Підстави припинення зобов'язань можуть бути поділені на дві групи, а саме: ті, які за своєю юридичною природою є правочинами (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу); та на інші, котрі за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання в одній особі боржника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).
§ 2. Характеристика підстав припинення зобов'язань що за юридичною природою є правочинами
Правочини, як підстави припинення зобов'язання, можуть бути односторонніми та двосторонніми.
Найбільш поширеною та бажаною підставою припинення зобов'язання є його належне виконання (ст. 599 ЦК), тобто виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб. Таке виконання за юридичною природою є одностороннім правочином1.
Зарахування зустрічних вимог як підстава припинення зобов'язання може здійснюватися за наявності сукупності наступних умов, закріплених у ст 601 ЦК. По-перше, зарахуванню підлягають лише зустрічні вимоги, тобто ті, що випливають з двох різних зобов'язань, сторонами у котрих є одні й ті особи, кожна з яких в одному зобов'язанні виступає кредитором, а у другому - боржником. По-друге, зустрічні вимоги мають бути однорідними, тобто такими, предмет виконання яких є однаковим (наприклад, сплата певної суми грошей). По-третє, строк виконання зустрічних однорідних вимог повинен настати або є таким, що не був встановлений чи був визначений моментом пред'явлення вимоги. За наявності сукупності цих умов для зарахування достатньо заяви однієї із сторін, тобто згоди іншої сторони для цього не потрібно (хоча вона може й бути). Така заява може бути зроблена однією стороною іншій безпосередньо, а може бути оформленою у вигляді зустрічної позовної заяви. Отже, зарахування є одностороннім правочином. Інколи здійснення зарахування є обов'язковим, оскільки, наприклад, згідно зі ст. 619 ЦК кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника. Зарахування може бути як повним, так і частковим. Повне зарахування має місце у тому випадку, коли зустрічні вимоги є рівними за обсягом. Як виняток із загального правила, ЦК у ст. 602 передбачає перелік вимог, за-
1 Дет. про належне виконання див. главу 31 цього підручника.рахування щодо яких взагалі не допускається, навіть, якщо вони відповідають сукупності розглянутих умов. Йдеться, по-перше, про такі вимоги, що мають особистий характер (про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів та про вимоги щодо довічного утримання (догляду). По-друге, не допускається зарахування вимоги у разі спливу щодо неї позовної давності, але при поновленні судом вказаної давності право на зарахування такої вимоги виникає. По-третє, не допускається зарахування вимог, стосовно яких є застереження про це у договорі або у законі. Так, згідно зі ст. 144 ЦК не допускається внесення учасником товариства з обмеженою відповідальністю свого вкладу до статутного капіталу останнього шляхом зарахування його вимог до такого товариства. Спеціальні вимоги закріплені у ст, 603 ЦК стосовно умов здійснення зарахування у разі заміни кредитора. Ці вимоги слід розглядати як конкретизацію правил, вміщених у ст. 518 ЦК, відповідно до яких перехід прав кредитора до іншої особи не повинен погіршувати становища боржника. Саме тому, в разі заміни кредитора, боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. Умови здійснення зарахування при цьому залежать від того: був боржник повідомлений про заміну кредитора чи ні. У першому випадку зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не був встановлений чи був визначений моментом пред'явлення вимоги. У другому випадку зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором - на момент його виконання.
Згідно зі ст. 604 ЦК зобов'язання припиняється домовленістю сторін, незалежно від того, коли сторони досягли згоди про це - до початку виконання зобов'язання чи у процесі його виконання. Різновидами домовленості сторін, як підстави припинення зобов'язання, є новація зобов'язання, передання боржником відступного кредиторові та прощення боргу кредитором.
Новація має місце при досягненні домовленості про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ч, 2 ст. 604 ЦК). Отже, новація не припиняє правового зв'язку між кредитором і боржником, оскільки між цими особами за їх згодою відбувається заміна первісного зобов'язання, що припинилося, новим зобов'язанням. Наприклад, покупець замість сплати грошей за договором купівлі-продажу видає за згодою продавця боргову розписку. При цьому первісне зобов'язання з купівлі-продажу припиняється шляхом його заміни на зобов'язання позики.
Саме вказаним новація відрізняється від зміни зобов'язання через
З «Цивільне право України, т. 2
66
Розділ VII
3QBOB 'ЯЗАЛЬНЕ ПРА ВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
67
Слід мати на увазі, що новація не допускається у випадках, передбачених законом. Безпосередньо у ст. 604 ЦК така заборона встановлена щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та про сплату аліментів.
Відповідно до ст. 600 ЦК зобов'язання за згодою сторін припи
няється внаслідок передання боржником відступного кредиторові.
Формою відступного можуть бути не тільки гроші та інше майно, про
які йдеться у зазначеній статті ЦК, а й здійснення боржником на ко
ристь кредитора певних робіт чи надання йому певних послуг. Згода
на припинення зобов'язання переданням відступного може бути пе
редбачена сторонами заздалегідь, при вчиненні ними правочину, або
досягнута між ними у процесі виконання зобов'язання, якщо вони
дійдуть спільного висновку про недоречність його виконання. Згода
сторін на припинення правового зв'язку між ними у такий спосіб зна
ходить втілення у договорі, що укладається між ними. В ньому ж ви-"
рішуються і питання про форму відступного, розмір, строки й поря
док його передання (здійснення). J"
Згідно зі ст. 605 ЦК зобов'язання припиняється внаслідок безоп-'
латного звільнення кредитором боржника від його обов'язків (про
щення боргу). Хоча питання про те, чи може мати місце припинення
зобов'язання за даною підставою в результаті одностороннього пра
вочину кредитора, або для цього потрібна також згода боржника, - є
дискусійним1. Більшість дослідників2 вважають, що прощення боргу
може мати місце лише за згодою боржника, хоча формула закону, яка
міститься у ст. 605 ЦК, прямо і не вимагає цього. Необхідною умо
вою для припинення зобов'язання за вказаною підставою є не пору
шення цим прав третіх осіб щодо майна кредитора. Тому прощення
боргу не може мати місця, наприклад, у випадку неплатоспроможно
сті кредитора через можливе порушення цим прав його власних кре;
диторів. 'і