Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 24 из 193)

У ст. 611 ЦК зазначені наступні правові наслідки порушення зо­бов 'язання; припинення зобов 'язання внаслідок односторонньої від­мови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зо­бов'язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелік є приблизним і невичерпним, оскільки договором або зако­ном можуть бути встановлені й інші правові наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Зокрема, до них також можна віднести звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов'язку боржника, спонукання до вико­нання зобов'язання у натурі, притримання тощо. Ці наслідки об'єд-


нує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов'я­зання як певну дію чи бездіяльність його сторони (сторін). Однак умови та порядок застосування даних правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Деякі з них є мірами відповідальності, оперативного впливу на по­рушника чи іншими мірами захисту права.

З'ясування правової сутності кожного з передбачених законом або
договором наслідків порушення зобов'язання є важливим у контексті
їх призначення, умов застосування та функцій. Зокрема, сплата неус­
тойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди вважа­
ються мірами цивільно-правової відповідальності, оскільки станов­
лять додаткове майнове обтяження, а необхідною умовою їх застосу­
вання, як правило, є вина боржника. Одностороння ж відмова від зо­
бов'язання є мірою оперативного впливу, а розірвання договору та
зміна умов зобов'язання - мірами правоохоронного характеру й не
потребують встановлення вини при їх застосуванні.

§ 3. Характеристика окремих правових наслідків порушення зобов'язання

Одностороння відмова від зобов'язання. Стаття 525 ЦК перед­бачає загальне правило щодо неможливості односторонньої відмови від зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, ЦК у деяких статтях передбачає можливість односторонньої від­мови від договорів дарування (ст. 724 ЦК), найму (ст. 782 ЦК), підря­ду (ст. 849 ЦК), доручення (ч. 2 ст. 1008 ЦК) тощо. Можливість одно­сторонньої відмови від зобов'язання обумовлюється різними чинни­ками, зокрема специфікою самого договору, особливим характером умови договору про строк його виконання, обставинами, що не зале­жать від сторін договору, тощо. Однак значення правового наслідку порушення зобов'язання за ст. 611 ЦК одностороння відмова має то­ді, коли вона є реакцією однієї із сторін на порушення зобов'язання контрагентом. Так, у разі порушення зобов'язання однією стороною інша має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобо­в'язання, якщо це встановлено договором чи законом (ч. 1 ст. 615 ЦК). При цьому відмова від зобов'язання у повному обсязі його при­пиняє, а часткова - лише змінює умови.

У разі припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмо­ви, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання дого­вору, сторони позбавляються належних їм за даним зобов'язанням прав та звільняються від виконання покладених на них обов'язків.

Зміст ч. 2 ст. 615 ЦК надає підстави вважати, що такий правовий наслідок порушення зобов'язання як одностороння відмова від нього, як правило, існує поряд з іншими правовими наслідками, які є мірами цивільно-правової відповідальності.

Розірвання договору як правовий наслідок. Припинення пору­шеного зобов'язання шляхом розірвання договору, з якого воно ви-


г


74


Розділ УП


ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


75



гошває, має місце лише за згодою сторін (ч. і ст. 651 ЦК). Однак, як виняток із загального правила, договором або законом може встанов­люватися інший порядок розірвання договору. Зокрема, у разі істот­ного порушення договору однією із сторін він може бути розірваний за рішенням суду. Істотним є таке порушення стороною договору, ко­ли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою по­збавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК). Розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї із сторін може мати місце і в інших випадках, встановлених до­говором або законом.

Зміна умов зобов'язання як правовий наслідок його порушен­ня. Зміна умов зобов'язання має місце, зокрема при припиненні зо­бов'язання переданням відступного (ст. 600 ЦК), коли змінюється предмет виконання зобов'язання, тобто замість визначеного у зобо­в'язанні предмета (річ, послуга, результат роботи тощо) кредиторові передаються гроші, інше майно тощо. Отже, має місце неналежне ви­конання зобов'язання з порушенням умов про предмет його виконан­ня, але за згодою сторін правовим наслідком такого порушення є не відповідальність, а зміна умов зобов'язання та його припинення.

Правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визна­чену індивідуальними ознаками. Передбачене ст. 620 ЦК право кредитора витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками, та право вимагати її передают відповідно до умов зобов'я­зання є зобов'язально-правовим способом захисту кредитора, який не слід змішувати з віндикаційним позовом, що застосовується у ре­чових відносинах. Можливість вимагати передання речі, визначеної індивідуальними ознаками, випливає з її юридичної незамінності (ч. 1 ст. 184 ЦК), й, закономірно, породжує спеціальне правило, яке унеможливлює заміну виконання боржником обов'язку в натурі сплатою збитків та неустойки. Таке спонукання до реального вико­нання зобов'язання можливе, якщо його предметом є індивідуально визначена річ. Однак вважається, що у певних випадках застосування норми ст. 620 ЦК можливе й при виконанні зобов'язання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками, зокрема, якщо вони були виділені та виокремлені (індивідуалізовані) сторонами або судом.

Разом з тим кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо остання пе­редана третій особі у власність або у користування. У разі, коли річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, котрий першим пред'явив позов (ч. 2 ст. 620 ЦК).

Виконання зобов'язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Ви­конання зобов'язання за рахунок боржника забезпечує задоволення потреб кредитора шляхом реального виконання зобов'язання, як пра­вило, третьою особою, та відшкодування пов'язаних з таким вико-


нанням збитків кредитора за рахунок боржника. При цьому боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові необхідні витрати та збитки, пов'язані з необхідністю підшукання іншого виконавця роботи чи по­слуги, виконання роботи власними силами тощо.

§ 4. Відповідальність за порушення зобов'язання як правовий наслідок порушення зобов'язання / .

Як вказувалося у главі 14 1-го тому цього підручника, цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у разі вчинення ним протиправних дій або без­діяльності передбачених договором чи законом заходів державно­го примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов 'язків май­нового характеру (санкцій).

При з'ясуванні питання про цивільно-правову відповідальність са­ме як правового наслідку порушення зобов'язання слід звернути го­ловну увагу на наступне. ЦК вперше закріпив легальну дефініцію вини як умови цивільно-правової відповідальності (ст. 614 ЦК), виз­начаючи її через обставини, що свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч, 2 ст. 614 ЦК). Отже, ви­на у цивільному праві - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов 'язання або для запо­бігання заподіянню шкоди.

Відсутність вини, як правило, звільняє особу - порушника зобов'я­зання від відповідальності. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК). Мова йде про ситуації, коли винним у порушенні зобов'язання є не тільки боржник, а й кре­дитор, тобто при наявності змішаної вини. Принцип змішаної вини полягає у тому, що при визначенні розміру відповідальності боржни­ка враховується й вина кредитора. Традиційно ЦК закріплює пре­зумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Що ж стосується вини кредитора, то її наявність повинна доводитися боржником.