Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 176 из 193)

1 Грибанов В. 77. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. —
М, 2001. -С. 117-119 (Классикароссийской цивилистики). і

Мабуть тому в цивілістичній літературі при визначенні поняття необ­хідної оборони використовується відповідна норма кримінального законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнають­ся дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтере­сів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інте­ресів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення пося­гання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхід­ної оборони.

Таким чином, інститут необхідної оборони може бути охарактери­зований як комплексний, що має як цивільно-правове, так і кримі­нально-правове (приватно-правове і публічно-правове) значення.

Однак застосування поняття необхідної оборони у приватно-пра­вовій та публічно-правовій сферах ще не означає абсолютної тотож­ності його змісту для кожної сфери. Якщо кримінальне законодав­ство визнає необхідною обороною протидію суспільно небезпеч­ному посяганню (ч. 1 ст. 36 КК), тобто посяганню, що має ознаку злочину (ч. 1 ст. 11 КК), то з цивільно-правової точки зору необхід­ною буде також оборона від будь-яких інших протиправних посягань на охоронювані законом суб'єктивні права та інтереси особи, що обо­роняється, які до складу передбачених КК злочинів не належать (на­приклад, протидія самовільному будівництву споруди на земельній ділянці, належній особі, що обороняється). Крім того, якщо кри­мінальна відповідальність особи, яка обороняється, настає лише за умисне вбивство та за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкод­жень у разі перевищення меж необхідної оборони (ч. З ст. 36, стат­ті 118,124 КК), то цивільно-правовий обов'язок відшкодувати завда­ну шкоду настане будь-коли, якщо обрана особою, що захищалася від протиправного посягання, протидія виходила за межі необхідної обо­рони.

Закон не встановлює меж, переступивши які оборона перестає бу­ти необхідною. Уявляється, що перевищенням меж необхідної оборо­ни можуть бути визнані такі дії особи, яка обороняється, що розпоча­лася як адекватна протидія протиправному посяганню з боку іншої особи і не була призупинена в момент припинення посягання або ко­ли така протидія була ще більш небезпечною, ніж саме посягання.

Так, наприклад, суд визнав перевищенням меж необхідної оборо­ни громадянином К., який під час бійки вдарив ножем у груди М. і вбив його. Сталося це за таких обставин. Потерпілий М., скористав­шись моментом, коли К. заправляв у чоботи штани, сильно вдарив його ногою в обличчя, на що К. відповів смертельним ударом в М. но­жем. Суд дійшов висновку, що потреба у К. негайно відвернути пося­гання на його життя з боку потерпілого М. дійсно виникла. Однак


504


РозділХМ


ЇЩОҐОВЇРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ


505



застосування ним ножа проти М. у даній обстановці не викликалось необхідністю, оскільки М. посягав на нього неозброєним1.

Перевищенням меж необхідної оборони може бути визнане також завдання особі, яка нападає, шкоди, явно не співрозмірної з небезпеч­ністю посягання (наприклад, завдання шкоди смертю особи, яка вчи­нила замах на крадіжку чужого майна). У деяких випадках матиме значення відповідність завдання шкоди нападаючому тій обстановці в якій напад був вчинений (наприклад, вбивство особи, яка проникала на охоронюваний об'єкт, пострілом охоронця без попередження).

Межі, за якими оборона стає перевищеною, завжди визначаються судом залежно від конкретних обставин і характеру посягань. Проте у всякому разі, коли межі необхідної оборони були перевищені і вна­слідок цього завдана шкода особі, яка перед тим чинила посягання на особу, що змушена була захищатися, повинна відшкодовуватися осо­бою, діями якої межі необхідної оборони були перевищені.

У цьому зв'язку постає питання, у якому розмірі повинна бути відшкодована шкода у разі, коли мало місце перевищення меж необ­хідної оборони?

При вирішенні цього питання необхідно враховувати, що поведін­ка потерпілого у даному разі була спровокована посяганням його як нападаючої особи. Поведінка нападаючого за своїм характером про­типравна і за своєю зовнішньою подібністю може сприйматися як ви­яв відомого тільки нападаючому протиправного наміру. За таких об­ставин навряд чи можна говорити про можливість повного відшко­дування шкоди, завданої при перевищенні меж необхідної оборони. Вина потерпілого у даному разі цілком очевидна, тому і відшкодуван­ня шкоди повинне бути співрозмірним із ступенем цієї вини.

§ 4. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

Правовою підставою виникнення зобов'язання юридичної або фізичної особи відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником чи іншою особою, є ст. 1172 ЦК. Передбачається кілька можливих ситу­ацій, коли зазначене зобов'язання може виникнути: а) коли шкода бу­ла завдана найнятим юридичною або фізичною особою працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків; б) ко­ли шкода була завдана іншій особі підрядником, що діяв за завданням замовника; в) коли шкода була завдана учасником (членом) підпри­ємницького товариства або кооперативу під час здійснення ним під­приємницької діяльності або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Загальною ознакою зобов'язань, що виникають у зазначених ви­ще випадках, є те, що всі вони характеризуються багатосуб'єктністю.

1 Рішення Верховного Суду України: Щорічник. Офіційне видання / За заг. ред.
В. Ф. Бойка.-К., 1997. -С. 119-120. л ,..Л -..-.. а а ?«й

У кожному із них присутні три суб'єкта: а) відповідальна за шкоду юридична або фізична особа; б) безпосередній заподіювач шкоди під час виконання ним трудових (службових) обов'язків або при вико­нанні завдання замовника за договором підряду, чи який діяв від іме­ні підприємницького товариства, учасником якого він є, або від імені кооперативу, до складу членів якого заподіювач шкоди входить; в) потерпілий, тобто особа, яка зазнала завданої їй шкоди.

Таким чином, йдеться про зобов'язання, які можуть мати місце у трьох сферах приватно-правових відносин: а) у сфері трудових (службових) правовідносин; б) у сфері цивільно-правових договір­них, зокрема, підрядних відносин; в) у сфері відносин, пов'язаних з участю у підприємницькому товаристві або членством у відповідно­му кооперативі.

Поряд із загальними умовами, при відшкодуванні шкоди, завданої у зазначених випадках, слід враховувати деяку специфіку правовід­носин, що виникають при здійсненні цього відшкодування.

Шкода у даному разі як умова виникнення обов'язку з її відшкоду­вання, якихось особливостей не набуває. Особливість вбачається у неправомірності поведінки заподіювача шкоди, який при виконанні покладених на нього трудових (службових) обов'язків чи обов'язків за договором підряду за замовленням замовника або здійснюючи представництво (виконуючи доручення) підприємницького товарис­тва чи кооперативу, учасником (членом) яких він є, діяв неналежним чином. А оскільки останній діяв, хоч і неправомірно, але за умов ви­конання доручень свого роботодавця чи замовника - контрагента за договором підряду чи дорученням підприємницького товариства (ко­оперативу), то автоматично поведінка останніх набуває ознаки не­правомірної.

Однак слід відмітити, що перш, ніж покласти на роботодавця, за­мовника чи підприємницьке товариство або кооператив обов'язок з відшкодування шкоди, завданої працівником, підрядником, учасни­ком товариства чи членом кооперативу, необхідно виявити наявність причинного зв'язку між поведінкою заподіювача шкоди і самою шко­дою. Адже не виникатиме такий обов'язок, якщо працівник отримав відпустку, під час якої ним була завдана іншій особі майнова чи мо­ральна шкода. Тому слід з'ясувати, що: а) безпосередній заподіювач шкоди дійсно під час її завдання перебував з юридичною або фізич­ною особою у трудових (службових) правовідносинах або він був підрядником за договором підряду із замовником, укладеним належ­ним чином, або учасником підприємницького товариства чи членом кооперативу; б) що шкода була завдана під час і безпосередньо при виконанні заподіювачем шкоди покладених на нього обов'язків як на працівника за трудовим договором (контрактом) або як на підрядни­ка за договором підряду, чи при виконанні представницьких повнова­жень від імені підприємницького товариства, кооперативу, учасни­ком (членом) яких є заподіювач шкоди. В одній із цивільних справ