Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 154 из 193)

Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «прос­те товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, при­чому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вва­жалася необхідною ознакою.

Згідно з новим ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридич­ної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спільна діяльність може здійснюватися як на основі об'єднання вкладів (просте товариство), так і без об'єднання вкладів (ст. ИЗО ЦК).

Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття як «просте товари­ство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці.

Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юри­дичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети - одержання прибутку.

Учасники договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче спів­робітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо).

1 Большая советская энциклопедия. - 3-е изд. - М: Изд-во «Советская энциклопе­
дия», 1976. - Т. 23. ~ С. 509.

2 Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М:
Изд-во «БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 305.



444

Розділ XV

Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розуміти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький результат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети—голов­на кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначаєть­ся у п. 1 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням і вико­нанням договорів про спільну діяльність», підприємницька мета спіль­ної діяльності може бути різною1. На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, коксфціумне банківське кредитування, ство­рення і спільна експлуатація об'єктів інвестування, створення і діяль­ність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь- яка інша мета, не забо­ронена законодавством. Тому коло суб'єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед со­бою. Суб'єктами договору можуть бути фізичні особи - підприємці, під­приємницькі товариства та нещцприємницькі товариства, якщо підпри­ємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники2. Одна й та ж особа може бу­ти учасником декількох договорів про спільну діяльність.

Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюєть­ся спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона - лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відппатним і фідуціарним.

В результаті укладання договору його учасники утворюють об'єд­нання осіб, що не стає новим самостійним суб'єктом цивільного пра­ва, але зобов'язує їх до спільних узгоджених дій в межах досягнення спільної мети.

Цей договір нонсенсуальннй, оскільки визнається укладеним у момент досягнення домовленості щодо його істотних умов.

Залежно від кількості учасників договору та розподілу між ними прав та обов'язків він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що навіть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не протиставлені як кредитора та борж­ника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не протилежно, а на досягнення спіль­ної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають в цьому договорі вза­галі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов'язаною до внесення майново-

1 Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України // Бюлетень законодавства
та юридичної практики України. - 1998. - № 3. - С 78-82.

2Чубарое В. В. Гражданское право России. Обязательственное право: Курс лекций /
Отв. ред. О. Н. Садыков. - М.: Юристь, 2004. - С. 731.


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________ 445

го вкладу і вчинення певних дій у спільних інтересах, має право вима­гати такої ж поведінки від решти контрагентів1. Але більше впевнює інший підхід, що суб'єкти цього договору йменуються не кредитора­ми та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і об­ов'язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов'я­зань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вима­гати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не по­винна проводити виконання безпосередньо щодо будь- якої іншої сторони. Така складна, переплетена структура взаємозв'язків, по­роджена багатостороннім характером відносин, не властива звичай­ним двостороннім зобов'язанням.

Питання про відплатиш характер договору про спільну діяль­ність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досяг­нення загальної мети3. Проте з іншого боку, внесення учасниками майнових вкладів, від яких в подальшому всі учасники одержують за­доволення, свідчить про відплатність цього договору.

Отже, у вузькому розумінні відплатності. як зустрічного задово­лення від спільної діяльності, договори можуть бути як відплатними, так і безвідплатними4. Так, якщо за договором про спільну діяльність для виробництва певної продукції один учасник зобов'язується нада­ти приміщення, а другий - внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задоволь­няє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий - в облад­нанні, а відтак, можна говорити про відплатиість. Якщо ж сторони об'єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непід-приємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів від­ступає на другий план. У зв'язку з цим немає й ознаки відплатності до­говору, хоча сторони і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення».

Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обо­в'язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов'язань, включаючи передачу йому части­ни (частки) загальної вигоди (доходу)5.1 це само по собі характеризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має метою одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зо-

!Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). - Л.; Изд-во ЛГУ, 1961.-Ч.ІІ.-С. 454.

2 Гражданское право: Учеб / Под ред. А. П, Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Прос­
пект, 1998.-Ч. И.-С. 653.

3Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.-. Юрид. лит., 1975. - С. 764.

4 Цивільне право/За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. -К.: Вентурі, 1996.— Ч. П. -С. 290.

5 Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во"«БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 312.



446

Розділ XV