Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 175 из 193)

В поведінці особи, яка завдала шкоди, умисел — явище порівняно рідкісне, хоч і цілком можливе. Спрямованість дій до завдання шкоди матиме місце, зокрема, при перевищенні меж самозахисту, коли осо­ба, перебуваючи під впливом почуття помсти, завдає шкоди родичам правопорушника, від протиправного посягання з боку якого довелось оборонятися.

Що стосується форм вини потерпілого, то у зобов'язаннях із від­шкодування шкоди врахуванню підлягає і його власна необереж­ність, але не будь-яка, а необережність, що визнається грубою. Будь-яка необережність характеризує поведінку особи з точки зору відповідного ступеня необачливості, байдужості чи легковажності в ставленні потерпілого до зовнішнього вияву власної поведінки. За­гальні ознаки грубої необережності потерпілого вбачаються в поло­женнях ч. 2 ст. 1193 ЦК. Це: а) необережність, яка сприяла виникнен­ню шкоди; б) необережність, яка сприяла збільшенню шкоди, завда­ної потерпшому. Так, при розгляді однієї із цивільних справ судом було встановлено, що потерпілий (позивач у справі) перед тим, як скористатися найнятою автомашиною, з водієм розпив спиртні напої, їдучі у машині як пасажир, в дорозі йому були завдані тілесні ушкод­ження внаслідок допущеної з вини водія дорожно-транспортної при­годи. Суд обгрунтовано визнав, що в поведінці потерпілого були ознаки грубої необережності, за причини якої розмір належного йому відшкодування було зменшено.

Найчастіше необережність потерпілого враховується при так зва­ній змішаній відповідальності, коли появі шкоди сприяла не тільки вина особи, яка завдала шкоди, а й груба необережність потерпілого.

Важливо відмітити, що наявність грубої необережності потерпіло­го не звільняє повністю заподіювача шкоди від обов'язку її відшкоду­вання, а, за загальним правилом, може тягнути лише зменшення роз­міру відшкодування. Винятки із цього правила можуть бути встановлені лише законом. Наприклад, Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» при­пускає, що оператор ядерної установки може бути звільнений від об­ов'язку відшкодувати шкоду за рішенням суду, якщо буде доведено, що потерпілому була завдана шкода внаслідок його грубої необереж­ності (наприклад, у випадку, коли потерпілий самочинно проникає на охоронюваний радіаційно небезпечний об'єкт, де отримує небезпеч­ну дозу іонізуючого випромінювання).

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додатко­вих витрат (ст, 1195 ЦК), у випадках відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК) та у разі відшкодування витрат на


поховання (ст. 1201 ЦК). У зазначених випадках йдеться не про від­шкодування втрат, причинно обумовлених протиправною та винною поведінкою особи, яка зазнала шкоди, а поведінкою особи, яка до цих витрат призвела.

Слід також відмітити, що вина як умова виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди не є абсолютною. У низці випадків обов'язок з відшкодування шкоди законом покладається на відповідального за цю шкоду суб'єкта права незалежно від вини, тобто і при її відсутно­сті (наприклад, відшкодування шкоди, завданої органом публічної влади чи його посадовою або службовою особою, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слід­ства, прокуратури або суду тощо). В усіх інших випадках для виник­нення зобов'язання з відшкодування шкоди необхідна наявність за­значених вище загальних умов у їх сукупності.

§ 3. Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із засобів ре­алізації цього конституційного права є самозахист, яким визнається застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК).

Інститут відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист (ч. 1 ст. 1169 ЦК), суттєво змінив і розширив існуючу раніше норму ст. 444 ЦК 1963 p., відповідно до якої не підля­гала відшкодуванню шкода, завдана у межах необхідної оборони. Остання за новим ЦК, розглядається лише як один із можливих спо­собів здійснення особою належного їй права на самозахист від про­типравних посягань.

Зрозуміло, що за визначених вище обставин питання щодо відшко­дування шкоди не виникає. Проте ситуація зміниться, якщо межі здійснення особою свого цивільного права на самозахист від пору­шень і протиправних посягань або межі необхідної оборони будуть перевищені. У такому випадку, як це випливає із змісту ч. 1 ст. 1169 ЦК, питання стосовно відшкодування шкоди виникне, а його пози­тивне вирішення відбудеться за рахунок особи, яка оборонялася, але при цьому вийшла за межі дозволеного (наприклад, за межі необхід­ної оборони). Такі дії стають неправомірними і причинно обумовлена ними шкода складає підставу для виникнення обов'язку з її відшко­дування на користь особи, від якої відповідач перед тим захищався (оборонявся). Постає питання, де пролягає межа, переступивши яку самозахист перетворюється у протиправну поведінку?

Пряма відповідь на поставлене питання в актах цивільного законо­давства відсутня. Визначаючи самозахист як застосування особою за­собів протидії, які не суперечать законові та моральним засадам су-


502


Розділ XVI


НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ


503



спільства, закон вимагає, щоб способи самозахисту відповідали змісту права, що порушене, а також характерові дій, якими це право порушене, і наслідкам, спричиненим цим порушенням. Однак спосо­би самозахисту можуть обиратися самою особою (ст. 19 ЦК).

Для визначення юридичних меж самозахисту цивільних прав важ­ливо мати на увазі, які саме способи можуть бути обрані особою для його здійснення.

Слід погодитися з думкою російського вченого В. П. Грибанова, що такими способами можуть бути: а) превентивний; б) активно-оборонний1.

Заходи превентивного характеру застосовуються, як правило, власником або володільцем майна для забезпечення його охорони. Саме по собі забезпечення власником або володільцем охорони свого майна законові не суперечить і за межі здійснення цивільних прав, передбачених ст. 13 ЦК, не виходить. Цілком правомірним є викорис­тання превентивного способу для цілей самозахисту, наприклад, із застосуванням засобів техніки, зокрема, приборів відеоспостеріган-ня, сигналізаційного обладнання помешкання чи іншого об'єкта. Од­нак існує одне застереження, яке у даному разі має істотне значення. Не допускається дія особи, яка хоч і спрямована на охорону власного майна, однак, за своїм характером містить намір особи завдати шкоди іншій особі чи майну іншого власника або зловживання правом в ін­ших формах (ч. З ст. 13 ЦК).

Інколи, зійснюючи право на самозахист превентивними заходами, особа створює небезпеку завдання шкоди іншим особам, причому не обов'язково тим, що вчиняють протиправні посягання. Наприклад, власник в цілях охорони свого майна, розташованого на присадибній земельній ділянці, обгорожує ділянку колючим дротом і пропускає через огорожу електричний струм. Цілком очевидно, що застосуван­ня такого способу «охорони» майна містить в собі ознаки наміру зав­дання шкоди будь-якій іншій особі, її майну, наприклад, тварині, яка може випадково торкнутися такої огорожі.

Очевидно, що подібні дії ніякими межами самозахисту не охоплю­ються. Вони протиправні і неприпустимі. У разі настання шкідливих на­слідків вони, безумовно, стануть підставою для виникнення обов'язку з ліквідації цих наслідків шляхом відшкодування завданої шкоди.

Що стосується активно-оборонних способів самозахисту цивіль­них прав, то найбільш яскравим прикладом одного із них с необхідна оборона, про яку згадує ч. 1 ст. 1169 ЦК.

Вперше категорія «необхідна оборона» була введена у цивільне законодавство у 1963 p., коли був прийнятий другий Цивільний ко­декс України, який набрав чинності з 1 січня 1964 р. Однак визначен­ня її поняття в актах цивільного законодавства завжди було відсутнє.