Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 156 из 193)

Мета, заради якої створюється просте товариство, має бути спіль­ною (єдиною) для всіх учасників договору. Вона може мати як під­приємницький, так і непідприємницький характер.

Сторони договору іменуються учасниками або товаришами. Учас­никами договору можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. Залежно від складу учасників усі договори простого товариства, так як і договори про спільну діяльність, поділяються на договори, укла-.


ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 449

дені для здійснення підприємницької діяльності, та договори, не по­в'язані зі здійсненням такої діяльності. Кожний учасник має право:

- на одержання частки прибутку від спільної справи;

- на частку в спільному майні (частку в праві власності, праві ко­
ристування спільним майном та ін.);

- вести спільні справи товариства;

- на одержання інформації про стан спільних справ і спільного
майна учасників (особисто або за участю компетентних осіб знайо­
митися з усією документацією з ведення справ; одержувати роз'яс­
нення від керуючих або посадових осіб);

- відмовитися від участі в безстроковому договорі або розірвати
щодо себе та інших учасників строковий договір простого товариства.

З огляду на фідуціарний характер договору слід визнати, що учас­ник не може передати (поступитися) своє право участі в договорі ін­шим особам без згоди інших учасників.

Учасники зобов'язані: внести вклад у спільне майно учасників; брати участь у витратах щодо утримання спільного майна; зазнавати збитків від діяльності простого товариства; відповідати за спільними боргами; вести справи в спільних інтересах; надавати іншим учасни­кам договору повну й достовірну інформацію про стан спільних справ і спільного майна; не розголошувати конфіденційну інформа­цію про діяльність товариства; нести відповідальність перед учасни­ками за шкоду, заподіяну спільному майну і діяльності партнерів.

Виконання договору. Учасники, виконуючи договір, вносять вклади. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спіль­ну діяльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше май­но, професійні та інші знання, навички та вміння, ділову репутацію та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК). Вклади учасників визнаються рівни­ми за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товарис­тва або фактичних обставин.

Якщо інше не передбачено законом або договором, ризик випадко­вої загибелі спільного майна несуть його співвласники, - учасники (пропорційно частці кожного). Розподіл майна, що перебуває в спіль­ній частковій власності учасників, можливий після припинення дого­вору. Вимогу про виділ частки учасника в спільному майні може бути пред'явлено кредитором одного з товаришів. У такому разі частка учасника може бути використана для покриття його особистих боргів тільки при недостатності його майна, тобто в субсидіарному порядку.

Ведення справ товариства полягає у вчиненні різних фактичних і юридичних дій для досягнення спільної мети. Рішення, що стосують­ся внутрішніх відносин між учасниками, приймаються ними за спіль­ною згодою (одноголосно). Однак у договорі може бути визначено інший порядок. У відносинах із третіми особами кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо інше не встановлено дого­вором. Як правило, управління поточними справами покладається на

(!/\) 15 «Цивільне право України», т. 2



450


Розділ XV


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


451



одного або кількох учасників, що вчиняють юридично значущі дії в спільних інтересах. Повноваження учасника простого товариства вчиняти правочини та інші дії від імені всіх учасників мають встанов­люватися договором або відповідною довіреністю решти товаришів. При цьому ЦК містить положення, спрямоване на захист інтересів третіх осіб, які вступають у правовідносини з простим товариством: учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім ви­падків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень (ч. З ст. 1135 ЦК).

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників (ч. 1 ст. 1135 ЦК).

Відповідальність учасників. Характер відповідальності за спіль­ними боргами зумовлений специфікою укладеного договору. Якщо договір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, учасники не­суть часткову відповідальність. Якщо договір пов'язаний зі здійснен­ням підприємницької діяльності, то учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виник­нення (ст. 1138 ЦК). У разі коли договір не був припинений за заявою будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі в ньому або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період її участі в договорі, так, ніби вона залишається учасником договору простого товариства (ст. 1143 ЦК).

Припинення договору. Договір може бути розірвано на загаль­них підставах, однак ст. 1141 ЦК передбачено і спеціальні підстави припинення договору:

—визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження
його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не
передбачено збереження договору щодо інших учасників;

—оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учас­
никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

—смерть фізичної особи-учасника або ліквідація юридичної особи-
учасника договору, якщо домовленістю між учасниками не передба­
чено збереження договору щодо інших учасників;

—відмова учасника від подальшої участі в договорі або розірвання
договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учас­
никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

—сплив строку договору простого товариства;

—виділ частки учасника на вимогу його кредитора;

—досягнення мети стає неможливим.

Припинення договору тягне за собою розподіл майна, яке перебу­ває в спільній власності. Учасник, який вніс у спільне майно індивіду­ально визначену річ, має право вимагати її повернення.


Глава 63. ЗАСНОВНИЦЬКИЙ ДОГОВІР

Засновницький договір бере свій початок з договору простого то­вариства. Його конструкція використовувалася в римському праві для створення товариських об'єднань, які переслідували мету спіль­ного ведення учасниками торгівлі та промислу. З розвитком товар­но-грошових відносин стало очевидним, що такого роду товариства потребують відмежування майна, що використовується в його оборо­ті, від майна окремих учасників, а також у забезпеченні стабільності існування цього товариства незалежно від зміни складу учасників. У період принципату римське право почало визнавати деякі види това­риств юридичними особами.

Згідно з новим ЦК за засновницьким договором засновники зо­бов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок їх спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна (ч. 2 ст. 88 ЦК)1.

Засновницьким договором визначаються також умови розподілу між учасниками прибутку та збитків, участі в діяльності юридичної особи, виходу засновників зі складу товариства.

Засновницький договір може бути укладено тільки за наявності не менш ніж двох засновників юридичної особи.

В засновницькому договорі, як і договорі простого товариства, учасники мають спільну мету. Тому всі сторони в договорі іменують­ся засновниками (учасниками). За загальним правилом учасниками можуть виступати фізичні та юридичні особи. Однак на відміну від простого товариства результатом укладання і виконання засновниць­кого договору є поява нового суб'єкта права- юридичної особи, у той час як укладаючи договір простого товариства сторони не мають на меті створення нового суб'єкта.