Зміст зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управомоченш стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом.
Новий Цивільний кодекс закріпив низку наступних положень, що стосуються усіх зобов'язань. _, По-перше, згідно з ч. З ст. 509 ЦК зобов'язання, як цивільне право-
Дет. про це див. § 4 даної глави.
в
Розділ УП
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
По-друге, будь-яке грошове зобов'язання, виходячи з вимог ст. 99 - Конституції України, має бути виражене у грошовій одиниці держави - гривні, хоча сторони зобов'язання при цьому можуть визначати грошовий еквівалент такого зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). Виконання ж зобов'язання має відбуватися за загальним правилом у гривнях (ст. 533 ЦК).
По-третє, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Ця заборона стосується як боржника, так і кредитора. Винятки з даного правила можуть встановлюватися договором або законом. Наприклад, підставою для односторонньої відмови від зобов'язання згідно зі ст. 615 ЦК може бути порушення зобов'язання однією із сторін, якщо це передбачено договором або законом.
Питання галузевої належності категорії «зобов'язання» та можливості Існування немайнових зобов'язань у науці є дискусійними.
Ще за часів існування радянського права була висловлена думка про те, що категорія «зобов'язання» є, начебто, не цивільно-правовою, а міжгалузевою, оскільки, як вважали її автори, існують трудові, фінансові, управлінські, господарські, внутрішньогосподарські та інші зобов'язання1. її критики слушно вказували нате, що зазначена категорія є виключно цивільно-правовою, оскільки зобов'язання опосередковують процес саме товарного переміщення (обороту) матеріальних благ від однієї особи до іншої. Але при цьому вони вважали, що погляд на зобов'язання як на міжгалузеву категорію був обумовлений тим, що легальне поняття зобов'язання, закреплене у ст. 158 РРФСР 1964 р. (ст. І51 ЦК УРСР 1963 р.), мало занадто загальний характер і під нього можна було підвести будь-яке відносне правовїдно-шення2. На нашу думку, зазначене легальне визначення зобов'язання було лише приводом для іншої дискусії, зумовленої різними поглядами науковців на систему радянського права і законодавства, чинників, що їх обумовлюють, та місцем у них, так званого господарського права. По суті, наведене легальне визначення зобов'язання уявляється цілком прийнятним, оскільки, з одного боку, містить усі ознаки цього правового явища; і у будь-якого неупередженого дослідника не може виникати сумнів щодо його галузевої належності хоча б через те, що дане визначення поміщене у ЦК. З іншого - воно надає можливість у межах цивільних правовідносин відбити особливості зобов'я-
1 Танчук И. А.. Ефішович В. Я, Абова Т. Е.. Хозяйственньїе обязательства. - М.-.2 Див.: Гражданское право: Учеб. - Изд. 3-є / Под ред. А. П. Сергеева иЮ.К. Тоя-
стого.Часть 1. -М.: Проспект, 1998.-С. 484.
зань саме як специфічного виду останніх (їх майновий та відносний характер, закликаність боржника до активних дій, можливість упра-вомоченого суб'єкта вимагати певної поведінки від зобов'язаного суб'єкта). Не випадково, саме спираючись на це легальне визначення зобов'язання, дослідники1 формулювали різні за змістом доктриналь-ні визначення цивільно-правових зобов'язань. Про прийнятність наведеного легального визначення зобов'язання, вміщеного у ст. 151 ЦК 1963 р., свідчить і те, що у ст. 509 нового ЦК України воно відтворено майже без змін.
Питання галузевої належності зобов'язань у сучасних умовах набуває суто практичного значення. Видавалось, що визнання об'єктивного характеру поділу права на приватне і публічне повинно мати наслідки, зокрема, визнання й того, що кожна із зазначених сфер права характеризується власним методом, власними правовими засобами (категоріями) та принципами, які у сукупності створюють відповідний тип регулювання суспільних відносин та правовий режим, відповідно, приватного і публічного права, що унеможливлює використання у вказаних сферах права не властивих їм правових засобів. З огляду на це, саме сфері приватного права, яка характеризується децентралізованим регулюванням на диспозитивних засадах усіх особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, притаманний такий правовий засіб, яким є зобов'язання. Між тим не тільки окремі дослідники продовжують розглядати зобов'язання як міжгалузеве поняття (один з механізмів, що використовується у різних галузях права)2, а й намітилася тенденція використання правових засобів сфери приватного права, зокрема, у податковому законодавстві3, що може призвести до руйнування законодавства, яке діє у сфері приватного права4. Слід вказати, що навіть фахівці публічного права вказують на некоректність застосування терміна «зобов'язання» до податкових відносин, побудованих на принципах влади і підпорядкування. Більш точним, як слушно вказує М. П. Кучерявен-ко, було б використання терміна «податковий обов'язок», що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів5.
Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 6; Гражданское право (вказ. підруч.). - С. 484.2 Див/. Хозяйетвенное право: Учеб. / Под. ред. акад. В. К. Мамзутова. - К.: Юрнн-
хом Интер, 2002. - С. 561.
3 Див., напр., Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платниками по
датків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 7. - Ст. 259.
4 Дет. про це див.: М. М. Сібільов. Наслідки використання правових засобів сфери
приватного права при регулюванні публічно-правових відносин / Респуб. міжвід. наук,
зб. «Проблеми законності». - Харків, 2001.- С. 55-61.
5 Кучерявенко Н. 17. Налоговое право: Учеб. - Харьков: Легас, 2001. - С. 242.
10
Розділ VII
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
11
Багатоманітність зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації з використанням різних класифікаційних критеріїв.
Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на договірні і недоговірні.
Договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання котрих відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав та законних інтересів третіх осіб, які не є учасниками зазначеного правовідношення.
Недоговірне зобов'язання - відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинІв чи юридичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. На відміну від договірних зобов'язань, зміст та наслідки недоговІрних визначаються імперативними приписами актів цивільного законодавства, що не можуть змінюватися стороною (сторонами) зобов'язання.