Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 173 из 193)

1Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М., 1972. - С. 52-53.

Протиправність поведінки суб'єкта права, що обумовлює настан­ня на стороні потерпілого шкоди, виключається і відшкодуванню ця шкода не підлягає, якщо вона була завдана: а) при належному здійс­ненні особою своїх професійних обов'язків; б) при здійсненні права; в) за згодою самого потерпілого; г) у стані крайньої необхідності; д) передбаченим законом вилученням майна із володіння особи.

Здійснення певних професійних обов'язків, обумовлених служ­бовим становищем деяких фізичних осіб, інколи, дійсно, супровод­жується із завданням майнової шкоди. У таких випадках відповідна особа стає «уповноваженою на завдання шкоди». Так, наприклад, по­жежники зобов'язані гасити пожежу і водночас уповноважені знищу­вати майно, яке може сприяти розповсюдженню вогню.

Завдання шкоди при здійсненні прав визнається правомірним і завдана шкода не підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Найбільш яскравим прикладом цього є завдання шкоди при здійсненні особою права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були пе­ревищені її межі (ч. 1 ст.1169 ЦК). Завдання шкоди за межами необ­хідної оборони набуває характерної протиправної дії і шкода підля­гає відшкодуванню особою, яка її завдала1.

Не визнається протиправним завдання шкоди у випадках, передба­чених законом, за згодою самого потерпілого (наприклад, у разі до­норства крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин). У той же час фізична особа не може бути позбавлена життя (ч. 2 ст. 281 ЦК). Тому неправомірним визнається задоволення прохання хворої людини про прискорення її смерті будь-якими діями.

Правомірними визнаються дії, вчинені у стані крайньої необхід­ності (ст. 1171 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 1171 ЦК стан крайньої не­обхідності означає ситуацію, коли шкода завдається особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної особи, якщо цю небез­пеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Понят­тя крайньої необхідності розкрите у названій статті. Воно в основ­ному збігається з ідентичним поняттям, визначеним у ст. 39 КК України. Однак, якщо кримінальна відповідальність за шкоду, завда­ну правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, не настає, то цивільний обов'язок з відшкодування цієї шкоди може бу­ти покладено на особу, яка її завдала. Крім того, на відміну від Кри­мінального Цивільний кодекс не обмежує кола дій, що підпадають під це поняття, умовою про неприпустимість перевищення меж край­ньої необхідності.

Що стосується правомірності завдання шкоди у разі передбачено­го законом вилучення майна із володіння його власника, то йдеть-

1 Див. § 3 цієїглави. =: -• "''- -'-с :;'и•"1 - ''-- :

496


Розділ ХП


НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ


497



ся про застосування до особи позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкції за вчинення правопорушення (конфіска­ція) у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. З 54 ЦК). Зокрема, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корис­ливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально пе­редбачених в Особливій частині Кримінального кодексу. Вона поля­гає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ст. 59 КК). Для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди наявність самої шкоди і протиправної поведінки (дії, бездіяльності) матиме значення тільки тоді, якщо між ними існує зв'язок, що має назву при­чинного.

Причинний зв'язок - категорія філософська. Нею позначаються існуючі у природі і суспільстві явища, серед яких одні виступають причиною, а інші - наслідком цих причин. Юридична суть причин­ного зв'язку розкривається у самому законі і вона полягає у тому, що неправомірно завдана майнова та моральна шкода відшкодо­вується особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК). Звідси випливає, що з'ясувати і встановити причинний зв'язок завжди озна­чає дослідження того, наслідком чиєї саме поведінки (дії чи бездіяль­ності) стало ушкодження належних потерпілому і охоронюваних за­коном особистих немайнових, а також майнових благ, чиєю саме поведінкою викликані особисті немайнові чи майнові втрати потер­пілого. Від правильної відповіді на це питання залежатиме визначен­ня суб'єкта права, на якого тільки й може бути покладений обов'язок з відшкодування завданої його поведінкою шкоди.

Тому зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шко­дою має бути юридично значущим. Таким він може стати тільки то­ді, коли він вказуватиме на причетність до появи шкоди на стороні потерпілого дієздатного конкретного суб'єкта права. Наприклад, смерть фізичної особи може настати з різних причин і будь-коли з нею пов'язуються, щонайменше: а) витрати на поховання померлого та на спорудження надгробного пам'ятника; б) позбавлення непраце­здатних осіб одержуваного ними від померлого за його життя відпо­відного утримання; в) страждання осіб у зв'язку зі смертю рідної чи близької їм людини. Однак зазначені втрати, хоч і мали місце, але пи­тання стосовно їх компенсації не завжди може бути вирішене на ко­ристь осіб, що ці втрати понесли. Наприклад, без відшкодування за­лишатимуться втрати, викликані природною смертю фізичної особи. Навпаки, якщо смерть стала наслідком неправомірної поведінки іншої особи, яка завдала потерпілому шкоди, вона підлягає відшко­дуванню за рахунок правопорушника (статті 1200-1202 ЦК).

Першочергове значення завжди має визначення прийомів вияв­лення юридично значущого причинного зв'язку, необхідного і дос­татнього для притягнення порушника до відповідальності. Для досяг­нення такої цілі у правозастосовчій практиці використовуються не


тільки юридичні знання і досвід юридичної практики, а й знання у сферах інших наук, висновки експертів тощо.

Особливістю причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і завданою шкодою є те, що інколи вона може скла­датися із декількох ланок, безпосередньо пов'язаних між собою в один ланцюжок. Так, наприклад, при відшкодуванні шкоди, завданої малолітньою особою, необхідно з'ясувати, чи існує зв'язок між зав­даною шкодою і поведінкою малолітньої особи, а також, чи існує зв'язок між поведінкою малолітньої особи і поведінкою осіб, зобо­в'язаних завдану шкоду відшкодувати (батьків, усиновлювачів, опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи). Адже останні можуть бути звільнені від обов'язку відшкодувати завдану малолітнім шкоду, якщо ними буде доведено, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малоліт­ньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

У будь-яких випадках причинний зв'язок між шкодою і неправо­мірною поведінкою відповідальної за цю шкоду особи є об'єктив­ною умовою, за наявності якої у сукупності з іншими можливе стяг­нення з відповідача відшкодування зазнаних потерпілим втрат. Тому буде завжди помилкою шукати причинний зв'язком між шкодою і виною правопорушника. Як об'єктивне явище, причинний зв'язок не залежить від волі та свідомості заподіювача шкоди. Навпаки, вина за­вжди перебуває в площині цієї волі

Таким чином, вина як умова виникнення обов'язку з відшкодуван­ня шкоди в обсязі «генерального делікту» є елементом, що має суб'єк­тивне значення.