Цивільне право 2 (стр. 137 из 193)

396

Розділ XIII

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 397

том та третьою особою (боржником) домовленості про заборону або обмеження передання права грошової вимоги іншій особі (ст. 1080 ЦК). У той же час подібна домовленість між клієнтом та його боржником не може бути визнана недійсною, у зв'язку з тим, що законодавство, у тому числі гл. 73 ЦК, не містить для цього достатніх підстав. Більш того, у тексті закону міститься підтвердження протилежної позиції, тобто дійсності подібного договірного застереження, оскільки відповідно до абз. 2 ст. 1080 ЦК порушення клієнтом саме цієї домовленості не звільняє його від обов'язків та відповідальності перед боржником. Це означає, що у цілому боржник шляхом закріплення спеціального застереження в укладеному між ним та клієнтом договорі не зможе стовідсотково «захистити» себе від появи нового кредитора (фактора). Проте, завдяки існуванню подібного застереження, первісний кредитор (клієнт у договорі факторингу) у якості санкції за укладення договору факторингу всупереч домовленості між ним та боржником може бути притягнутий боржником до цивільно-правової відповідальності, наприклад, у формі сплати неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 1083 ЦК наступне (мається на увазі після укладення договору факторингу) відступлення фактором права грошової вимоги не допускається. Однак ця норма ЦК є диспозитивною, а тому сторони договору факторингу, можуть дійти згоди щодо іншого. У випадку коли договором факторингу передбачена можливість наступного відступлення права грошової вимоги, правове регулювання цих відносин здійснюється згідно з загальними положеннями гл. 73 ЦК (ч. 2 ст. 1083 ЦК). Навпаки, якщо сторони в укладеному ними договорі факторингу не дійшли згоди щодо можливості такого наступного відступлення права грошової вимоги, то здійснений фактором правочин, спрямований на відчуження отриманого від клієнта права грошової вимоги, за заявою заінтересованої особи може бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 1083 ЦК.

Суттєвою умовою договору факторингу є ціна. Ціною у цьому договорі є вартість права грошової вимоги, що відступається клієнтом на користь фактора, а не розмір самої грошової вимоги. Остання ж є не ціною, а кількісною характеристикою предмета договору факторингу - права грошової вимоги. Тобто, на зразок іншого товару право грошової вимоги, яке відступає клієнт, підлягає вартісній оцінці, на як за ринкових відносин впливає безліч обставин, що можуть як знизити, так і підвищити таку оцінку. Виходячи з цього, ціною у договорі факторингу й визнається та сума коштів, яку фактор передає клієнту, отримуючи взамін право грошової вимоги на отримання більшої (як правило), рівної або меншої суми коштів.

У випадку коли договір факторингу сконструйовано як договір з надання фінансових послуг, ціною цього договору буде розмір винагороди, що буде сплачена клієнтом своєму фінансовому агенту за надані послуги.

Сторони договору факторингу на свій розсуд та виходячи з пред-

мета та змісту договору, що укладається між ними, визначають строк його дії (статті 530,631 ЦК). У той же час, положення гл. 73 ЦК не перешкоджають сторонам укласти договір факторингу без встановленого строку (терміну) його дії. У подібних випадках будуть застосовані загальні положення ЦК щодо строків чинності подібних зобов'язань (ч. 2 ст. 530 ЦК).

Главою 73 ЦК окремо не обумовлені спеціальні вимоги до форми договору факторингу, а тому в цьому питанні слід користуватися загальними положеннями ЦК стосовно вимог до форми правочинів (статті 205-209,513 ЦК) та договорів (ст. 639 ЦК), а також ст. 547 ЦК у випадку укладення договору факторингу з метою забезпечення виконання основного зобов'язання.

§ 3. Права та обов'язки сторін за договором факторингу

Основні права та обов'язки сторін договору факторингу можуть бути виділені безпосередньо з легальної дефініції цього договору. Фактор зобов'язаний передати клієнту кошти у визначеному у договорі розмірі, а клієнт, у свою чергу, зобов'язаний відступити на користь фактора право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно вищезазначеним обов'язкам сторін - фактор має право вимагати від клієнта вчинення дій, спрямованих на відступлення на його користь права грошової вимоги до третьої особи (боржника клієнта), а клієнт має право на отримання від фактора обумовленої у договорі грошової суми, як плати за відступлене майнове права вимоги.

Відповідно до гл. 73 ЦК сторони договору факторингу можуть мати також інші права та обов'язки. Так, згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК договором може бути встановлено обов'язок однієї з сторін з направлення повідомлення боржнику клієнта про укладення договору факторингу. Не отримання боржником такого повідомлення або не відповідність останнього законодавчим вимогам (необхідно визначити розмір заборгованості, що підлягає поверненню, назвати фактора, якому слід здійснити платіж) надасть боржнику право не здійснювати платіж фактору. Це, в свою чергу, може мати негативні майнові наслідки для сторони договору факторингу, яка не виконала названий обов'язок.

У випадку коли за договором факторингу клієнт відступає фактору право грошової вимоги шляхом купівлі-продажу, то останній набуває право на всі суми, які він отримає від боржника, однак при цьому фактор несе ризик того, що сплачені боржником суми будуть менші ціни договору факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК). У свою чергу, якщо договір факторингу був укладений з метою забезпечення виконання певного основного зобов'язання клієнта перед фактором і договором не передбачено іншого, фактор отримує право лише на суму основного боргу. Отримані кошти, що перевищують суму боргу клієнта перед фактором, останній зі складанням звіту повинен повернути клієнту. Якщо ж коштів, отриманих від боржника шляхом відступлення права грошової вимоги за договором факторингу, буде недостатньо для по-

1398

Розділ XIII

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 399

гашення основного боргу, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ч. 2 ст. 1084 ЦК).

Перелік прав та обов'язків сторін у конкретному договорі факторингу може бути доповнено за згодою сторін. Так, наприклад, у випадку укладення договору факторингу, відповідно до якого фактор надає клієнту додаткові фінансові послуги, пов'язані з обслуговуванням наявного права грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 2 ст. 1077 ЦК), у клієнта виникають права на отримання таких послуг (проведення аудиту бухгалтерського та фінансового обліку заборгованості, управління кредитними та розрахунковими операціями, здійснення розрахунків з кредиторами та боржниками, тощо), а у фактора відповідно - обов'язок з належного надання таких послуг.

Незважаючи на те, що боржник клієнта не є стороною договору факторингу, укладання останнього має правові наслідки також для яього. При цьому з врахуванням тлумачення статей 202, 636 ЦК, йдеться про наділення боржника певними правами, що виникають на підставі договору факторингу, за відсутності виникнення на цій же підставі нових обов'язків боржника. По-перше, останній має право вимагати від фактора надання йому в розумні строки доказів того, що відступлення права грошової вимоги дійсно мало місце (чч. 1, 2 ст. 1082 ЦК). Якщо фактор не виконає цієї вимоги, то боржник має право сплатити платіж своєму первісному кредитору (клієнту) (ч. 2 ст. 1082 ЦК). По-друге, боржник має право пред'явити фактору до заліку (а фактично відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК здійснити залік (зарахування) односторонньою заявою) свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом та виникли до отримання боржником повідомлення стосовно відступлення права, грошової вимоги факторові (ч. 1 ст. 1085 ЦК). В той же час, проти фактора не мають сили ті вимоги, які може пред'явити боржник клієнту в зв'язку з порушенням останнім домовленості про заборону або обмеження факторингу (ч. 2 ст. 1085 ЦК), оскільки ці вимоги пов'язані безпосередньо з особою клієнта. Нарешті, по-третє, боржник має право вимагати повернення сум, уже сплачених за відступленим правом вимоги безпосередньо від клієнта (чч. 1,2 ст. 1086 ЦК), ay передбачених ч. 2 ст. 1086 ЦК випадках вимагати повернення таких сум і від фактора.