Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 148 из 193)


формації1. Досить часто ці відомості при бажанні могли б бути запа­тентовані (наприклад, як винахід чи корисна модель), однак в кожній конкретній ситуації правовласник вирішує чи розкрити ці знання су­спільству і отримати охоронний документ, чи доцільніше залишити їх в режимі секретності. Досить наглядним є приклад секрету приго­тування напою кока-коли. Якби ці відомості свого часу були запатен­товані як винахід, то зараз вони були б суспільним надбанням і будь-яка заінтересована особа змогла б їх вільно використовувати. У той же час у випадку залишення відомостей в режимі секретності існує постійна загроза їх припинення у зв'язку з можливістю паралельного винахідництва чи розкриттям іншими особами.

Оскільки предметом договору про передачу ноу-хау є секретні знання, то у зв'язку з цим однією з обов'язкових його умов є дотри­мання конфіденційності отриманих знань.

Особливість предмета обумовлює специфіку процесу укладення договору про передачу ноу-хау, оскільки, з одного боку, заінтересо­вана особа має розуміти, стосовно яких відомостей вона набуде прав, щоб вирішити питання, чи потрібні вони їй, а з іншого - існує ймо­вірність розкриття змісту ноу-хау ще на стадії переговорів. Тому в цьому випадку доречно скористатися конструкцією попереднього до­говору. На практиці стосовно зазначених відносин він отримав назву опціонного. У ньому передбачається, яка частина інформації буде розкрита для вирішення потенційним контрагентом питання про до­цільність укладення договору про передачу ноу-хау і плата за цю час­тину відомостей. У випадку позитивного рішення і укладення догово­ру про передачу ноу-хау плата за попереднім договором зарахову­ється в рахунок платежів за основним договором.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав укладається між володільцем майнових авторських чи суміжних прав і органі­зацією колективного управління. Найбільш повно на сьогодні функ­цію останнього виконує Державне підприємство «Українське агент­ство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права чи суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; по-друге, укладати договори з заінтересованими особами про використання прав, пере­даних в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи

1 На практиці досить часто укладають змішані договори, у яких поряд з наданням
ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності передається і ноу-хау.
Пояснюється це, зокрема, тим, що патентовласник має певні знання, які полегшують ре­
алізацію наданого дозволу. 4

428


РозШХІУ


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...


429



суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, права­ми яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передба­чені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захис­том прав суб'єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів (ст. 49 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інте­лектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укла­дається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору резуль­тати творчої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового до­говору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридич­ній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інтелек­туальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Як уже за­значалось, сторонам доцільно у договорі більш детально врегулюва­ти свої права на такі об'єкти. Пояснюється це тим, що застосування загального правила про спільні права на службовий об'єкт у майбут­ньому може ускладнити взаємини з приводу цього об'єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть досягти загаль­ної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об'єкт має права тільки один суб'єкт. Це спрощує процес реалізації прав.

Суб'єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші дого­вори стосовно об'єктів інтелектуальної власності. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного зако­нодавства України.

Глава 60. ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ

§ 1. Загальна характеристика договору комерційної концесії

Поняття та правова характеристика договору

Договір комерційної концесії- це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (корис­тувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог ком­плексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторон­ній, оплатний.


В юридичній літературі проводиться ототожнення договору ко­мерційної концесії і договору франчайзингу. Зазначена договірна ко­нструкція набула поширення в 70-ті pp. XX ст. і спочатку розглядала­ся як різновид договору про виключний продаж товарів1.

Що стосується термінології, то варто зробити застереження, що договір комерційної концесії і договір концесії2 - це дві самостійні цивільно-правові конструкції.

На сьогоднішній день сфера застосування комерційної концесії охоплює різноманітні види бізнесу. За цією схемою в Україні працю­ють, зокрема «Макдональдс», «Піца-хат», «Білла», «1С», «Лукойл-Україна», «ТНК-Україна», «Кодак», «Кока-кола», «Фанта» та інші.

Договір комерційної концесії є новим для законодавства України і в ньому можна знайти певні елементи інших відомих договорів. Зок­рема, ліцензійного договору (надання дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності), договору про спільну діяльність (співробітництво, спрямоване на досягнення певного ре­зультату), договору купівлі-продажу (оплатна передача матеріалів), договору комісії (можливе укладення правочинів з метою задоволен­ня інтересів правоволодільця) та інших договорів.

Однак кожна з цих рис є лише однією з граней договору комерцій­ної концесії. Так, на відміну від договорів доручення та комісії корис­тувач діє без доручення правоволодільця і за свій власний рахунок. До того ж користувач сам сплачує винагороду за можливість скорис­татися комплексом виключних прав правоволодільця у своїй підпри­ємницькій діяльності. Тому наявність схожих з іншими договорами рис не перетворює зазначений договір у змішаний чи комплексний. Договір комерційної концесії - самостійний цивільно-правовий дого­вір, про що свідчить виділення спеціальної гл. 76 ЦК, норми якої ре­гулюють цей договір.

Укладення договору комерційної концесії переслідує мету отрима­ти однією особою дозвіл на використання об'єктів інтелектуальної власності та комерційного досвіду для успішної реалізації товарів, на­дання послуг чи виконання робіт і впливати таким чином на розши­рення ділової репутації іншої особи. З позиції користувача - це мож­ливість використання у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав контрагента, а правоволодільця - створення вироб­ничої, торгової чи збутової ланки в мережі свого бізнесу для просу­нення товарів чи послуг, розширення ринку їх збут}'.

1 Брагинский М. И., Витрянстй В. В. Договорное право. Книга третья: Договоры о
выполнении работ и оказании услуг. - М: Статут, 2002. - С. 960.