственное страхование в СССР. - М.: Финансы, 1968. - 328 с).

344


Розділ ХНІ


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЮАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 345



страхову виплату (страхове відшкодування, страхову суму), а якщо й одержить, то чи вигідно йому буде одержання такої страхової випла­ти (страхового відшкодування, страхової суми) при встановленій тривалості внесення платежів (премій)1.

Необхідною передумовою страхового зобов'язання є страховий інтерес2, який обумовлюється потребою у компенсації майнових втрат, що настали внаслідок пошкодження (втрати) або недоодер­жання певних матеріальних цінностей. Страховий інтерес носить універсальний характер. Він притаманний як майновому, так і осо­бистому страхуванню. У майновому страхуванні він полягає у від­шкодуванні (компесації) втрат у майновій сфері. Особисте страху­вання пов'язане з настанням подій, здатних породжувати потребу в одержанні грошових сум або додатковому матеріальному забезпе­ченні (наприклад, нещасний випадок, що викликав смерть особи, до­сягнення пенсійного віку). У можливості одержати таке забезпечення і полягає страховий інтерес у особистому страхуванні3. Страховий ін­терес повинен бути правомірним (ст. 980 ЦК, ст.4 Закону). Страху­вання протиправних інтересів не допускається4. Він має належати конкретній особі (страхувальнику або призначеній страхувальником третій особі)5.

При здійсненні страхування досить широко використовуються та­кі його різновиди як співстрахування та перестрахування.

Співстрахування - це страхування одного об'єкта (предмета до­говору страхування) кількома страховиками на підставі одного дого­вору страхування (ст. 986 ЦК, ст. 11 Закону). Договір співстрахуван­ня є договором з множинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстрахування має місце часткова множинність. Права і обов'язки кожного із страховиків повинні бути визначені у договорі. Співстрахування здійснюється лише за згодою страхувальника. Між учасниками договору співстрахування за взаємним погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхуваль­ником. При цьому цей страховик залишається відповідальним перед страхувальником листе у розмірах своєї частки. Використовування

1 Серебровский В. И. Очерки советского страхового права. - М.-Л.: Госюриздат,
1926.-С 65.

2 Граве К. А., Лущ Л. А. Страхование. - М.: Госюриздат, 1960. - С 42.

3 Шиминова М. Я. Основы страхового права России. - М.: Анкил, 1993. - С 31.

4 Неможливо застрахувати, наприклад, від захоплення заручників, оскільки в про­
тивному разі здійснення страхової виплати за звільнення заручників буде стимулювати
певних осіб до протиправних дій.