Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 15 из 193)

Закон передбачає можливість застави так званого «майбутнього майна»—речей та майнових прав, які заставодавець набуде після укла­дення угоди про заставу (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширю­ються на й приналежності, якщо інше не встановлене договором. І, навпаки, за загальним правилом, право застави не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставлено­го майна.

Іноземна валюта може бути заставлена з урахуванням чинного за­конодавства про валютне регулювання і валютний контроль. Згідно з п. «г» ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю» від 19 лютого 1993 р.1 .використання резидента­ми та нерезидентами іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави вимагає надання Національним банком інди­відуальної ліцензії на період, необхідний для здійснення такої разової валютної операції.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників (ст. 578 ЦК). Застава частки у спільній частковій власності взагалі забороняється: майно, яке пере­буває у спільній частковій власності, може бути самостійним предме­том застави за умови виділення його у натурі (ч. 2 ст. б Закону «Про заставу» та ч. 2 ст. 6 Закону «Про іпотеку»). Сторонами договору за­стави є заставодержатель - кредитор за основним зобов 'язанням та заставодавець - особа, яка надає майно у заставу. Кредитор-заставо-держатель набуває заставне право на заставлене майно. Отже, річ, яка є власністю однієї особи, стає обтяженою на користь іншої. Тому кре-дитора-заставодержателя інакше називають обтяжувач, а право за­стави, яке йому належить, забезпечувальним обтяженням.

Укладати договір застави можуть фізичні особи, юридичні особи, держава, інші суб'єкти публічного права. Законом можуть бути вста­новлені обмеження щодо можливості певних суб'єктів виступати за-ставодержателями чи заставодавцями майна. Наприклад, у договорі застави земельної ділянки заставодержателем має бути лише банк, що відповідає вимогам, які встановлені законом, а заставодавцями -фізичні та юридичні особи, котрим земельні ділянки належать на пра­ві власності (ст. 133 Земельного кодексу)- Також не можуть бути за-

1 ВВРУкраїни.-1993.-№17.-Ст. 184.

ставодавцями благодійні організації (ст. 19 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.1).

Згідно зч. 2 ст. 583 ЦК надати майно у заставу може: 1) власникpfr-чі або особа, якій належить майнове право; 2) особа, якій власник речі або особа, котрій належить майнове право, передали річ чи майнове право і право заставити майно (зокрема, до категорії невласників, які можуть заставити майно, належать державні та комунальні підприєм­ства, що володіють, користуються і розпоряджаються майном на пра­ві повного господарського відання2).

Заставодавцем може бути як боржник за'основним зобов'язанням, так і третя особа - майновий поручитель (ч. 1 ст. 583 ЦК), Будь-яких додаткових вимог до майнового поручителя законодавець не ставить. Отже, він повинен бути власником майна і мати право його відчужу­вати. Як вже вказувалося, ЦК передбачає поруку як окремий вид за­безпечення виконання зобов'язань. Однак така термінологічна схо­жість не свідчить про однакову природу цих правових явищ. Забез­печувальна дія поруки полягає у тому, що поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім його зобов'язання у повному обсязі або у певній частині усім своїм майном без виділення конкретної речі. Причому поручитель несе со­лідарну з боржником відповідальність за основним зобов'язанням, якщо інше не встановлене договором. Коли ж мова йде про майново­го поручителя, то мається на увазі, що заставодавцем у заставному зобов'язанні виступатиме не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа. І остання зобов'язується відповідати за боржника за основним зобов'язанням не всім своїм майном, а певною конкретною спеціально виділеною річчю. Солідарної відповідальності боржника І майнового поручителя перед заставодержателем не виникає. Майно­вий поручитель має право виконати основне зобов'язання у разі не­виконання його боржником, з метою запобігання зверненню стягнен­ня на предмет застави (суброгація). Специфіка відносин полягає у тому, що третя особа може виконати зобов'язання всупереч бажан­ням як кредитора, так і боржника. Але це право у майнового поручи­теля виникає лише за умови, що склалися підстави для звернення стягнення на предмет застави.

1 ВВР України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

2 Державні комерційні підприємства та комунальні комерційні підприємства, які
володіють, користуються та розпоряджаються майном на праві повного господарського
відання, можуть віддавати у заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів,
лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого кожне з них входить
(ч. 2 ст. 75, ч. 9 ст. 78 Господарського кодексу). В разі прийняття рішення про привати­
зацію майна державного комерційного підприємства або відкритого акціонерного
товариства, створеного у процесі корпоратизашї, застава їх майна може здійснюватися
зі згодя відповідного органу приватизації у Порядку, затвердженому наказом ФДМУ
від 6 лютого 2001р.


48


Розділ VII


ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


49



Термінологічна схожість понять «поручитель» та «майновий по­ручитель» викликала на практиці наступну проблему1. З'явилося і почало поширюватися досить неадекватне тлумачення, у відповідно­сті з яким до правовідносин за участю майнового поручителя слід за­стосовувати не тільки норми Закону «Про заставу», а й ті, що регулю­ють договір поруки. Відсутність поряд з договором застави договору поруки між кредитором за основним зобов'язанням і майновим пору­чителем використовувалась як аргумент на користь визнання такого договору застави недійсним. Крім того, зазначений вище підхід доз­воляв заявити, що кредитор-заставодержатель, який не пред'явив ви­мог до майнового поручителя протягом строку, встановленого нор­мами про поруку, втрачає право на отримання задоволення з вартості заставленого майна. Підставою для таких помилкових тверджень був п. 2 Методичних рекомендацій щодо застосування банками Закону «Про заставу» (лист НБУ № 23015/11 від 8 жовтня 1993 р.), У якому пояснювалося наступне: майновий поручитель - це особа, яка у від­повідності з договором поруки зобов'язується перед кредитором ін­шої особи (банком) відповідати за виконання останнім (боржником) свого зобов'язання у повному обсязі або у його частині за рахунок за­ставленого майна. Таке неадекватне роз'яснення негативним чином вплинуло на правозастосовчу діяльність і згодом викликало відповід­ну реакцію тоді Вищого арбітражного суду. В оглядовому листі ВАСУ від ЗО травня 2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань» пояснювалося наступне: «Порука та застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань, тому встановлений ст. 194 ЦК (попереднього) України строк для заявления позову до по­ручителя не може застосовуватися до правовідносин між заставодав­цем (майновим поручителем) та заставодержателем за договором за­стави».

Форма договору застави. Договір застави, як і будь-який інший за­безпечувальний правочин, укладається у письмовій формі під остра­хом нікчемності (ст. 547 ЦК). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному по­свідченню.

Таке посвідчення здійснюється за місцем знаходження нерухомо­го майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем їх реєстра­ції. У інших випадках договір застави може бути нотаріально посвід­чений, якщо на цьому наполягає будь-яка Із сторін.

Недодержання вимог стосовно нотаріального посвідчення тоді, коли це є обов'язковим, тягне за собою нікчемність договору (ст. 14 Закону «Про заставу»; ст. 220 ЦК).

Згідно зі ст. 577 ЦК застава нерухомого майна піддягає державній ре-

1Оаосаревский Н, Имущественный поручитель: поручитель или залогодатель? // Юридическая практика.-2002.-№ 13.-С. 10.

єстрації у випадках та у порядку, встановлених законом. Викладене пра­вило передбачалося і у Законі «Про заставу» (зі змінами від 21 жовтня 1997 p.), однак, дотепер в Україні такого закону не прийнято.

Застава рухомого майна може бути зареєстрована у відповідності із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра­цію обтяжень» від 18 листопада 2003 р.1 на підставі заяви заставо-держателя (обтяжувача) з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Як бачимо, законодавець не зобов'язує сторони реєструвати право застави на рухоме майно, але, з іншого бо­ку, вводить правило, яке стимулює заставодержателя до таких дій. Згідно з ч. 4 ст. 588 ЦК заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право (пріоритет) на задоволення своїх вимог із заставле­ного майна перед заставодержателем незареєстрованих застав, що виникли раніше зареєстрованої.