Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 147 из 193)

Незважаючи на те, що в результаті видачі повної ліцензії можли­вість використання об'єкта інтелектуальної власності самим ліцен-зіаром вичерпана, він залишається його формальним правовласни-ком, якому не байдужа подальша доля цього результату творчої діяльності. А при відчуженні прав усі зазначені майнові права на об'єкт інтелектуальної власності переходять до правонаступника.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений як стосовно об'єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування ін­тегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), так і об'єктів ав­торського права.

Законодавчо передбачені певні умови, дотримання яких є обов'яз­ковим при укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Ці обмеження принципу свободи до­говору спрямовані на захист прав та інтересів правоволодільців та споживачів.

Зокрема, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право твор­ця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. У цьому випадку застосовується загальне правило: майнові права, не зазначені в авторському договорі як від­чужувані, вважаються такими, що не передані (п. 1 ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Коли йдеться про відчуження права на торговельну марку, то воно не допускається, якщо може стати причиною введення в оману спо­живача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу (п. 7 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

У разі опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Державний департамент інтелектуальної власності видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності доку­мента про сплату державного мита за видачу свідоцтва.


§ 5. Договір про створення за замовленням і

і використання об'єкта права інтелектуальної власності

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторо­на (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується ство­рити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторон­ній, ошатний чи безоплатний.

Оскільки йдеться про створення об'єкта інтелектуальної власно­сті, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замов­лення особисто.

Як уже зазначалося, цей договір не зовсім вписується в систему роз­поряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв'язку з цим інколи постає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальної власності.

Важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наяв­ними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності не йдеться про відчуження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення май­нових прав у замовника чи творця у момент його укладення. Сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору.

Аналогічний приклад можна навести з галузі сімейного права. Так, за загальним правилом, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Однак особи, що вступають у шлюб, можуть укласти шлюбний договір, у якому передбачити ін­ший механізм розподілу прав на нажите в майбутньому майно. У цьо­му випадку при розділі майна буде застосовуватися не корма Сімей­ного кодексу України, а погоджений особами, що вступають у шлюб, порядок розподілу прав. І таких аналогів можна наводити багато.

Таким чином, положення актів цивільного законодавство в силу їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у наступному будуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторони договору не скористали­ся цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права ін­телектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, нале­жать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Винятком з цього положен­ня є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випад­ку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у влас-


426


Розділ XTV


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...


427



ність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено догово­ром (ч. З ст. 1112 ЦК). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єкт інтелек­туальної власності нерозривно пов'язаний з матеріальним носієм.

Проаналізувавши загальне правило, можна зробити однозначний висновок: сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм роз­поділу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт.

До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта за­мовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК).

Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право твор­ця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК).

§ 6. Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Оскільки при прийнятті ЦК не ставилась мета дати у ньому вичер­пний перелік договорів, у тому числі й у сфері інтелектуальної влас­ності, то на практиці учасники цивільних відносин укладають й інші договори.

Договір про передачу ноу-хау1 - це договір, за яким правовлас-ник передає заінтересованим особам право на використання пов­ністю або частково конфіденційних знань, що включають відомо­сті технічного, виробничого, адміністративного, фінансового ха­рактеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, яка їх одержала.

Основна відмінність договору про передачу ноу-хау від ліцензій­ного договору полягає в тому, що для ліцензійного договору достат­ньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, а за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії— розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності. Тобто розмежування проводиться за об'єктом. Ліцензійний договір укла­дається стосовно зареєстрованих результатів творчої діяльності (ви­нахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, ком­понування інтегральної мікросхеми, сорт рослин) чи об'єктів автор­ського права, а договір про передачу ноу-хау - стосовно секретної ін-

1 Ноу-хау (англ. know-how - знаю як) - повністю або частково конфіденційні знан­ня, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала (Пра­во інтелектуальної власності: Підруч. для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 596).