Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 153 из 193)

Оскільки строк не є істотною умовою, то договір комерційної кон­цесії може бути укладений на певний строк чи на невизначекий строк. Якщо строк дії договору не встановлений, то кожна із сторін у договорі комерційної концесії має право у будь-який час відмовити­ся від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців. Зазначений строк надається сторонам, щоб підшукати інші можливі варіанти діяльності. Так, правоволодшець зможе ство­рити іншу ланку замість користувача, уклавши аналогічний договір, а користувач - підготуватися до налагодження власного бізнесу або підшукати іншого правоволодільця. Враховуючи специфіку право­відносин, сторони в договорі можуть змінити передбачений законо­давством строк,, але лише у бік збільшення.

Законодавством про договір комерційної концесії передбачено дві додаткові підстави його припинення.

По-перше, договір припиняється у разі оголошення правоволо­дільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).

Вважаємо, що стосовно правоволодільця зазначена підстава є не­доцільною у зв'язку з тим, що оголошення банкрутом не завжди тяг-

1 Оскільки до правоволодільця висуваються спеціальні вимоги (наявність прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації), то віро­гідність того, що на практиці фізична особа буде правоволодільцем за договором комерційної концесії досить низька. У зв'язку з цим у юридичній літературі існує точка зору, то правоволодільцем може бути лише комерційна юридична особа (за законодав­ством України відповідно - підприємницьке товариство) (Брагинский М. И., Витрян-ский В. В. Вказ праця. - С 983).

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗПОРЯДЖАННЯ ПРАВАМИ...________________

не ліквідацію суб'єкта, а налагоджена мережа значно підвищує вар­тість його бізнесу.

По-друге, договір припиняється у разі припинення права правово­лодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в дого­ворі, без його заміни аналогічним правом. Ця обставина ще раз під­креслює значення засобу індивідуалізації (комерційного наймену­вання чи торговельної марки) для договору комерційної концесії, без якого він об'єктивно не може існувати.

У той же час припинення права на інший об'єкт інтелектуальної влас­ності не є безумовною підставою припинення чинності договору. Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користу­вання яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а ко­ристувач має право вимагати відповідного зменшення належної право-володільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця

Виходячи з принципу належного виконання договору, правоволо-ділець безпідставно не має права змінювати комерційне найменуван­ня чи торговельну марку, право користування якими надано за дого­вором комерційної концесії. Однак якщо в силу об'єктивних причин (за наявності рішення суду про заборону використання комерційного позначення чи визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним тощо), правоволоділець втрачає право на використання зазначених в договорі позначень, як варіант виходу з ситуації, він має можливість скористатися іншим засобом індивідуалізації.

Ця обставина, безперечно, вплине на правовий статус користува­ча. Адже, укладаючи договір комерційної концесії, користувач розра­ховував на наявність певної ділової репутації, яку дають засоби інди­відуалізації правоволодільця. Тому у випадку заміни комерційного найменування чи торговельної марки новим позначенням автоматич­но знижується цінність наданих за договором прав.

У зв'язку з цим5 якщо під час дії договору комерційної концесії має місце зміна торговельної марки чи іншого позначення правоволо­дільця, права на використання яких входять до комплексу прав, нада­них за договором комерційної концесії, користувач має можливість вибрати один з двох варіантів: 1) вимагати розірвання договору і від­шкодування збитків або 2) при збереженні чинності договору щодо нового позначення правоволодільця ставити питання про відповідне зменшення належної правоволсдільцеві плати.


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


443



Розділ XV. Зобов'язання, що виникають із спільної діяльності

Глава 61. ДОГОВІР ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Розвиток економічних і соціальних потреб породжує необхідність об'єднання майна і діяльності людей для досягнення ними спільної мети. Таке добровільне об'єднання являє собою договір учасників, що взаємно зобов'язує їх до певних дій (щодо передачі майнових вкладів і подальшої узгодженої діяльності), тобто тягне за собою ви­никнення між ними зобов'язально-правових відносин. Учасники, які здійснюють спільну діяльність, ставлять одну й ту саму мету (побу­дувати будинок, школу), для досягнення якої вони об'єднують свої спільні зусилля і вносять певні майнові вклади.

Договір про спільну діяльність є одним з найдавніших цивільно-правових договорів. У класичному римському праві розрізняли два види товариств:

- товариства за спільним проживанням і спільною діяльністю,
учасники якого домовлялися про спільність усього теперішнього і
майбутнього майна і поділ між собою всього, чим вони володіли. Та­
кий договір, як правило, укладався між членами однієї сім'ї (спів­
власниками, спадкоємцями). Ці договори стали прообразом догово­
рів про спільну діяльність, що не мають підприємницького ха­
рактеру;

- виробничі товариства, учасники яких об'єднували частину влас­
ного майна для виконання певної роботи або ведення спільної госпо­
дарської діяльності і одержання спільних доходів. Такі договори
укладалися між купцями або ремісниками для спільного ведення тор­
гівлі, промислу чи іншої дохідної діяльності. Так утворювалися різні
промислові та торговельні товариства1.

З розвитком капіталізму договір товариства поступово набув знач­ного поширення. У Росії з XVIII ст. було відоме складництво як фор­ма об'єднання людей на основі договору, укладеного з метою спіль­ного ведення сільського господарства, торгівлі. Суб'єкти цього дого­вору виступали як єдине торговельне підприємство, яке, однак, не бу­ло суб'єктом права. Купці заміняли один одного у поїздках і несли майнову відповідальність за пошкодження або втрату довіреного їм чужого товару. Одержаний дохід вони ділили між собою відповідно

1 Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во «БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 304.

до внесених кожним паїв або товарів. Такі договори могли мати як епізодичний характер, так і укладатися на певний строк1.

У проекті Цивільного Уложення договором товариства називався правочин, за яким кілька осіб зобов'язувалися одна перед другою спільно брати участь майновими вкладами або особистою працею в торговельному, промисловому чи іншому починанні, спрямованому на одержання прибутку (ст. 680)2. Учасники такого товариства здій­снювали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, причому участь у спільній справі могла обмежуватися тільки внесен­ням майнового вкладу.

У цивільному праві радянського періоду поняття зазначеного дого­вору дещо змінюється. Законодавець вимагав від учасників договору обов'язкової особистої участі у справах підприємства. Так, ЦК УРСР 1963 р. визначав, що за договором про сумісну діяльність сторони зо­бов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або держав­но-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в опе­ративне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортив­них споруд, шкіл, родильних будинків, жилих приміщень і т. п. (ч. 1 ст. 430). Для досягнення цієї мети учасники договору робили внески грошима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1 ст. 432).