Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 141 из 193)


408


Розділ ХІ/І


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ


409



s

аза

So

І 9


U


Якщо виконуючий банк необгрунтовано відмовляє у виплаті кош­тів за акредитивом або за рахунок заброньованих коштів оплатив до­кументи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента та отри­мання відповідних повноважень, то виконуючий банк несе відпові- -, дальність перед банком-емітентом. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу.

Статтею 1098 ЦК встановлюються підстави для закриття акреди­тива, перелік яких є вичерпним. Акредитив може бути закритий у зв'язку зі спливом терміну його дії у виконуючому банку; до закін­чення терміну за заявою одержувача коштів від використання акре­дитиву, якщо така можливість передбачена умовами акредитива; за вимогою платника причому як повністю, так і частково, якщо таке , відкликання передбачене умовами акредитива.

На виконуючий банк покладено обов'язок, встановлений ст. 1098 ЦК, повідомити банк-емітент про закриття акредитива, а останній по­винен повідомити платника. Повідомлення надсилається електрон­ною поштою або іншими засобами зв'язку, передбаченими догово­ром між банками.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахун­ка, призначеного для обліку акредитивів.

Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закри-.,. вається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з ура­хуванням нормативного строку проходження документів спецзв'яз-ком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

У кінці операційного дня кошти списуються з аналітичного рахун­ка «Розрахунки за акредитивами» та перераховуються в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива.

§ 4. Розрахунки за інкасовими дорученнями

Інкасо (англ. «collection», фр. «encaissement») є однією із найста­ріших банківських операцій. На відміну від розрахунків за акредити­вом, при використанні сторонами за договором розрахунків у формі інкасо уповноважена на отримання платежу сторона (продавець), ви­конавши зобов'язання за договором, доручає банку отримати платіж від іншої стороні (покупця), при цьому пред'являючи для підтвер­дження виконаних зобов'язань відповідні документи. Що стосується поняття «інкасо», то воно надається як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях. Так, згідно з Інструкцією інкасування (інка­со) є здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахун­ковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних доку-


ментів на інших умовах. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дору­ченням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одер­жав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Надане поняття максимально набли­жується до міжнародних стандартів1. Із змісту зазначеної статті ви­пливає, що відносини, які виникають між клієнтом і банком-емітен­том, відносяться до договору доручення. Однак в юридичній літера­турі існує інша точка зору, згідно з якою конструкція договору дору­чення не враховує усього комплексу правових відносин по інкасо2. Раніше висловлювалась ще одна точка зору, згідно з якою розрахун­кові операції по інкасуванню банком коштів платника були віднесені до односторонніх правочинів3. Не можна вважати цю позицію вір­ною, оскільки правовідносини, які виникають між клієнтом і банком, мають договірний (двосторонній) характер і тільки при згоді банку може бути виконано доручення клієнта. При відсутності будь-якого документа чи невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню на банк покладено обов'язок негайно повідо­мити про це клієнта. Л. Г. Єфімова вважає інкасові операції абстракт­ними правочинами, незалежно від договору між платником і отриму­вачем коштів, за яким здійснюються розрахунки. Це пов'язано з тим, що банк-емітент, виконуючий інкасове доручення від імені свого клієнта та за його рахунок, є його представником4.

Отже, правову природу інкасо необхідно розглядати з двох пози­цій: як договір доручення і як правочин особливого роду, в якому по­винні мати місце два правоприпиняючі факти: з боку довірителя - це отримання вигоди від правочину, а з боку платника - отримання пра­ва власності на товар. Причому дія доручення стосовно банку припи­няється виконанням інкасового доручення банком-посередником, а правовідносини між платником і довірителем за інкасо зберігаються до виникнення названого фактичного складу.

Серед загальних ознак, притаманних інкасо, слід виділити: дору­чення клієнта банку отримати (інкасувати) кошти від платника чи отримати згоду виплатити гроші (акцепт платежу); виконання до­ручення за рахунок клієнта; виконання доручення банком-ремітен-том самостійно або за допомогою інкасуючого банку.

Суть інкасо, таким чином, полягає в тому, що інкасо - це банків­ська операція, в якій сторона, яка виконала свої обов'язки за догово-

1 Уніфіковані правила по інкасо / Міжнародна торгівельна палата, !
договір від 1 січня 1979 р. № 322.

2 Иванов Д. Л., Волков Л. Б., Титова Г. А. и др. Валютные отношения во внешней
торговле СССР: правовые вопросы. - М., 1968. - С. 143.

3 Флейишц Е. А. Расчетные и кредитные правоотношения. - М., 1956. - С. 56.

4 Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной
практики. - М., 2000. - С. 128.



410

Розділ XIII

ром, надає доручення банку отримати платіж чи акцепт векселю від іншої сторони проти пред'явлення відповідних документів,

Документи, за якими здійснюються операції за інкасо, Уніфікова­ними правилами поділяються на дві групи: фінансові документи (пе-реказні векселі, прості векселі, чеки та інші подібні документи, які використовуються для отримання грошових платежів) і комерційні документи (рахунки-фактури, транспортні накладні, товаророзпо-рядчі чи інші документи, які не € фінансовими). У зв'язку з цим існу­ють два види інкасо: чисте інкасо; документарне інкасо.