Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 2 из 193)

Зміст зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управомоченш стороні у зобов'я­занні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'я­заної сторони називається боргом.

Новий Цивільний кодекс закріпив низку наступних положень, що стосуються усіх зобов'язань. _, По-перше, згідно з ч. З ст. 509 ЦК зобов'язання, як цивільне право-

Дет. про це див. § 4 даної глави.


в


Розділ УП


ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ



відношення, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумно­сті та справедливості, що є загальними засадами цивільного законо­давства.

По-друге, будь-яке грошове зобов'язання, виходячи з вимог ст. 99 - Конституції України, має бути виражене у грошовій одиниці держа­ви - гривні, хоча сторони зобов'язання при цьому можуть визначати грошовий еквівалент такого зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). Виконання ж зобов'язання має відбуватися за загальним прави­лом у гривнях (ст. 533 ЦК).

По-третє, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Ця заборона сто­сується як боржника, так і кредитора. Винятки з даного правила мо­жуть встановлюватися договором або законом. Наприклад, підста­вою для односторонньої відмови від зобов'язання згідно зі ст. 615 ЦК може бути порушення зобов'язання однією із сторін, якщо це перед­бачено договором або законом.

Питання галузевої належності категорії «зобов'язання» та можли­вості Існування немайнових зобов'язань у науці є дискусійними.

Ще за часів існування радянського права була висловлена думка про те, що категорія «зобов'язання» є, начебто, не цивільно-право­вою, а міжгалузевою, оскільки, як вважали її автори, існують трудові, фінансові, управлінські, господарські, внутрішньогосподарські та ін­ші зобов'язання1. її критики слушно вказували нате, що зазначена ка­тегорія є виключно цивільно-правовою, оскільки зобов'язання опосе­редковують процес саме товарного переміщення (обороту) матері­альних благ від однієї особи до іншої. Але при цьому вони вважали, що погляд на зобов'язання як на міжгалузеву категорію був обумов­лений тим, що легальне поняття зобов'язання, закреплене у ст. 158 РРФСР 1964 р. (ст. І51 ЦК УРСР 1963 р.), мало занадто загальний ха­рактер і під нього можна було підвести будь-яке відносне правовїдно-шення2. На нашу думку, зазначене легальне визначення зобов'язання було лише приводом для іншої дискусії, зумовленої різними погляда­ми науковців на систему радянського права і законодавства, чинни­ків, що їх обумовлюють, та місцем у них, так званого господарського права. По суті, наведене легальне визначення зобов'язання уявляєть­ся цілком прийнятним, оскільки, з одного боку, містить усі ознаки цього правового явища; і у будь-якого неупередженого дослідника не може виникати сумнів щодо його галузевої належності хоча б через те, що дане визначення поміщене у ЦК. З іншого - воно надає можли­вість у межах цивільних правовідносин відбити особливості зобов'я-

1 Танчук И. А.. Ефішович В. Я, Абова Т. Е.. Хозяйственньїе обязательства. - М.-.
Юрид. лит., 1970. - С. 17.

2 Див.: Гражданское право: Учеб. - Изд. 3-є / Под ред. А. П. Сергеева иЮ.К. Тоя-
стого.Часть 1. -М.: Проспект, 1998.-С. 484.


зань саме як специфічного виду останніх (їх майновий та відносний характер, закликаність боржника до активних дій, можливість упра-вомоченого суб'єкта вимагати певної поведінки від зобов'язаного суб'єкта). Не випадково, саме спираючись на це легальне визначення зобов'язання, дослідники1 формулювали різні за змістом доктриналь-ні визначення цивільно-правових зобов'язань. Про прийнятність на­веденого легального визначення зобов'язання, вміщеного у ст. 151 ЦК 1963 р., свідчить і те, що у ст. 509 нового ЦК України воно відтво­рено майже без змін.

Питання галузевої належності зобов'язань у сучасних умовах на­буває суто практичного значення. Видавалось, що визнання об'єктив­ного характеру поділу права на приватне і публічне повинно мати на­слідки, зокрема, визнання й того, що кожна із зазначених сфер права характеризується власним методом, власними правовими засобами (категоріями) та принципами, які у сукупності створюють відповід­ний тип регулювання суспільних відносин та правовий режим, від­повідно, приватного і публічного права, що унеможливлює викорис­тання у вказаних сферах права не властивих їм правових засобів. З огляду на це, саме сфері приватного права, яка характеризується де­централізованим регулюванням на диспозитивних засадах усіх осо­бистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учас­ників, притаманний такий правовий засіб, яким є зобов'язання. Між тим не тільки окремі дослідники продовжують розглядати зобов'я­зання як міжгалузеве поняття (один з механізмів, що використовуєть­ся у різних галузях права)2, а й намітилася тенденція використання правових засобів сфери приватного права, зокрема, у податковому за­конодавстві3, що може призвести до руйнування законодавства, яке діє у сфері приватного права4. Слід вказати, що навіть фахівці публіч­ного права вказують на некоректність застосування терміна «зобов'я­зання» до податкових відносин, побудованих на принципах влади і підпорядкування. Більш точним, як слушно вказує М. П. Кучерявен-ко, було б використання терміна «податковий обов'язок», що уза­гальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів5.

Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 6; Граждан­ское право (вказ. підруч.). - С. 484.

2 Див/. Хозяйетвенное право: Учеб. / Под. ред. акад. В. К. Мамзутова. - К.: Юрнн-
хом Интер, 2002. - С. 561.

3 Див., напр., Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платниками по­
датків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 7. - Ст. 259.

4 Дет. про це див.: М. М. Сібільов. Наслідки використання правових засобів сфери
приватного права при регулюванні публічно-правових відносин / Респуб. міжвід. наук,
зб. «Проблеми законності». - Харків, 2001.- С. 55-61.

5 Кучерявенко Н. 17. Налоговое право: Учеб. - Харьков: Легас, 2001. - С. 242.


10


Розділ VII


ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


11



Обґрунтування у радянські часи неможливості існування зобов'я­зань немайнового характеру1 було, на нашу думку, пов'язане з недо­оцінкою тоді ролі немаинових благ. До речі, слід вказати на те, що і у ті часи І. Б. Новицький вважав: змістом зобов'язання може бути пра­во вимоги вчинення будь-якої правомірної дії, що заслуговує на за­хист, підкреслюючи при цьому, що ніколи норми цивільних кодексів або інших актів цивільного законодавства не обмежували змісту зо­бов'язання ознакою лише його майнового характеру2. В сучасних умовах можливість існування немаинових зобов'язань узгоджується, на нашу думку, з принципом свободи договору та новим поглядом на сутність і роль нематеріальних благ у цивільному обороті.

Багатоманітність зобов'язань зумовлює необхідність їх класи­фікації з використанням різних класифікаційних критеріїв.

Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на до­говірні і недоговірні.

Договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юри­дично рівними і майново самостійними особами, що виникає на під­ставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивіль­но-правових результатів майнового чи немайнового характеру, на­стання котрих відбувається у разі здійснення боржником певних ак­тивних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав та законних інтересів третіх осіб, які не є учасниками зазначено­го правовідношення.

Недоговірне зобов'язання - відносне правовідношення між юри­дично рівними і майново самостійними особами, що виникає на під­ставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинІв чи юри­дичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. На відміну від дого­вірних зобов'язань, зміст та наслідки недоговІрних визначаються ім­перативними приписами актів цивільного законодавства, що не мо­жуть змінюватися стороною (сторонами) зобов'язання.