2 Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в совет
ском гражданском праве: Учеб. пособ. - Л., 1983; Цивільне право України. Академіч
ний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. -К., 2003. - С. 322.
3 Боброва Д. В. Деликтная ответственность и ее роль в охране прав граждан и социа
листических организаций / В кн.: Повышение роли гражданско-правовой ответствен
ности в охране прав и интересов граждан и организаций. - К., 1988. - С. 142.
4 БсттошекМ. Римское право: Понятия, термины, определения: Пер. с чешек.-М.,
1989.-С. 104.
йдеться про зобов'язання, тобто правовідношення, яке виникає внаслідок протиправного завдання шкоди, у зв'язку з чим потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від правопорушника, який завдав шкоди (боржника), виконання його обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав і інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.
Звичайно, відсутність між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин до завдання шкоди не слід розуміти, що між ними були відсутні будь-які цивільно-правові відносини. На слушну думку Д. В. Бобрової, до завдання шкоди потерпілий і заподіювач шкоди перебували і перебувають в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму (право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності тощо)1.1 якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Як зазначає автор, абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, а його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого суб'єктивного права і невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права, внаслідок чого, за наявності передбачених законом підстав, можуть виникнути зобов'язання з відшкодування шкоди.
Зобов'язання з відшкодування шкоди є різновидом зобов'язань недоговірних і односторонніх, тобто таких, де на стороні потерпілого (кредитора) існує тільки право вимагати від правопорушника (боржника) виконання ним свого обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду, а на стороні боржника лежить тільки обов'язок відшкодувати шкоду. Саме ж відшкодування шкоди, окрім того, що воно складає зміст обов'язку боржника, є також одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом (ч. 2 ст. 16 ЦК).
Правову природу обов'язку відшкодувати шкоду більшість дослідників визначає у його співвідношенні з цивільно-правовою відповідальністю. Такий підхід небезпідставний. Наприклад, гл. 82 ЦК,
1 Див.: Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луцьта ін. / За ред. О. В. Дзери. -К.( 1998.-С. 103-104.480
Розділ XVI
НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ
481
що має назву «Відшкодування шкоди», містить норми (статті 1166, 1167), у назві яких використовується слово «відповідальність». У за-значених нормах у загальній формі визначається суть зобов'язань, врегульованих нормами гл. 82 ЦК. В подальшому ж використовується термін «відшкодування», а не «відповідальність».
У співвідношенні з відповідальністю обов'язок з відшкодування шкоди одними авторами розглядається як різновид цивільно-правової відповідальності (відповідальність за цивільне правопорушення)1, іншими - як форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди (як міра захисту)2, або як складова змісту обов'язку правопорушника у зобов'язанні, яке виникло внаслідок завдання шкоди3.
Не вдаючись до дискусії з цього приводу, відмітимо, що для визначення правової природи обов'язку з відшкодування шкоди основоположне значення мають положення ст. 11 ЦК, до якої відсилає ст. 509 ЦК. Відповідно до п. З ч. 2 ст. 11 ЦК завдання шкоди слід розглядати як одну із підстав виникнення цивільного обов'язку завдану шкоду відшкодувати і водночас як одну із підстав виникнення цивільного права на вимогу щодо здійснення цього відшкодування. Це дозволяє визнавати норму ст. 11 ЦК регулятивною (правоустановчою) нормою, якою визначаються не підстави застосування цивільно-правової відповідальності, а умови формування цивільно-правового зобов'язання. Завдання шкоди - юридичний факт, що сприяє виникненню зобов'язання. І те, що таке зобов'язання, як правило, виникає із протиправних дій і суттю його є відшкодування шкоди, як справедливо зазначають І. Ю. Красько4 та В. М. Ігнатенко5, не повинно розглядатися як звичайна відповідальність, оскільки відшкодування - це не санкція за правопорушення, а спосіб виконання зобов'язання, реалізації обов'язку боржника. Оскільки такий обов'язок поглинає відповідальність, слід дійти висновку, що інститут відшкодування шкоди мір відповідальності не знає.
Інститут зобов'язань з відшкодування шкоди носить системно-структурний характер, що забезпечує функціоннальну взаємодію
1 Российское гражданское право: Учеб. / Под ред. 3. Г. Крыловой, 3. П. Гаврилова. -2 Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. Частное право. Циви
листика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды
договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособ. - К., 2002. - С. 7 і 2.
3 Гражданское право: Учеб.: В 2-х т. Том П. Полутом 2 / Отв. ред. проф. Е. А. Суха
нов. - М„ 2000. - С. 363.
4 Красько И. Е. Некоторые теоретические проблемы института возмещения вреда /
В кн.: Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезисы
докладов и научных сообщений республиканской научной конференции. - Харьков,
1990.-С. 118-119.
5 Ігнатенко В. М, Характеристика підстав виникнення недоговірних зобов'язань //
Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: Нац. юрид. акад. України,
2000.-С 69.
його компонентів і можливість диференціації його окремих частин для з'ясування їхнього місця в системі, відмінності і особливості практичного застосування. Характерризуючи структуру цивільно-правового інституту з відшкодування шкоди, цивілістична наука традиційно поділяє зосереджені у ньому норми на загальні та спеціальні.
За ступенем узагальненості і сферою дії загальні норми інституту відшкодування шкоди - це передбачені законом приписи, які для сфери охоплюваних ним відносин мають основоположне значення і підлягають урахуванню в усіх випадках завдання шкоди. Прикладом цього може бути норма, закріплена у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої завдана шкода у будь-яких випадках підлягає відшкодуванню завжди у повному обсязі. До загальних норм інституту відшкодування шкоди належать норми, якими встановлюється обов'язок відшкодувати майнову шкоду (ст. 1166 ЦК), обов'язок відшкодувати моральну шкоду (ст. 1167 ЦК) і норми, відповідно до яких необхідне урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК). Усі інші - є нормами спеціальними, тобто такими, якими регулюється той чи інший вид охоплюваних інститутом з відшкодування шкоди цивільних відносин з урахуванням притаманних для них властивостей. Спеціальні норми деталізують1 загальні приписи, коригують час і простір умов їх реалізації, визначають способи правового впливу на поведінку учасників цивільних відносин. У цьому зв'язку слід, однак, відмітити, що наявність спеціальної норми зовсім не означає, що на ділянці відносин, де вона діє, перестає діяти норма загальна. Остання свою чинність зберігає, щоправда, звужуючись чи коригуючись до діапазону застосування норми спеціальної. Крім того, слід мати також на увазі, що у разі відсутності спеціальної норми, якою передбачався б окремий випадок завдання шкоди і спеціальні правила її відшкодування, застосуванню підлягає загальна норма. Наприклад, на загальних підставах відшкодовується шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (ч. 1 ст. 1188 ЦК), коли має місце зобов'язання між особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. На загальних підставах відшкодовується шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо) (ст. 1196 ЦК).