Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 145 из 193)

Специфіка об'єктів інтелектуальної власності дає можливість ліцен-зіару вводити різноманітні обмеження при видачі ліцензії. Вони можуть стосуватися території, кількості, способів використання, сфери та тер­міну застосування предмета ліцензії тощо. Так, територія дії наданого дозволу може збігатися з територіальною сферою чинності охоронного документа або бути більш обмеженою. Ліцензія може бути надана не на всі можливі способи використання об'єкта інтелектуальної власності, а лише на деякі (застосування, виготовлення, продаж тощо). Обсяг прав, що надаються, можна обмежити певною сферою або галуззю промисло­вості чи окреслити за допомогою кількісних показників, наприклад, ви­робничої потужності, річного випуску продукції тощо. Тобто можливо


одночасно надати декілька виключних ліцензій на один і той же резуль­тат творчої діяльності в різних межах.

Ліцензія може бути видана у межах строку чинності виключного майнового права на об'єкт інтелектуальної власності. Строк ліцензії залежить від багатьох чинників і мети, що переслідується. Так, ліцен­зії будуть більш тривалими у випадку високої складності і трудоміст­кості налагодження виробництва, або коли освоєння переданих за ліцензією об'єктів вимагає значних капіталовкладень, будівництва нових споруд тощо.

Виключна ліцензія, як правило, видається з метою усунення неба­жаної конкуренції, або якщо в силу характеру запатентованого об'єк­та обсяг збуту товарів, вироблених на його базі, буде невеликий (на­приклад, деяких видів медикаментів).

На практиці часто зустрічаються випадки, коли ліцензіат одержує на одній території виключну ліцензію, а на інший - невиключну. Або ліцензіар може надати виключну ліцензію на виробництво і невик­лючну на збут тощо.

Зміст повної ліцензії полягає у тому, що ліцензіар надає ліцен­зіату повністю усі права на використання об'єкта інтелектуальної власності протягом всього терміну її дії. У даному випадку ліцензія видається без будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцензіара протягом строку дії ліцензії.

Видача повної ліцензії доцільна у випадку відсутності у ліцензіара достатніх умов для використання об'єкта інтелектуальної власності у той час, як коло потенційних ліцензіатів вкрай обмежене. На практи­ці такий вид дозволу зустрічається рідко.

У залежності від умов надання розрізняють: субліцензії, перехрес­ні, зворотні і відкриті ліцензії.

Субліцензія (залежна ліцензія) - це письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності, надане іншій особі ліцензіатом за письмовою згодою ліцензіара.

Межі прав, що надаються за субліцензією, обмежуються умовами ос­новної ліцензії. Ліцензіат повинен покласти на субліцензіата такі ж обо­в'язки, які взяв на себе (наприклад, стосовно якості продукції). Оскільки субліцензія може бути надана в межах основної ліцензії, то вона пов­ністю залежить від неї і припиняється у випадку припинення її дії.

Перехресна ліцензія («крос-ліцензія») передбачає взаємний об­мін правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, які досить часто доповнюють один одного. Наприклад, у випадку залеж­них результатів творчої діяльності, коли права, надані більш пізнім охоронним документом, не можуть бути реалізовані без отримання ліцензії на прототип1, що охороняється іншим патентом. У свою чер-

1 Прототипом у патентному праві називають об'єкт техніки (пристрій, речовину або
спосіб), найбільш близький за кількістю ознак, які збігаються, з об'єктом заявки, на за­
хист якого вона подана. ..$..

14


420


Розділ XIV


твттшиия щодо розпоряджання правами...



гу власник останнього заінтересований у набутті права використання більш досконалих рішень. Тому в цій ситуації обмін ліцензіями є най­більш доцільним способом реалізації прав.

Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на ви­користання результату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на підставі отриманих від ліцензіара знань в результаті поліпшення і вдосконалення предмета основної ліцензії.

Відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву) має місце у випад­ку, якщо патентовласник згоден надати право на використання об'єк­та інтелектуальної власності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови виплати винагороди.

Згідно з чинним законодавством власник охоронного документа мо­же подати до Державного департаменту інтелектуальної власності для офіційного опублікування заяву про надання будь-якій особі права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи сорту рослин. У цьому випадку мито за підтримання чинності патенту зни­жується на 50 %, починаючи з року, наступного за роком публікації та­кої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозво­лом, зобов'язана укласти з патентовласником договір про платежі. За своєю суттю така ліцензія може носити лише невиключний характер.

Законодавство України надає патентовласнику право на відкли­кання відкритої ліцензії, якщо ні від кого не надійшло пропозицій стосовно використання об'єкта. У цьому разі річний збір за підтри­мання чинності патента сплачується у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Залежно від підстав видачі дозволу (договір чи адміністративний акт компетентного державного органу) розрізняють добровільні і примусові ліцензії.

При наданні добровільної ліцензії дотримується принцип свободи договору. Це виявляється у тому, що сторони вільні у виборі контра­гента і визначенні умов дозволу (обсягу прав, що надаються, території і терміну дії ліцензії, розміру і порядку сплати винагороди тощо).

Примусова ліцензія - це дозвіл, що видається без згоди патентов-ласника компетентним державним органом (судом, господарським су­дом або Кабінетом Міністрів України) завінтересованій особі на вико­ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Ці ж органи визначають у своєму рішенні обсяг такого застосування, термін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту.

Слід мати на увазі, що наведені класифікації носять умовний ха­рактер і їх перелік не є вичерпним. З одного боку, це пояснюється тим, що на практиці ці види ліцензій можуть виступати як у чистому вигляді, так і у поєднанні. З іншого боку, аналіз ліцензій за кожною з підстав розподілу, хоча і виявить їх особливі риси, однак дасть одно­сторонню, неповну характеристику. Тому для цілісної картини до­цільно кожну конкретну ліцензію розглядати водночас з точки зору різних класифікацій.


іК '-'"«Ч: •-,," § 3. ЛІЦЄНЗІЙНИЙ ДОГОВІР |f ч

Ліцензійний договір - це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1

ст. 1109 ЦК).

При цьому необхідно враховувати як положення ЦК, так і спеці­ального закону, який регламентує відносини, що виникають з приво­ду саме того об'єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком закономірно, оскільки ЦК дає загальні положення стосовно всіх об'єктів інтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спе­ціальних нормативних актах.

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добро­вільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелек­туальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть ви­користовувати належний йому результат творчої діяльності. Тобто, укладаючи ліцензійний договір, правовласник ніби знімає з контра­гента встановлену законодавством заборону на використання зазна­ченого об'єкта інтелектуальної власності.

Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на викорис­тання об'єкта права інтелектуальної власності), а об'єктом - винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компону­вання інтегральної мікросхеми, сорт рослин, твір науки, літератури чи мистецтва.