Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 136 из 193)


ронами пов'язується хоча б з одним із таких фактів, як передання фактором коштів, або відступлення (відчуження) клієнтом права гро­шової вимоги, договір факторингу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Нап­роти, якщо згідно з договором сторони беруть на себе обов'язки здійснити вищезазначені дії на виконання своїх договірних обов'яз­ків лише у майбутньому, договір факторингу є консенсуальним (ч. 1 ст. 640 ЦК).

Розмежування договорів факторингу на реальні та консенсуальні є найбільш простішим їх поділом на види. Окрім цього, договори фак­торингу можуть бути диференційовані на: а) факторинг з оплатою та факторинг з оплатою та фінансуванням; б) факторинг розкритий та нерозкритий; в) договір факторингу як основне та акцесорне зобов'я­зання.

Критерієм поділу факторингових операцій на сплатні та оплатніз фінансуванням слугує передбачений у договорі факторингу порядок перерахування коштів від фактора до клієнта. При оплатному факто­рингу фактор бере на себе обов'язки з отримання коштів від третьої особи, несе ризик невиконання грошового зобов'язання, тощо, однак перераховує кошти клієнту переважно лише після їх надходження від зазначеної третьої особи (боржника), що звісно у більшості випадків невигідно для клієнта. Більш вдалим для останнього виглядає факто­ринг з оплатою та фінансуванням, оскільки відповідно до такого різ­новиду факторингу фактор одразу після укладення договору факто­рингу перераховує клієнту більшу частину або всю суму належних йому коштів. Конкретний розмір подібнрго роду перерахування зале­жить від багатьох обставин, зокрема, того: є предметом договору на­явна чи майбутня вимога, який характер та тривалість мають договір­ні стосунки фактора та клієнта, наскільки боржник є платоспромож­ним тощо.

Залежно від наявності у сторін можливості щодо повідомлення боржника клієнта стосовно укладення договору факторингу, розріз­няють розкритий та нерозкритий факторинг. При розкритому факто­рингу боржнику клієнта направляється чи може направлятися по­відомлення стосовно укладення між його колишнім та новим кредиторами договору факторингу. Таке повідомлення може надісла­ти боржнику як фактор, так і клієнт. Напроти, при неррзкритому фак­торингу обидві сторони цих договірних правовідносин зобов'язані не розголошувати факт укладення договору з причин конфіденційності цієї інформації.

Договір факторингу як зобов'язання може бути основним або ак­цесорним, забезпечуючи виконання іншого, існуючого між фактором та клієнтом зобов'язання, у якому останній є боржником (абз. 2 ч. 1. ст. 1077 ЦК). Разом з тим, гл. 49 ЦК «Забезпечення виконання зобо­в'язання» не містить вказівки на такий зобов'язально-правовий спо­сіб забезпечення виконання зобов'язань як договір факторингу. Од­нак відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК договором та законом можуть бути


394


РоздыШП


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 395



встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань, що і має місце у даному випадку в зв'язку з прямою вказівкою ет.І077 ЦК на договір факторингу як можливий спосіб забезпечення виконання зобов'язань. На підставі цього є достатні підстави стверджувати про необхідність застосування норм ЦК щодо загальних положень про за­безпечення виконання зобов'язань у випадках, коли договір факто­рингу укладено між сторонами безпосередньо з цією метою. Це за-

: уважения стосується насамперед вимог ЦК стосовно обов'язкової письмової форми укладення правочину про забезпечення виконання

, зобов'язань та неможливості забезпечення недійсного зобов'язання. У міжнародній торгівлі існує також поділ факторингу на прямий та непрямий. Критерієм поділу є наявність факторингової компанії у од­нієї чи у обох сторін договору купівлі-продажу. При прямому факто­рингу є лише один фактор (так званий фактор з експорту), з яким прс-давець-експортер уклав договір факторингу щодо обслуговування грошової вимоги. Це свого роду класична схема факторингових від­носин, однак з врахуванням тієї обставини, що боржник перебуває за межами країни знаходження фактора та його клієнта. Більш складна ситуація при непрямому факторингу, оскільки у цьому випадку існує також фактор з імпорту, тобто факторингова компанія країни покуп­ця, з якою останній уклав факторингову угоду, щодо обслуговування своїх зобов'язань1.

§ 2. Елементи та умови договору факторингу

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. Фактором мо-; же бути банк, фінансова установа (юридична особа) або фізична осо­ба - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до законо­давства має право здійснювати факторингову діяльність, тобто набу­вати права грошових вимог та надавати факторингові послуги (ч. З ст. 1079 ЦК). Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК). Третя особа (боржник), право грошової вимоги до якої клієнт відступає факторові, не є стороною договору факторингу, а то­му на неї не поширюються не тільки вимоги щодо права здійснення факторингової діяльності, а й вимоги щодо наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Предметом договору факторингу є належне клієнту право грошо­вої вимоги до третьої особи, яке він відступає або зобов'язується відступити факторові. Це право грошової вимоги, подібно іншим майновим правам, як підставу свого існування може мати договір чи інший правочин, а також грунтуватися на інших підставах виникнен­ня цивільних прав та обов'язків (ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК).

Залежно від того чи настав час платежу за вимогою розрізняють:

1Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. - М.: Юрид. лит., 1993.-С. 232.

а); право грошової вимоги, строк платежу за яким вже настав (наявна вимога) та б) право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ет. 1078 ЦК). Принципова відмінність цих різновидів предмета договору факторингу полягає у реальності існування на час укладення цього договору у клієнта майнового права, відповідно до якого він має отримати гроші від третьої особи (боржника). Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, то вона вва­жається такою, що перейшла до фактора лише після того, як виникло право на одержання від боржника коштів, жї він, у випадку не укла­дення договору факторингу, мусив би сплатити своєму кредитору (клієнту в договорі факторингу) (ч. 2 ст. 1078 ЦК). Прикладом: такого юридичного факту, з яким пов'язаний перехід до фактора грюнгової вимоги, може слугувати закінчення строку відстрочки платежу, нада­ної контрагенту клієнта за договором купівлі-продажу.

Передане фактору право грошової вимоги на ©держання коштів (майбутня вимога) може грунтуватися як на вже укладеному між клієнтом та третьою особою договорі, строк виконання грошових зо­бов'язань за яким ще не настав, так і на договорі, що тільки буде укла­дено між клієнтом та третьою особою в майбутньому. Наприклад, фактор на початку весни? укладає з сільськогосподарським виробни­ком договір факторингу, за умовами якого клієнт зобов'язується від­ступити першому право грошової вимоги за договором купівлі-про­дажу зерна, що буде: укладено восени цього ж року. Зрозуміло, що укладення договору факторингу на подібних умовах є найбільш ризи­кованим для фактора, однак це не перешкоджає банку чи іншій особі здійснювати такого роду факторингові операції.

Звернемо увагу, що предмет дотовору факторингу стосується ви­нятково відступлення права грошової вимоги, а тому у випадках, ко­ли у відносинах з третіми особами клієнт має право, у тому числі май­нове, що не стосується отримання певної грошової суми, а пов'язане, наприклад, з отриманням певних речей, укладення договору факто­рингу неможливе. У подібних ситуаціях можуть бути застосовані норми цивільного законодавства, що регулюють відносини з перехо­ду прав кредитора(цесії), тощо.

Ва сьогодні не можливо розглядати як складові предмета договору факторингу і можливі дії фактора щодо обслуговування боргу (ч. 2 ст. 1077 ЦК). Подібні дії фактора, згідно з позицією законодавця, не<-обхідно інтерпретувати як складові змісту (прав та обов'язків сторін} цього договірного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1078 ЦК відступлення права грошової вимо­ги у договорі факторингу може бути обумовлене певною подією. Уявляється, що у цьому випадку йдеться про правочин, здійснений з відкладальною обставиною, а тому прк необхідності слід застосову­вати положення ст. 212 ЦК. З настанням обумовленої події додатко­вого оформлення відступлення права грошової вимоги не потрібно.

На дійсність договору факторингу не впливає наявність міжклієн-