Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 119 из 193)

5 Одним із основних принципів страхування є правило: «немає інтересу - немає
страхування», яке полягає в тому, що право на одержання страхової виплати має лише
особа, яка має страховий інтерес (напр., особа, яка внаслідок пошкодження або загибелі
майна може понести матеріальні втрати).


моделі співстрахування може бути викликано різними причинами: наявність значних за обсягом об'єктів, і як наслідок цього - неможли­вість для одного страховика прийняти цей об'єкт на страхування, не­обхідність використання різного роду страхової кооперації (напри­клад, страховий пул) тощо1.

Від співстрахування істотно відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком своїх фінансових ризиків, пов'яза­них зі здійсненням страхувальнику страхових виплат при настанні страхового випадку. Необхідність перестрахування (як і співстраху­вання) викликана, зокрема, наявністю значних ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені ви­моги щодо забезпечення своєї платоспроможності2. Так, згідно зі ст. ЗО Закону, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сфор­мованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'яза­ний укласти договір перестрахування.

Перестрахування - це страхування одним страховиком, який уклав договір страхування, ризику виконання частини своїх обов'яз­ків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Останній має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підста­ві укладеного між страховиком та перестраховиком договору пере­страхування, який укладається без погодження зі страхувальником3. В страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину своїх ризиків, іменується цеден­том, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний ризик - також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування займає місце страхувальника. Останній при настанні страхового випадку вправі звернутись з вимо-

1 В страховій практиці використовується також подвійне страхування - страхуван­
ня одного об'єкта за кількома (два і більше) договорами страхування різними страхо­
виками. При подвійному страхуванні загальний розмір страхового відшкодування, за
загальним правилом, не може перевищувати розміру збитків, завданих страхувальнику
(вигодонабувачу), що виключає можливість безпідставного збагачення. А тому, на­
приклад, подвійне страхування не може застосовуватися в особистому страхуванні.

2 Чинне законодавство значну увагу приділяє питанням забезпечення платоспро­
можності страховиків. Так, ст. 30 Закону «Про страхування» передбачає, що страхо­
вики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наяв­
ність сплаченого статутного капіталу та наявність гарантійного фонду страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхо­
вих відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над
розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

3 Для укладення договору перестрахування страховик не зобов'язаний повідомляти
про це страхувальника.



346

РоздічХІП

гою про здійснення страхової виплати лише до контрагента за укла­деним ним договором страхування — страховика. Тому страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним пе­ред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору стра­хування (ч. 2. ст. 987 ЦК, ст. 12 Закону).

§ 3. Учасники страхових зобов'язань

Учасники страхового зобов'язання поділяються на дві групи: об­ов'язкові та факультативні (необов'язкові). Сторонами договору страхування (його обов'язковими учасниками) є страховик та страху­вальник.

Відповідно до ст. 2. Закону страховиком визнається фінансова установа1, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійснює страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії.

Для набуття статусу страховика необхідне додержання встановле­них чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Укра­їні здійснюється виключно страховиками - резидентами України, які повинні мати у свому складі не менше трьох учасників. З метою за­безпечення платоспороможності страховика та виконання ним зобо­в'язань перед страхувальниками встановлюються значні обмеження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімаль­ного розміру статутного капіталу. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазна­чених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страхови­ків на підставі укладених цивільно-правових правочинів, надання по­слуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначе-

1 Визначення терміна «фінансова установа» містить Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким фінансо­вою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому за­коном. Названий Закон до фінансових установ відносить банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопи­чувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інших юридич­них осіб, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Разом з тим наведене прямо суперечить положенням ЦК, в ст. 83 якого передбачається, що юридич­ні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, вста­новлених законом (ч. 1). Установою є організація, створена однією або кількома особа­ми (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виді­лення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. За змістом ст. 2 Закону «Про страхування» страховиком може бути не установа, а товариство, причому лише господарське (підприємницьке) (ст. 84 ЦК). А тому з ме­тою усунення термінологічної плутанини для характеристики страховика доцільно буде вживати замість терміна «установа» термін «організація», який більш точно відпо­відає сучасній класифікації юридичних осіб, передбаченій ЦК.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 347

ними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір ста­тутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалент­ній 1 млн. евро, а страховика, який займається страхуванням життя, -1,5 млн. евро за валютним обмінним курсом валюти України. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного ка­піталу статутний капітал повинен бути сплачений (за деяким винят­ком) виключно в грошовій формі (ст. ЗО Закону)1.

Крім вищезазначених організаційно-правових форм, страховика­ми можуть бути також і суб'єкти публічного права (державні орга­нізації), але тільки у випадках, прямо встановлених законодавством України. Названі страховики також створюються і діють відповідно до Закону. Причому використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх май­нових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхуван­ня2, які не мають на меті одержання прибутку, і тому не є суб'єктами підприємницької діяльності. Головна їх мета - захистити інтереси своїх учасників. Товариство взаємного страхування є юридичною особою - страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів. Страхові відносини між названим товариством та його члена­ми будуються на підставі укладеного договору страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особли­востей кожного члена товариства.

Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить зако­нодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання з правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю (ст. 13 Закону).