Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 184 из 193)

При вирішенні питання стосовно зменшення розміру відшкоду­вання завданої шкоди слід мати на увазі наступні три обставини: а) зменшення розміру відшкодування завданої шкоди можливе за­лежно від матеріального становища тільки особи фізичної; б) рі­шення про зменшення розміру відшкодування завданої шкоди прий­має тільки суд: в) не може бути зменшений розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у разі злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

1 Ойгензихт В. А. Воля и волеизъявление. -Душанбе, 1983. - С.133-144.

Серед обставин, наявність яких створює підставу для звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом під­вищеної небезпеки, насамперед слід виділити три: а) непереборну силу; б) умисел потерпілого; в) протиправне заволодіння іншою особою транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом.

Непереборна сила (ч. 5 ст. 1187 ЦК) як надзвичайна або невідво­ротна за даних умов подія (ч. 1 ст. 263 ЦК) може розглядатися як під­става звільнення особи від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за умови, якщо вона безпосередньо була при­чиною неможливості контролю людини за діяльністю, що є джере­лом підвищеної небезпеки. Наприклад, під час використання транс­портного засобу для перевезення пасажирів, останнім, за причини стихійного лиха (сильного землетрусу, пожежі від блискавки тощо), була завдана шкода. У даному разі завдання цієї шкоди не стане під­ставою для виникнення обов'язку особи щодо її відшкодування. І це зрозуміло, оскільки у таких випадках навряд чи можна взагалі вважа­ти, що шкода була завдана саме джерелом підвищеної небезпеки.

Що стосується умислу потерпілого, то слід відмітити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується будь-коли (ч. 5 ст. 1187, ч. 1 ст. 1193 ЦК).

Звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, можливе на умовах, передбачених ч. З ст. 1187 ЦК, а саме, коли інша особа неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом. У таких ви­падках обов'язок з відшкодування шкоди покладається на проти­правно діючу особу на загальних підставах.

Від протиправних дій інших осіб слід відрізняти протиправну діяльність з використання транспортного засобу, механізму або ін­шого об'єкта особою, якій цей об'єкт власник (роботодавець) пере­дав в управління як працівникові, найнятому на роботу за трудовим договором, або у службових цілях, якщо транспортний засіб викорис­товується в особистих цілях. У даному разі діяльність найнятого за трудовим договором працівника буде протиправною. Однак проти­правне заволодіння транспортним засобом буде відсутнім, оскільки він із володіння його власника фактично не вибуває. Тому останній не звільняється від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої вна­слідок такої протиправної діяльності найнятого працівника. Останній буде зобов'язаним відшкодувати шкоду лише власникові транспорт­ного засобу за правилами зворотної вимоги (регресу).

§ 9. Відшкодування ядерної шкоди

Інститут відшкодування ядерної шкоди і підвищення його до рівня кодифікаційного для приватного (цивільного) права України є зако­нодавчою новелою. Надання відшкодуванню ядерної шкоди значен­ня різновиду приватно-правового інституту створює підставу мето­дологічного значення для визначення правової природи відносин,


526


Розділ XVI


ЯЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ "ЯЗАННЯ


527



пов'язаних з ліквідацією негативних наслідків людської діяльності, пов'язаної з використанням досягнень науково-технічного прогресу, особливо з використанням ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій, джерел іонізуючих випромінювань, з добуванням, пере­робкою, виробленням, транспортуванням, захоронениям, знищен­ням, утилізацією та іншим поводженням з радіоактивними відхода­ми. Тим самим зазначений інститут за своїм призначенням покли­каний до упорядкування і удосконалення існуючого механізму регу­лювання зобов'язань (правовідносин) з відшкодування шкоди, масш­таби якої сягають глобальних, і настання якої може мати неспровоко-ваний характер. Вже на сьогодні Україна має 14 діючих блоків атомних електростанцій (АЕС), що репрезентують одну з найбільших ядерно-енергетичних програм у Європі (п'яте місце після Франції, Великобританії, Росії та Німеччини). В Україні функціонують п'ять підприємств по добуванню та переробці радіоактивної руди. Близь­ко п'яти тисяч закладів та підприємств використовують джерела іонізуючого випромінювання, більш як 2600 підприємств використо­вують майже 105000 радіоізотопних приладів1.

В той же час, як констатує Верховна Рада України, приймаючи 17 грудня 1997 р. Закон «Про ратифікацію Конвенції про ядерну без­пеку», на сьогодні не існує технологій перетворення об'єкта «Укрит­тя» в екологічно безпечну систему та не визначено комплексу не­обхідних заходів для досягнення високого рівня ядерної безпеки цього об'єкта відповідно до вимог Конвенції2.

Цілком очевидно, що потребує значних зусиль реалізація консти­туційних положень про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а та­кож право на її поширення (статті 16,50 Основного Закону України). До відносин, пов'язаних з відшкодування ядерної шкоди, навряд чи може бути достатнім та ефективним застосування традиційних ци-вильно-правових засобів.

Тому не випадково, що відповідно до ст. 1189 ЦК сам Кодекс не забезпечує безпосереднього регулювання відшкодування ядерної

1 Див.: Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю
в Україні. Схвалена постановою Верховної Ради України від 25 січня 1994 р.
№ 3871-ХП / Ядерне законодавство. Збірник нормативно-правових актів. - К, 1998. -
С 8-19.

2 Ядерне законодавство. Збірник нормативно-правових актів. - К., 1998. - С 516—


шкоди. Особливості відшкодування цієї шкоди встановлюються

законом.

За відносно короткий проміжок часу Україна створила власне ядерне законодавство, яке поступово розвивається, удосконалюється і формується у самостійну галузь національного законодавства. До найбільш вагомих для приватно-правової сфери можуть бути відне­сені закони: «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» від 12 липня 1996 р.1; «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лю­того 1995 р.2; «Про поводження з радіоактивними відходами» від ЗО червня 1995 р.3; «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.4; «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінан­сове забезпечення» від 13 грудня 2001 р.5 та низка інших, у тому чис­лі міжнародно-правових актів.

Зазначені законодавчі акти встановлюють основні правила, відпо­відно до яких повинна відшкодовуватися ядерна шкода, осіб, зобо­в'язаних цю шкоду відшкодовувати, умови відшкодування, розмір і обмеження відшкодування.

Основним суб'єктом, на якого покладається обов'язок з відшкоду­вання ядерної шкоди, є оператор. Він виступає основним боржником у зобов'язанні з відшкодування ядерної шкоди. Оператором вва­жається експлуатуюча організація, тобто призначена державою юридична особа, яка забезпечує ядерну та радіаційну безпеку. Екс­плуатуюча організація (далі - оператор) отримує дозвіл (ліцензію) на здійснення видів діяльності, пов'язаних з використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів (будь-яких вихідних або розчеплю-вальних матеріалів у тому числі ядерного палива, за винятком при­родного урану, який може виділяти енергію шляхом самопідтримува-ного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивних продуктів і відходів, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що передбачаються нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує макси­мальної межі, встановленої Радою керуючих Міжнародного агент­ства з атомної енергії (МАГАТЕ). Крім того, оператор отримує ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з використанням фізич­них об'єктів або технічних пристроїв, які створюють або за певних умов можуть створювати іонізуюче випромінювання (джерел іонізу-